Право як атрибут цивілізованого суспільства

Право являє собою одну з конкретних форм вираження по­треби цивілізації в самозбереженні і саморозвитку. Воля ци­вілізованого співтовариства до захисту себе від небезпек внут­рішніх деструкцій виявляється з усією визначеністю в праві. Право, будучи виключно атрибутом цивілізованого соціуму, разом з тим суміжне. Воно розділяє два різних соціальних про­стори — світ цивілізованих відносин і світ, з якого цивілізовано­му співтовариству загрожують різні небезпеки, тобто світ вар­варста. Право, у якому виражена воля цивілізованих співтовариств до самозбереження, захищає, упорядковує і регулює їхнє внут­рішнє життя. Природа права переважно антагональна: воно покликане узгоджувати суперечні один одному інтереси соціальних суб'єк­тів, перешкоджати переростанню виникаючих протиріч у руй­нівні антагонізми, примушувати сторони до пошуку компро­місів, домовленостей та інших цивілізованих форм улагоджу­вання конфліктів.Право накреслює нормативну границю, своєрідну демарка­ційну лінію, що відокремлює цивілізованість від нецивілізованості, волю від сваволі, належне від неприпустимого, конструк­тивне від деструктивного. Ця нормативна границя позначена в юридичних текстах.

Особливості цивілізаторського призначення права дозволяє виразніше висвітлити через функції:

1) адаптація до вимог держави, громадянського суспільства й особистості, а також до змін, що відбуваються з ними;

2) ціледосягнення як здатність ставити конкретні цілі по укріпленню соціального порядку і прагнути до них, використо­вуючи наявні для цього засоби;

3) інтеграція як установка на збереження власної системної цілісності і на забезпечення цілісності всієї соціальної системи;

4) «утримання зразка» як прагнення оберігати від руйну­вань головні нормативно-ціннісні принципи, моделі належного, ідеали, що служать довгостроковими морально-правовими орієн­тирами.

Поняття та сутність філ-правової антропології

Антропологія – це галузь права яка висвітлює основні проблеми відносин людини з правом. У цій науці людина і право виступають як 2 сторони одного явища: людина творить правову реальність, а право бере участь у створенні істинно людських відносин спілкування.

Сутність і суперечливість людини

Людська природа надзвичайно складна. Сучасна наука стверд­жує, що людину не можна вважати остаточно завершеним про­дуктом еволюції. Вона перебуває у русі, і з Звідси вся супереч­ливість її натури, здатність бути низькою і великою, злочинцем і праведником, породженням зла і геніальною особистістю. Одні властивості натури направляють людину вгору, а інші перешкоджають цьому, штовхаючи її до зла, насильства, злочинів.нього згодом безсумнівно повинно виникнути щось більш досконале і гармонічне. Головна особливість людського буття, яка відрізняє його від існування інших живих організмів, полягає в тому, що воно протікає одночасно в природі, соціумі і культурі. У природі лю­дина веде вітальне, приро­дно-органічне існування. У соціумі з його економічними, по­літичними, правовими, ідеологічними й іншими сферами вона веде життя соціальне. І, нарешті, у культурі, у світі духовних цінностей релігійного, морального, художнього, філософського характеру вона живе духовним життям. Для цього потрійного й у той же час єдиного у своїй нерозривності існування у людини є тіло, організм, які живуть під владою природної, натуральної необхідності, особистість як цілісність тіла і духу, що най­більш повно виявляє себе в соціальному житті, і дух, або над особистість.

Людське «Я» єдине і водночас багатогранне. Ця багатогран­ність виявляється в існуванні його трьох головних іпостасей — вітальної, соціальної і духовної. Перша забезпечує зв'язок лю­дини з усім живим на землі, друга — з суспільством, третя — з вищими духовними началами культури. Жодна з них не може бути безболісно відсічена від людини. У їхньому органічному поєднанні, у їхній неподільності і незлитті полягає унікальність людської істоти.