Новий Заповіт

Падіння моралі, поширення зла, несправедливості, насиль­ства, злочинів, а також усвідомлення безсилля перед натиском цієї темної стихії, що насувається на світ, змушували шукати засоби порятунку від загрожуючої загибелі. Розумово-прагма­тична ідеологія офіційного Риму не могла висловити в адекват­них поняттях усю трагічну складність тих метаморфоз, що від­бувалися усередині соціальної реальності. У цій важкій духов­ній атмосфері перероджуваної імперії, в одній з її віддалених провінцій, в Іудеї, зароджується новий релігійний напрям, хри­стиянство. Біля його джерел стоїть легендарна особистість Ісуса Христа, який постав у суспільній свідомості в двох іпоста­сях. З одного боку, він був конкретною історичною особою, «сином людським», породженим смертною жінкою й володію­чим звичайними людськими слабкостями, здатним страждати і мучитися. З іншого ж боку, це був «Син Божий», провісник ви­щих істин Світового Логосу, космічно величний і абсолютно без­страшний. Поєднавши в собі два цих начала, Христос з'явився як «Боголюдина», як великий реформатор, який приніс людям нову систему цінностей. Він позначив і обгрунтував нові норма­тивні зразки соціальної^, поведінки, почав навчати ним людей і повів боротьбу за їхнє утвердження.

Найважливішим текстом, у якому були зосереджені головні ідеї і принципи християнського світогляду, став Новий Завіт. До нього ввійшло 27 творів — чотири Євангелії (від Матфея, Мар­ка, Луки, Іоанна), книга «Діяння святих Апостолів», двадцять одне послання апостолів і «Одкровення Іоанна Богослова», або Апокаліпсис. З'явившись за період з 50 р. по 120 р., вони були згодом канонізовані і отримали статус священних книг христи­янства.

На відміну від Старого Завіту, Новий Завіт представив принципово іншу систему норм і цінностей, що склала релігій­но-моральну основу цілого ряду майбутніх концепцій природ­ного права європейських мислителів. У євангельських текстах, у притчах Христа і сентенціях апостолів постає велична карти­на нового світогляду. Творці Нового Завіту висловлюються з усіх найважливіших соціально-філософських і етико-правових питань, що хвилювали культурну, моральну, правову свідо­мість людей перехідної історичної епохи. Вони говорять про до­бро і зло, владу і підпорядкування, державу й особистість, на­сильство і виховання, обов'язок і відповідальність, порок і зло­діяння.

Етичні основи християнської правосвідомості

Ісус Христос у своїх притчах і проповідях, переданих єван­гелістами, сформулював найважливіші принципи і вимоги свого етичного вчення. Він не заперечував моральний досвід Старого Завіту і вимагав неухильного виконання заповідей «Мойсеева права». «Не подумайте, що Я прийшов скасувати Закон або Пророків» (Матф. 5,17), — говорив він. Але «Мойсееве право» містило в собі для Христа усього лише етичну «програму-міні-мум». Це була система заборон і поведінок, що лише ставили перешкоди на шляху до пороків і злочинів, але не давали необ­хідних людині моральних сил для перемоги над злом усередині себе і зовні. Не заперечуючи заповідей Тори, а лише відштовхуючись від них, Христос ставить перед людьми нові етичні «надзадачі», відкриває нові ціннісні перспективи. Він часто по­чинає словами «Сказано древніми...», а потім, виклавши старо­завітну заповідь, продовжує: «А Я говорю вам...» І потім йдуть формулювання моральних вимог, значно більш важких, ніж за­повіді Мойсея.

До заповідей «не перелюбствуй» і «не кради» додається но­ва: «Якщо праве око спокушає тебе, вирви його... І якщо права твоя рука спокушає тебе, відітни її...».

Відштовхуючись від традиційної сентенції «Люби ближньо­го твого і ненавидь ворога твого», Христос приходить до форму­лювання принципово нового морального імперативу, що руйнує всю систему звичних уявлень: «Любіть ворогів ваших».

Старозавітному таліону, що вимагає однакової відплати за нанесений збиток («око за око, зуб за зуб...»), протиставляється заклик безмовно зносити зло, не противитися йому насильст­вом, виявляти терпіння і смиренність: «Не протився злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, поверни до нього й іншу». Це означає: будь вище зла, не опускайся до його рівня, не удо­стоюй його аналогічною відповідною дією і тим самим не збіль­шуй загальну кількість зла на землі.

Христос закликає: «Не судіть, та не осудні будете», «Якщо хтось захоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг». Він переконує: «Хто принижує себе, той підніметься, а хто підносить себе, той принижений буде».

Закликаючи дотримувати заповіді Старого Завіту, Христос водночас запрошує йти за ним далі. Нові моральні вимоги наба­гато складніші від традиційних. Вимагаючи від людей любові один до одного, Христос не бажає слухати ніяких заперечень на користь того, що така любов неможлива. Своє завдання він ба­чить у тому, щоб позначити найважливіший моральний орієн­тир.

Християнство запропонувало нову шкалу соціально-етич­них цінностей, стверджуючи принципи всеоб'ємної любові, все­прощення і непротивлення. Водночас, Христос говорив, що він прийшов не порушувати Закон, а виконати його. Це значило, що запропоновані ним нормативно-ціннісні принципи не відхи­ляли тих позитивних початків моральності і правопорядку, що вже існували в людському суспільстві. Економіка, торгівля, су­дочинство, при всіх супутніх їм недоліках і витратах, не підля­гали ні руйнуванню, ні скасуванню. Христос закликав лише до того, щоб існуючі соціально-правові відносини між людьми мак­симальною мірою підпорядковувались моральним началам. Для нього ідеалом є повна тотожність правового й етичного. І в цьо­му сенсі християнська філософія права не могла бути ніякою іншою, крім як природно-правовою філософією, для якої зов­нішня поведінка і внутрішня мотивація нерозривні і насичені енергією з того самого джерела —• вірою в божественне похо­дження і високе призначення людини.