Правова цивілізація.

ПЦ – це великий комплекс правових систем, які мають загальні глибокі культурно-історичні корені, давні релігійні, етичні , філософські основи, спорідненні нормативно-ціннісні структури і подібні юридичні ознаки.

В історичному плані склалися такі правові цивілізації: греко-римська (давньогрецька правова ідеологія – в основі осьовий час; римська – продовжила традиції грецької), християнська, конфуціанська (поважне ставлення до патріархальних традицій древніх моральних норм родового права).

Загальні риси для всіх цивілізацій:

• Культурні традиції практичного і духовного життя;

• Ментальні стереотипи;

• Сукупність нормативно-звичаєвого права;

• Релігійні уявлення та вірування;

• Морально-етичні погляди;

• Філософсько-правові концепції вироблені елітою;

• Єдині ідеологеми (сукупність політичних поглядів).

Генезис уявлень про право та законність у процесі становлення цивілізації.

Традиційне розуміння права склалося в докапіталістич­них суспільствах, а теоретичний вираз його — в епоху формування держав (станово-централізованих абсолют­них монархій у європейській історії).

У політичних трактатах XVII — першої половини XVIII ст. право визначалося як сукупність установлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових пра­вил. Ніякої різниці між правом і законом не було, а сам закон ототожнювався з указом государя (монарха). Якщо зважити на те, що то був період феодальних між­усобиць, міжрелігійних протиріч XVI і коаліційних війн XVII ст., стане цілком зрозумілим, чому це указне (статистське) розуміння права користувалося певною довірою. Адже населення було зацікавлене в мирі та порядку, в припиненні місцевого самочинства, бунтів, грабежів та ін­ших форм насильства.

У другій половині XVIII ст. стався своєрідний "копер-никівський переворот" у розумінні сутності права. Проло­гом до нього була боротьба за віротерпимість (за державні гарантії релігійної свободи совісті), яка розпочалася ще в епоху Реформації. А теоретичні, узагальнені, чітко вира­жені нові правові уявлення сформувались у період Про­світництва. З допомогою наочних прикладів і переконливих інте­лектуальних експериментів просвітителі показали, що в державі, де право є лише піднесеною до рівня закону во­лею правителя, життя, власність і свобода підданих гаран­тується не краще, ніж в умовах повного беззаконня.

Термін "правова держава" з'явився в німецькій політико-юридичній літературі в першій третині XIX ст. Ідеологи зростаючого капіталізму щиро вірили у всесилля політико-юридичних норм та інститутів. Справедливе законодавство здавалося їм не тільки необхідною, а й достатньою умовою для здійснення соціальної справедливості. Невід'ємним особистим свободам надавався статус природних прав, що належать людині як природній істоті. Необхідність конституційного обмеження влади обумов­лювалася посиланням на первісний суспільний договір, ні­бито укладений за стародавніх часів у момент установлен­ня держави. Це, звісно, були ілюзії, споглядальні побудови. Рівночасно принципи конституціоналізму, рівності перед законом, верховенства закону, поділу влади тощо стали великим загальнодемократичним завоюванням, надбанням людської цивілізації.