Цивілізація, гармонія, культура

Оскільки в соціумі, як і в природі, діють руйнівні сили і ви­являються ентропійні тенденції, людина зацікавлена в тому, щоб мати ефективні засоби протидії їм. Порядок виникає там, де між різними речами або суб'єкта­ми утворюються стійкі, надійні і продуктивні зв'язки, що скріп­люють їх у єдину цілісність, яка успішно функціонує. Цивілізація, як найбільш грандіозна з форм соціального по­рядку, являє собою продукт багатовікових перетворювально-пристосовницьких зусиль людства. Цивілізація — це штучна, багатоцільова соціальна система, що прагне перебувати в динамічному стані рівноваги, здатна до саморегуляції і самовдосконалення, робить постійні зусилля по блокуванню існуючих небезпек деструкції і хаосу.

Напрями її організаційно-регулятивних зусиль різні, оскільки джерелом небезпеки для неї можуть виступати найрізноманітніші сили — від деструктивних процесів в економічних і політично-ідеоло­гічних сферах до окремих людей, одержимих руйнівними афектами і пристрастями. Цивілізація, борючись із загрозою катастрофічного самороз­паду, прагне не просто упорядкувати людське існування, але створити зручне життєве середовище, усередині якого людина мала б усе необхідне, щоб удосконалюватися, збільшувати свій культурний, духовний потенціал.

Цивілізація як впорядковане ціле — це одночасно і система й організація. Системою її можна називати через те, що вона має усередині себе елементи і підсистеми, пов'язані між собою по горизонталі, і в ній чітко проглядаються різноякісні рівні, які розміщуються по вертикалі.

Крім структурно-статичного аспекту, у цивілізації як систе­мі очевидний аспект динамічний. Вона являє собою цілісність, що розвивається, змінюється в соціально-історичному часі, зда­тна забезпечувати життєдіяльність людини і відтворювати са­му себе.

Цивілізація як організація — це особливий соціальний орга­нізм, який існує для досягнення певних цілей. її багатоцільовим призначенням пояснюється те, що вона сама складається з без­лічі великих і дрібних організацій, які виконують різноманітні функції, прагнуть до їх раціоналізації й оптимізації.

В історичній драмі боротьби між силами порядку і хаосу, творення і руйнування, організованості і стихійності складала­ся нова, вища реальність, якій однаково чужі і логіка саморуйнування, і мертва заорганізованість. її ім'я — культура. Визначення:

1) культура — це творчі здібності людини;

2) культура — творча діяльність людини, спеціальні зусил­ля людей, у результаті яких їхні здібності і таланти перетворю­ються в об'єктивні матеріальні і духовні цінності;

3) культура — сукупність створених людиною цінностей;

4) культура — процес духовного збагачення людини, дина­міка перетворення існуючих цінностей у її духовне надбання, творчі сили і здібності.

Через культуру уроки історичного минулого набувають для людини особистісної значимості і імперативності, а з ними і зда­тність впливати на її духовне та практичне життя, її світогляд, моральність і правосвідомість. Завдяки культурі особистість отримує можливість усвідомлювати своє існування одночасно і в центрі живих соціальних відносин, і в універсумі ідеальних гармоній. Культура покликана допомагати людині гармонізувати її практичне і духовне життя, надавати його внутрішнім проти­річчям розмірених форм, направляти наявний в них вибуховий потенціал у русло творчості, а не руйнування.