4. Виховно-освітня функція

Вивчення правової філософії сприяє росту поваги до права, веде до поглибленого розуміння того, що все неправове, злочинне є принизливим для людини, суперечить її високому призначенню.

• Комунікативна ф. – право одна із форм спілкування між соц. субєктами.

• Семіотична ф. – право це сукупність законів завдяки яким у людей накопичуються враження про правомірну поведінку.

• Елітарна ф. – право здатне наділяти громадян рівною мірою свободи.

• Критична ф. – право спонукає соц. суб. до нормативної правомірної поведінки.

ФП в системі наук.

За своїм статусом філософія права є комплексною, суміжною дисципліною, що перебуває на межі філософії та юриспруденції, у межах правознавства філософія права тісно пов'язана з теорією права і соціологією права.

ФП як герменевтика.

Навколо проблеми розуміння існує особливий філософський напрям — герменевтика. Він одержав свою назву від імені давньогрецького бога Гермеса, винахідника мови і писемності. Тому герменевтика означає в першу чергу мистецтво осягнення і тлумачення різноманітних змістів, наявних в сущому і належному. її засновником вважається німецький мислитель Ф. Шлейєрмахер (1768—1834), який вбачав у герменевтиці головний метод усіх гуманітарних наук.

Для сучасної герменевтики центральним є питання про те, чи можливе розуміння людиною сущого і належного. Розглядаючи розуміння як просування людського розуму до істини, вона зайнята проблемами, пов'язаними з тим, що називають істинністю гуманітарного пізнання.

Головна особливість розуміння полягає в тому, що воно ак­тивне. Людському «Я» властиво привносити у раціонально-логічну або образну модель досліджуваного предмета свої власні, додаткові штрихи й акценти. У результаті на предмет пізнання накладається відбиток не тільки інтелекту, а й почуттів, інтуїції, всієї особистості того, хто прагне до розуміння.

Розуміння завжди має індивідуально-екзистенціальний характер, оскільки зрозуміти — значить встановити зв'язок між чужим і своїм, включити зовнішнє, привнесене в систему своїх особистісних змістів, ціннісних координат і власного екзистенціального досвіду. Саме це відрізняє філософське розуміння від наукового пізнання.

Розуміння є процесом смислоутворення. На відміну від науково-пізнавальної діяльності, що відшукує смисли в об'єктах, філософське розуміння привносить смисли від суб'єкта філософствування. При цьому об'єктивні смисли, наявні в предметі, з'єднуються із суб'єктивними смислами, які є особистим надбанням індивідуальної свідомості Для філософа зрозуміти щось — це значить підкорити смисли, уже наявні в об'єкті, значеннєвим першопринципам своєї концепції.

Право і закон.

Головне питання та головна проблема ФП – співвідношення права і закону. В залежності від цього сформувалось дві школи, два підходи: легістський (позитивне право) і філософський (природне право). Розподіл права на позитивне і природне є базовою основою класичної ФП.

Легізм – це давньокитайська школа законів, в основі якої лежить твердий порядок, який забезпечується примусом, покаранням, терором. Право розглядається тільки як офіційне чинне законодавство, за межами якого не існує іншого права (позитивне). Воно має прикладний характер, з його допомогою держава функціонує та регулює відносини між громадянами і суб’єктами. Воно побудовано на таких принципах:

• Патерналізму (безпосередня залежність норм права від держави);

• Секулярності (світський характер права);

• Мінімум моральності .

Філософський – в основі природне право, для якого право – не воля держави, а об’єктивні самостійні явища, для яких характерна абсолютна незалежність від волі законодавця, має свою природу, свою сутність, та свої принципи. Воно опирається на ідею єдиних принципів, які панують у природі, космосі, суспільстві і є мірилом справедливості законів. Воно побудовано на таких принципах:

• Природне право похідне від природного стану речей;

• Через природне право людина повязує своє існування з першоосновами буття;

• Воно виникає з першими паростками людської цивілізації;

• Його джерелами були: неписані звичаї, традиції, релігія;

• У приодному праві права людини вічні, а у позитивному права з рук держави.

Отже, закон може як співпадати з правом так і ні. Якщо закон правовий – це і є право. Якщо закон не співпадає з правом, то для нього не характерні такі якості, як рівність свобода справедливість.