37. Українська рср – спів засновниця оон, інших міжнародних організацій.

У ході переговорів щодо утворення ООН радянська сторона , висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянських республік як повноправних членів. Цю пропозицію союзники відкинули, але для України та Білорусії, що були найзначнішими за чисельністю населення та за територією і найбільше постраждали від війни, був зроблений виняток. 26 червня 1945 р. на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско делегація Української РСР, як і делегації інших держав-засновниць, підписала Статут ООН. Як член ООН, Україна брала участь у роботі різних її структур, у міжнародних конференціях, зокрема Паризької конференції з питань розробки і підписання договорів з колишніми союзниками Німеччини.

Однак самостійність України в питаннях зовнішньої політики була чисто умовною і мала імітаційний характер. Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповідних зовнішньополітичних служб Наркомату, а пізніше Міністерства закордонних справ СРСР.

До того ж ніякі дипломатичні зв'язки з іншими країнами Україні не були дозволені. Вона не мала жодного посольства в зарубіжних країнах.

Та незважаючи на відсутність власної лінії у зовнішньополітичній діяльності, вихід України на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

38. Відбудова народного господарства України у повоєнні роки.

Основні напрями програми відбудови були викладені в законі про п’ятирічний план на 1946—1950 рр., ухваленому в серпні 1946 р. VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялась відродженню важкої промисловості і залізничного транспорту, вугільної промисловості республіки.

Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив понад 65 млрд. карбованців, що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство Радянського Союзу в першій п'ятирічці. У 1945—1946 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального виробництва республіки. У перший післявоєнний рік в основному завершилося переведення виробництва на випуск мирної продукції.

Промисловий розвиток відбувався в умовах зовнішньої ізоляції, за відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. І все ж таки післявоєнна п'ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р.

Відбудова промисловості відбувалася за рахунок населення і примусових заходів уряду щодо нього. Знову вводилася примусова трудова повинність. 1947 р. була проведена грошова реформа, що мала на меті примусове вилучення коштів у населення на відбудову промисловості. Ту саму мету мав і примусовий займ, на який трудящі мусили жертвувати щонайменше місячну заробітну плату. Особливі труднощі переживало сільське господарство. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизилася врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Внаслідок великих людських втрат за час війни основною робочою силою на землі стали жінки. Становище ускладнювалося голодом 1946 — 1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах. Голодувало близько 3 млн. селян, померло близько 900 тис. На відбудову сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат. Тому воно і на початку 1950-х рр. було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею з матеріального стимулювання колгоспників. Усе це разом узяте призвело до невиконання планів четвертої п'ятирічки. На початку 1950 р. сільське господарство залишалось с відсталою галуззю.

39. Суспільно – політичне та культурне життя України наприкінці40-х – на початку 50-хроків.

Основу політичної структури України в повоєнний період складала партія. Відродження відбувалося в умовах тоталітарної системи. Головний орган ВКП(б) – Політбюро після війни працював несистематично. В кадровій політиці Сталін все робив сам. Він навіть визначав представництво від парторганізацій на ХІХ з’їзд партії.

У повоєнний час в Україні починається хвиля ідеологічних репресій. Її перший напрям здійснювався під гаслом боротьби проти “націоналізму”.

Гострій критиці піддавалися представники мистецтва.

1947 рік став часом посилення ідеологічної атаки на українських науковців.

Засуджувались і вилучались з культурного й наукового обігу твори В.Винниченка, Б.Грінченка, М.Грушевського, М.Куліша та інших, які оголошувались “засновниками і провідниками буржуазно-націоналістичних” концепцій та шкіл.

Другий напрям морально-політичного тиску на суспільство відкриває розгорнута з кінця 1948 р. боротьба проти “низькопоклонства” перед Заходом, а згодом – проти “космополітизму”. Цілі цієї кампанії: посилити культурно-ідеологічну ізоляцію країни, не тільки розколоти інтелігенцію, а до певної міри протиставити її іншим соціальним групам; розпалити шовіністичні та антисемітські настрої; відновити важливий фактор функціонування тоталітарної системи – образ внутрішнього ворога, що у роки війни дещо відійшов у тінь.

Реалії репресивної політики довелось пережити і населенню Західної України. Одним з перших і жорстоких кроків сталінщини стало знищення

В березні 1946 р. Сталін особисто схвалив інструкцію для ліквідації Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Ліквідація УГКЦ була частиною плану, спрямованого на зміцнення радянської влади в західноукраїнських землях.

Складовою частиною процесу відродження республіки було культурне будівництво. У 1944-1950 рр. в УРСР було побудовано, а також відбудовано 1669 шкіл. Труднощі, що стояли перед освітньою системою у повоєнний період, призвели до швидкого зростання кількості вечірніх шкіл. Були засновані також курси для дорослих, професійні заочні школи. І все ж, незважаючм на всі труднощі, у 1953 р. здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. У 1956 р. було скасовано плату за навчання в старших класах.

Дуже гостро стояло питання підготовки кадрів з вищою освітою. Треба було відновити систему відповідних закладів. Вирішальну роль в цьому відігравали студенти і викладачі. Вони допомагали відновлювати свої інститути.

На кінець 1950 р. спеціалістів у народному господарстві УРСР було на 84% більше, ніж у 1940 р. Порівняно з довоєнним часом зросла кількість студентів. Однак серйозним гальмом у розвитку загальноосвітньої та спеціальної школи була заідеологізованість навчально-виховного процесу, закостенілість його форм і методів.

Партійно-державним керівництвом СРСР приділялася значна увага розвитку науки як умови досягнень у військовій галузі та матеріально-технічному забезпеченні радянського ладу. Розширилася мережа науково-дослідних установ в УРСР. Якщо в 1945 р. їх налічувалося 367, то в 1950 – 462, в тому числі 30 академічних інститутів. Серед новостворених – харківські інститути радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких температур; львівські – машинознавства та автоматики, геології, корисних копалин; київські інститути металофізики, металокераміки і спецсплавів та ін. Зміцнювалася, хоча і повільно, матеріально-технічна база науково-дослідних установ. Зростав кадровий потенціал.

Зусилля вчених України спрямовувалися на розв’язання проблем індустріального розвитку, створення нових видів озброєнь. Чимало вони зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. Вчені України взяли активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р., у забезпеченні польоту в космос першої людини в світі – Ю.Гагаріна.

Значними були досягненні в галузі математичних, фізичних, хімічних наук. Певні результати були досягнуті економістами, археологами, літературознавцями, мовознавцями, етнографами, філософами. Твори літератури і мистецтва в умовах цілковитого панування авторитарно-командної системи не могли повністю виконати свою місію духовного збагачення людей. Розвивалося театральне, музичне мистецтво та кіно.