Громадянське суспільство

Громадянське суспільство являє собою складну, багатомірну, самоорганізовувану систему соціальних відносин, що скла­даються природно між індивідами, де кожний виступає не як підданий держави, а як приватна особа, яка має свої особисті життєві цілі. До громадянських відносин відносяться сімейно-родинні, виховно-освітні, моральні, релігійні, товарно-грошові взаємозалежності. Вони зв'язують людей особистими інтересами і потребами матеріального і духовного характеру. Культиву­ючи ці зв'язки, люди мають своєю метою не державне благо, а особисте щастя і процвітання.

У формально-структурному аспекті громадянське суспільс­тво представляє сукупність існуючих добровільних об'єднань, союзів, організацій, що дозволяють індивідам спілкуватися на грунті родинних практично-духовних інтересів. Воно не дозво­ляє громадянам уподібнитися якомусь розсипу автономних ато­мів і пропонує безліч форм соціальної кооперації, заохочує різні прояви людської солідарності. Громадянське суспільство —досить пізнє історичне утво­рення. Це феномен західної правової цивілізації Нового часу. Його виникнення передбачало дві головні умови — перехід тра­диційного, феодального суспільства в індустріальну фазу роз­витку і виникнення цілих генерацій емансипованих громадян, що усвідомлюють невід'ємність своїх природних прав.

Цивілізаційні функції громадянського суспільства:

1. Ауторегулятивна функція - Громадянське суспільство, проводячи в життя, втілюючи в практику соціальні ініціативи, що йдуть «знизу», забезпечує процеси саморегуляції усередині цивілізаційної системи.

2. Гомеостатична функція - Громадянське суспільство, виступаючи в якості рівновели­кої противаги стосовно держави, дозволяє підтримувати со­ціальну систему в стані динамічної рівноваги — гомеостазису.

3. Правозахисна функція - Громадянське суспільство виступає гарантом прав і свобод особи. За допомогою різноманітних легітимних засобів воно за­хищає права окремих громадян і об'єднань від диктату й ад­міністративної сваволі державно-бюрократичного апарату.

4. Інтегративна (консолідуюча) функція - На відміну від держави, що здійснює «механічну» інтегра­цію індивідів, громадянське суспільство культивує «органічну» солідарність. Консолідуючи громадян за допомогою позадержа-вних, неформальних спільнот, воно перешкоджає атомізації, взаємовідчуженню громадян.

5. Культуротворча функція - Громадянське суспільство, створюючи культурний простір творчої свободи, необхідний для духовного розвитку індивідів, дозволяє активно нарощувати творчий потенціал.

Держава і Громадянське суспільство

Громадянське суспільство і держава — два цивілізаційних начала. Взаємопроникаючи одне в одне, вони перебувають у відношеннях суперечливої взаємодії. Кожна сторона активно впливає на іншу. Обидві сприяють розвитку одна одної і факти­чно не можуть існувати одна без одної. Можливі три типи протиріч у відношеннях між державою і громадянським суспільством.

1. Антагоністичне протиріччя. Це найбільш драматичний варіант взаємодії, коли сильна держава деспотичного або тоталітарного характеру цілеспря­мовано винищує паростки громадянського суспільства, пере­слідує будь-які спроби громадян відстоювати свої природні права. Інший прояв даного антагонізму виглядає як повстання гро­мадянського суспільства проти держави, найчастіше іменоване революцією.

2. Антагональне протиріччя. Дане протиріччя має місце в тих випадках, коли держава і молоде, становлюване громадянське суспільство рухаються шляхом взаємної адаптації одне до одного. Громадянське сус­пільство набирає силу і поступово перетворюється в рівновели­ке начало, що врівноважує силу держави. Цей процес його по­силення, диференціації, функціонального ускладнення невід­ривний від процесу набуття державою статусу правової держави. Обидві сторони активно сприяють розвитку одна од­ної на взаємних договірних основах.

3. Агональне протиріччя. Це фаза найвищої зрілості форм і здібностей громадянсько­го суспільства і правової держави. Тут пускає глибокі корені взаємна переконаність, що жодна із сторін не може існувати без іншої, що чим ефективніша і продуктивніша діяльність однієї, тим змістовніше існування іншої. У цих умовах народжуються довгострокові програми соціокультурної співтворчості, які ще більше зміцнюють союз громадянського суспільства і правової держави, виступають як дві рівновеликі, рівноцінні іпостасі ци­вілізованого соціуму. Логіка атональної взаємодії громадянського суспільства і правової держави дає найбільші можливості для реалізації лю­диною її природних прав. А сама реалізація має в цих умовах найбільш цивілізовані і продуктивні форми, що максимально відповідають інтересам і особистості, і суспільства.