Відмінності позитивного права від природного.

основні відмін­ності між ними:

1. Природне право вважається похідним від природного по­рядку речей, тобто від устрою світобудови і природи людини, що є невід'ємною частиною світопорядку. Позитивне право — штучне утворення, створене людьми, відданими інтересам та­кого штучного формоутворення, як держава. Тому норми пози­тивного права можуть не тільки відповідати принципам приро­дного світопорядку, але і суперечити їм.

2. Через природне право, через його норми і принципи інди­відуальна правосвідомість зв'язує своє існування з універсаль­ними, всезагальними першоосновами буття. Через позитивне право вона зв'язує своє буття насамперед із конкретною дер­жавою і її інститутами.

3. Природне право виникає разом із першими паростками людської цивілізації і культури. Позитивне право виникає зна­чно пізніше, одночасно з формуванням державності.

4. Природно-правові норми виражені, крім юридичних доку­ментів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в зміс­ті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові норми завжди передбачають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру.

5. Відповідно до природно-правових доктрин права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються на­лежними їй споконвічно і безумовно. Уже самим фактом свого народження в якості людини кожний ними наділений, і ніхто не вправі зазіхати на них. Згідно з позитивно-правовою логікою, свободи і права людина одержує з рук держави, яка відмірює їх у тій мірі, у якій вважає за потрібне, і яка може не тільки дати права, але і відняти їх, якщо визнає це необхідним.

6. Природне право не тотожне чинному законодавству. Воно передбачає релігійно-метафізичні і морально-етичні основи, що надзвичайно розширюють і поглиблюють його юридичний зміст, пов'язують його з багатьма цінностями світової культури. По­зитивне право ототожнює себе з чинним законодавством і тому може вважатися атрибутом цивілізації, а не культури.

7. Норми і принципи природного права вважають дуже не­обхідними для себе релігійні й етичні виправдання. Позитивне право демонстративно відмовляється від них. Воно обпирається на волю держави і переконане в необхідному і достатньому ха­рактері такої основи.

8. Нормативно-ціннісною межею прагнень для природного права служить вища справедливість, яка розуміється як уні­версальний ідеал, що відповідає корінним підвалинам світопорядку. Для позитивного права такою межею є інтереси дер­жави.

9. Природне право невідривні від існування всієї цілісності нормативно-ціннісного континууму світової культури. Позитив­не право сприймає себе як самодостатню частину, здатну існу­вати автономно від цієї цілісності.

10. Природно-правове мислення — це здатність, яку мають філософський розум і метафізична інтуїція. Позитивно-право­ве мислення є здатністю теоретичного розуму, що не може ви­ходити за межі розумових стереотипів юридичного позитивіз­му. Обидві моделі, природно-правова і позитивно-правова, на­родилися і сформувалися в умовах насамперед європейської цивілізації, є її плодами. У її ж контексті відношення між ними прийняло характер явно вираженої антитези. Це не було ви­падковістю, а відбивало певні соціально-історичні реалії.