Види права.

Право абстракте (з початку людської цивілізації);

Право живе (звичаєве);

Право канонічне (церковні канони, писане);

Мойсеєве право (система релігійних, моральний і правових норм, що містяться в 5-ти книжжі (Ветхий завіт));

Об’єктивне право (вся система правових можливостей та правових обмежень, що чинні в державі, чинне діюче право);

Приватне право (сукупність норм і законів, які захищають інтереси окремої особи);

Природне право.

Публічне право (сукупність норм і законів які регулюють відносини між інститутами державної влади);

Право християнське природне (система релігійних етичних норм, які сформувались у „Новому Завіті”).

Функції права.

Регулятивна, охоронна, виховна, превентивна.

Поняття Онтології права

Людині постійно доводилося і доводиться спостерігати різ­номанітні факти виникнення і загибелі природних і соціальних форм, появу чого-небудь із небуття або його відхід у небу У пошуках відповідей на ці і багато інших, дотичних до них, питань склався особливий напрям філософських роздумів про буття в цілому — онтологія (від грец. оутод — суще, буття і Алуоі;— вчення). її головними поняттями є категорії буття і не­буття, які вбирають у себе воістину невичерпний зміст, що охо­плює космос, природу, соціум, людину, культуру.ття.

Сутність буття

Буття являє собою загальну властивість усіх речей, а по­няття буття фіксує цю їхню властивість як первинну, фунда­ментальну ознаку, не стосуючись інших, окремих, особливих якостей. Бути або перебувати в бутті означає для речі, організ­му, суб'єкта, будь-якої реалії:

— по-перше, просто існувати, перебувати окремо від всього іншого;

— по-друге, існувати поряд з усім іншим;

— по-третє, існувати у взаємодії з іншими реаліями;

— по-четверте, існувати в єдності з універсумом, світовим цілим.

Бути — значить перебувати не в стані абсолютного спокою, а в динаміці безупинних, малих або значних, змін. Світ у цілому та усі його окремі частини й елементи невпинно змінюються. Універсальною онтологічною основою різноманітних форм сущого є взаємодія протилежних начал або протиріччя. Характер взаємодії протилежностей визначає існування трьох головних буттєвих форм — хаосу (ентропії), порядку і гар­монії. Хаос — це відсутність структурності, розсіяність, безмірність. У міфології хаосом зда­вна прийнято називати щось нерозрізнене в собі, внутрішньо недиференційоване, неструктуроване першоначало буття, що виступає як аморфна, хитка стихія. Хаос або передує порядку, або виникає в результаті руйнування існуючого порядку. Порядок являє собою спосіб і форму існування організова­них структур, внутрішньо врівноважених цілісностей. З них складається онтологічна надсистема, що перебуває в динаміч­ному стані рівноваги. Гармонія — це стан цілого, коли усі його елементи прихо­дять у таке співвідношення один з одним, при якому система досягає високого ступеня досконалості, функціональної ефек­тивності і продуктивності. В умовах гармонії всі частини систе­ми існують максимально повноцінно, коли кожний елемент чим більше віддає, тим більше одержує. Гармонія — це не зовнішнє поєднання протилежностей, а їх­нє злиття в конкретну, органічну тотожність, коли усуваються різкі відмінності і контрасти між ними, налагоджується повна узгодженість взаємодій.