ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

Академія прокуратури України

Комплексні кваліфікаційні завдання

з дисципліни «Філософія права»

для слухачів спеціальності: «Правознавство»

кваліфікація «Магістр»

Київ-2006

Завдання №1

Питання №1 Предмет філософії права

Відповідь:

Категорії "держава" і "право" вивчаються багатьма науками, у тому числі соціологією, політологією, історією, але найглибше сутність і зміст права, його корені досліджує філософія права. Це одна із теоретико-філософських дисциплін, які мають світоглядний характер.

В. Нерсесянц в своїй роботі "Філософія права" визначає, що ця наука займається дослідженням змісту і сенсу права, його суті і поняття, його основ і місця в науці, його цінності і значущості, ролі у житті людини, суспільства і держави, у долях народів і людей в цілому.

В. Бачинін визначає, що філософія права – це міждисциплінарна галузь знань, яка поєднує пізнавальні зусилля філософії, юриспруденції, соціології, психології та інших дисциплін.

В.В. Шкода на це питання відповідає так: "Правова філософія покликана зрозуміти підвалини права, що коріняться в глибинах культури. А в широкому розумінні зрозуміти людину завдяки розумінню права". Отже, предметом філософії права він вважає культурні підвалини права, саму людину, яка вивчається крізь призму права (Шкода В.В. Вступ до філософії права).

С.С. Алексєєв розглядає предмет філософії права як дисципліну , що покликана дати світоглядне пояснення права, його сенсу та призначення, обґрунтувати його під кутом зору сутності людського буття, існуючої в ньому системі цінностей (С.С. Алексеев Философия права). Філософія права "не лише ідея, але й реальне правове буття".

У Ю.В. Тихонравова предметом філософії права виступає питання про те, "... внаслідок яких універсальних причин і цілей людина встановлює права?" (Ю.В. Тихонравов. Основы философии права).

Таким чином філософія права досліджує цивілізації, всередині яких функціонують системи права, культуру, релігію, мораль, на які опирається право; державу, якою здійснюється правова регламентація соціального життя, норми і цінності, що складають зміст права, свідомість і поведінку людини, яка дотримується або порушує правові норми.

Питання №2 Право і закон: тотожність і відмінність.

Відповідь:

Філософи на це питання дають різні відповіді. В залежності від цього сформувалися дві школи, два підходи:

Легістський, для якого право – це офіційне, чинне законодавство, за його межами не існує іншого права. Таке право отримало назву "позитивного". Право позитивне – це система джерел публічно визнаного права, зафіксованого в законодавстві певної держави, тобто це ті правові норми, які оформлені як система законодавства держави (Конституція, кодекси, закони). Воно має прикладний характер, за ним держава функціонує та регулюються відносини між його громадянами. Воно базується на таких принципах:

• принцип патерналізму, який означає безпосередню залежність норм права від держави;

• принцип секулярності – світський принцип права;

• принцип мінімуму моральності. Це означає, що право не вільне від вимог етики, але вони зводяться до вимог, поставлених громадянину не порушувати своєю поведінкою моральних і юридичних норм.

Другий підхід до права та праворозуміння – філософський, який визначає право як:

• формальну рівність;

• всезагальну і необхідну свободу;

• всезагальну справедливість.

Безумовно, в своїй сукупності ці якості і складають право.

Різниця між природним та позитивним правом полягає у наступному:

1. Природне право – похідне від природного стану речей, від природи людини, тоді як позитивне право – штучно створене людьми.

2. Через природне право індивідуальна правосвідомість пов'язує своє існування з першоосновами буття, а через позитивне право – з конкретною державою.

3. Природно-правові норми вирощені крім юридичних документів також в написаних звичаях та традиціях, в релігії, а позитивно-правові норми – тільки у формалізованих нормативних актах.

4. Природне право передбачає релігійні та морально-етичні основи, а позитивне – це атрибут цивілізації, а не культури.

Розглядаючи питання тотожності та розбіжностей права і закону, слід мати на увазі головне: закон може як співпадати з правом, так і не співпадати. Проте лише як форма вираження права, закон представляє собою правове явище. Правовий закон – це і є право.

У випадку, якщо закон не співпадає з правом, то тоді для нього не характерні перераховані якості – рівність, свобода, справедливість. Але для правового закону мало і цих якостей – необхідна ще і владна всезагальна обов'язковість.

Завдання №2

Питання №1 Функції права.

Відповідь:

Для глибокого розуміння сутності права, його призначення у суспільстві слід розглянути його основні функції. Розрізняють такі функції права:

1. комунікативна;

2. семіотична;

3. егалітарна;

4. кратична.

1. Комунікативна функція права. Право виступає як одна із форм спілкування між соціальними суб'єктами. Сутність і зміст цієї функції виступає в двох видах: координації, трансляції.

2. Семіотична функція права (грецьк. semeion – ознака, знак).

Семіотична функція права означає, що право являє собою сукупність законів, за допомогою яких соціальна інформація фіксується і накопичується в пам'яті спільноти.

Без знакової оформленості буття права неможливе. У нормативних структурах права сконцентрована величезна соціокультурна інформація. Вона стисла, локалізована в нормах, законах. Норма права в якості знака здатна як завгодно довго зберігати великі формалізовані знання.

3. Егалітарна функція права (egalite – рівність). Егалітарна функція права означає його здатність наділяти всіх громадян рівною мірою свободи і прав у їхньому житті і діяльності. Її суть – право всіх користуватися однаковими юридичними можливостями. Але це тільки формальність. Право бути обраним в парламент не означає бути обраним.

4. Кратична функція права. Дана функція дозволяє праву спонукати соціальних суб'єктів до нормативної, законослухняної поведінки, підтримувати стабільний цивілізований порядок у суспільстві. Вона виступає як:

1. сила, що утримує антагоністів від взаємознищення;

2. сила, що змушує їх дотримуватися антагональних домовленостей;

3. сила, що зберігає процеси агональної (форма мирної змагальності) співтворчості задіяних у ній суб'єктів від різних деструктивних перешкод.

Засоби для цього можуть бути трьох видів:

1. непримусового характеру (через правову свідомість);

2. примусового характеру (через правові інститути);

3. насильницького неправового характеру, які не відповідають критеріям цивілізації і справедливості.

Питання №2 Філософія права в системі наук.

Відповідь:

Автором терміну "філософія права" став німецький юрист Г. Гуго. Для нього це одне і те ж, що і "філософія позитивного права". Він бачив її як "філософську частину вчення про право".

За його розумінням юриспруденція як наука повинна складатися із 3 частин:

1. юридичної догматики;

2. філософії права (позитивної);

3. історії права.

Юридична догматика повинна займатися чинним (позитивним правом), що представляє собою юридичне ремесло.

Філософія права складає "розумну основу пізнання права" і створює "вчену ліберальну юриспруденцію".

У Гегеля філософія права – це філософська дисципліна, а не юридична, як у Гуго.

Юридичну науку Гегель розцінює як "розсудну науку", яка з філософією не має нічого загального.

За Гегелем, діюча наука про право представлена у філософії права. Наука про право є частиною філософії.

У колі юридичних наук безпосередньо з філософією права межують теорія держави і права та соціологія права.

Теорія держави і права вивчає закономірності виникнення і розвитку держави і права, сутність, типи, форми, структуру і механізми функціонування держави і права, основні державно-правові інститути, як реальні соціальні інститути. Філософія права досліджує лише прояви у праві, лише окремі аспекти буття.

Відрізняється філософія права і від соціології права.

На відміну від вивчення права у філософському аспекті, соціологія права розглядає функціонування права в суспільстві в аспекті соціальному.

За Гегелем, задача філософії права – "пізнавати думки, які лежать в основі права". Таке визначення витікає із його тези про тотожність мислення і буття, а по філософські "осягнути те, що є, бо те, що є, є розум".

Сьогодні ж філософія права розробляється як юридична дисципліна і викладається, в основному, на юридичних факультетах, але її розвиток тісно пов'язаний з філософією.

Якщо мова йде про філософію права в цілому, то, безумовно, це міждисциплінарна наука , яка об'єднує мінімум юриспруденцію, філософію, історію, політологію, мораль, релігію і т.п.

Прихильники філософії права як юридичної дисципліни бачать в її основі правові мотиви, орієнтири дослідження.