42. Особливості соціально – економічного розвитку України у 50-80 роках.

Характерною рисою демографічних процесів були високі темпи росту чисельності мешканців міст. У 1964 р. міське населення у кількісному відношенні перевищило сільське, а на середину 80-х років воно становило вже більше 2/3 населення республіки.

Різке скорочення чисельності селян було викликане як загальносвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю з працевлаштуванням на селі.

У 1979 р., вперше за тривалий період української історії, смертність сільських жителів перевищила народжуваність — розпочалася депопуляція. Національний склад населення Української РСР зазнав суттєвих змін. Протягом 60-80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу - українців. Це було пов'язане зі зниженням народжуваності, постарінням українців, з високими масштабами в'їзду до України представників інших національностей.

З 1959 по 1989 — частка українців у загальній кількості населення республіки скоротилась із 76,7 до 72,1%, в той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22%. При цьому варто врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим кількості етнічних росіян. Русифікація стала державною стратегією.

Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби явно поступалися обіцяним. Так, уперше за роки радянської влади у людей зник страх голоду. Регулярно стали отримувати зарплату колгоспники. З 1964 р. колгоспники стали отримувати і пенсію. Зросла купівельна спроможність населення.

Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті стали виникати багатомільярдні дефіцити. У все ширших масштабах імпортувалося зерно. Так створювалася видимість добробуту. За рівнем життя Україна на початку 80-х років перебувала серед держав, що посідали 50-60 місця у світі.

Залишалася житлова проблема, хоча для її розв'язання виділялися мільярди карбованців. Та черга на житло не зникла. У роки одинадцятої п'ятирічки вона становила 1,5 млн чоловік і мала тенденцію до зростання. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.

Село перебувало у гіршому становищі, ніж місто, хоча обсяги державних капіталовкладень, а також витрат на вказані цілі сільськогосподарських підприємств протягом 60-х — першої половини 80-х років зростали. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів пролягли дороги з твердим покриттям. В середині 60-х років було завершено електрифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане.

Однак, «стирання граней між містом і селом», яке обіцяла програма КПРС 1961 р., не відбулося.

Медичне обслуговування населення хоча й поліпшилося, все ж і тут були численні проблеми. Оснащеність установ охорони здоров'я і якість медичного обслуговування було низькими. У Радянському Союзі – зростав рівень смертності. Що до України, яка мала прекрасні природно-кліматичні умови, що могли сприяти довголіттю її жителів, то смертність на її території стала зростати швидше, ніж по СРСР в цілому. Наприкінці 70-х років у деяких місцевостях України рівень смертності перевищував народжуваність.

Деформації в соціальній сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ. Номенклатурні верхи утворили власну, закриту систему постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін. Отримуючи заробітну плату, яка в 2-3 рази перевищувала заробітну плату робітників та колгоспників, представники номенклатури могли придбати на них у 5-10 разів більше товарів.

У 70-80-х роках стала поширюватися практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих товарів, призначених виключно для вищого керівництва.«Вищі інстанції» мали закриті кращі санаторії, поліклініки та лікарні, поліпшене житло, сімейні дачі. Керівництво Комуністичної партії, держави, насправді створило з вигодою для себе суспільство соціальної нерівності.