Антропологема духовності

Духовне «Я» людини дозволяє їй підніматися над природ­ною і соціальною обмеженістю свого існування, виходити в сфе­ру свободи, яка є одночасно світом культури. У цій сфері для людини першорядну роль відіграють не поклик власних інстинк­тивно-органічних потреб і матеріальних інтересів, не заклики локальних спільнот — держав, партій, корпорацій, а загально­людські ідеали істини, блага, краси, справедливості.

Антропологема духовності представляє людину саме як суб'єкта культури, як істоту, вкорінену в нормативно-ціннісних світах релігії, метафізики, моральності і природного права.

Людина духовна — це особистість, яка усвідомлює самоцінність власного внутрішнього світу, свою унікальність і водночас причетність до універсальних начал буття, вміщених у загаль­нолюдсь Вищим модусом духовного «Я» виступає надсвідомість, яка являє собою здатність до трансценденції (від лат. ігапзсепсіепз — те, що виходить за межі) — виходу за межі свого «Я» в сферу надособистого, що перебуває за межею почуттєвого сприйнят­тя. Тих, у кого ця здатність розвинута найвищою мірою, нази­вають святими, геніями, пророками, мудрецями.ких цінностях культури.

У духовному житті людей надсвідомість може заявляти про себе за допомогою таких форм:

а) моральна інтуїція у вигляді здатності до глибинного розу­міння того, що рухає іншими людьми, до всеосяжної любові, співчуття і всепрощення;

б) релігійна інтуїція як здатність доторкатися якоюсь части­ною свого духовного «Я» до вищого абсолюту — Бога, вірити в його абсолютну мудрість, доброту і справедливість;

в) екзистенціальна інтуїція як здатність всерйоз сприймати такі реалії, як сенс життя, смерть, безсмертя;

г) космічна інтуїція у вигляді здатності відчувати власне єд­нання з космічними гармоніями і дисгармоніями буття;

д) творча інтуїція як художня, інтелектуальна, філософсь­ко-метафізична геніальність, що дозволяє переживати осяяння і робити значні відкриття в різних областях культури.

Духовне «Я» протиставляє загрозі смерті віру в безсмертя душі, у те, що фізична смерть лише звільняє душу від пут тіла. Саме тому духовному «Я» далекий інстинктивно-тваринний страх смерті, якого зазнає вітальне «Я».

Морально-правові проблеми конфліктології соц поведінки

Людині в умовах, загрожуючих морально-правовим конфліктом, найчастіше нелегко робити правильний вибір і прийма­ти рішення, що відповідало б необхідним моральним критеріям. Суб'єкт, який перебуває в конфліктогенній ситуації, що ви­магає від нього зваженого самовизначення, має перед собою де­кілька можливих напрямів діяльного реагування на вимоги зов­нішніх обставин.

Аадаптивна поведінка, яка полягає в тому, щоб підкорятися і пристосовуватися до найближчого соціально­го оточення. Самореалізація при цьому невід'ємна від уміння уникати конфліктів, від готовності йти назустріч очікуванням соціального середовища, від здатності відповідати необхідним соціальним ролям. Адаптивна поведінка має, як правило, суто нормативний характер і не виходить за межі пануючих усере­дині спільноти стереотипів поведінки. Соціальне реагування по адаптивному типу припускає, що індивід прагне вберегти себе від яких би то не було зіткнень із соціонормативною реальністю і тому докладає активні зусилля до того, щоб звести до мінімуму можливість виникнення проти­річ між собою і нею.

Другий тип соціального реагування — дезадаптивний. Тут особистість відмовляється від пристосувальної поведінки, від беззастережного підпорядкування владі зовнішніх примусових обставин. Але відкидаючи цей шлях, людина ще не робить остаточного вибору на користь позиції моральної автономії. Вона переживає внутрішньо конфліктний стан сумнівів, коливань, роздвоєності, боротьби мотивів. Процес ухвалення рішення за­гальмовується, тяжка пауза триває невизначений час.

Дезадаптивний стан, коли у особистості істотно утрудню­ється здатність до принципово важливих виборчих переваг, виступає як перехідний на шляху до третього типу соціальної по­ведінки — контрадаптивного, суб'єктивною основою якого стає механізм волі, що активно включається в діяльність. Контрадаптивна поведінка, яка передбачає активний кидок особистості в осередок конфліктних відносин, може здійснюватися в напрямках усіх трьох етично можливих орієнтирів — іммораль­ного, морального і моральнісного. Імморально-контрадаптивна поведінка в конфлікті пере­дбачає порушення не тільки моральних, але найчастіше і правових норм. її суб'єкти здатні для досягнення своїх цілей діяти за принципом «уседозволеності» і застосовувати будь-які засо­би, включаючи неправду, насильство та. Ін. Морально-контрадаптивна поведінка в конфлікті передба­чає готовність особистості за будь-яких, навіть самих несприят­ливих для неї обставин, захищати цінності і традиції, відстою­вати інтереси своєї соціальної системи, спільноти, організації, групи. Людину, яка стоїть на цих позиціях, відрізняє рішуче не­бажання поступатися своїми корпоративними пристрастями, прагнення вести безкомпромісну боротьбу за них, застосовуючи в ній ті засоби, що вписуються в нормативний кодекс її спільноти.