Завдання №4

Питання №1 Антропологія вітальності, соціальності, духовності.

Відповідь:

1. Антропологема вітальності. Це вроджені властивості людини, що забезпечують їй життя в природі (тілесність, чуттєвість, сексуальність, смертність). Вітальна людина перебуває під владою природних законів. Людська вітальність – це природжена біологічна властивість, здатність спрямувати свою енергію в різних напрямах від правомірних до кримінальних.

2. Антропологема соціальності. Це сукупність набутих людиною якостей, що забезпечують здатність існувати в суспільстві, виконувати соціальні функції. Це не інститут, а свідомий характер дій, здатність жити за законом, виконувати обов'язки і нести відповідальність.

3. Антропологема духовності (духовна людина). Людина керується не покликом інституту, а інтелектом, культурою, цінностями, високою правосвідомістю. Така людина – суб'єкт культури, істота озброєна цінностями, релігією, етикою, мораллю. Вищим проявом духовного "Я" виступає надсвідомість виходу за межі свого "Я" у сферу надособистого. Це святі, генії, пророки, мудреці. Вони наділені особливою інтуїцією: здатні до глибокого розуміння того, що рухає іншими людьми, доторкатися своїм "Я" до вищого абсолюту. Це інтелектуальна геніальність (Ісус Христос, Будда, Апостоли, Конфуцій, Кант, Гегель, Аристотель, Платон).

Отже, людина не одномірна, вона багатогранна.

Але сутність людини треба шукати не лише в трьох зазначених сферах (вітальності, соціальності, духовності), а в протиріччях між ними.

Питання№2 Види соціальної поведінки людини.

Відповідь:

Суб'єкт у такій ситуації має перед собою декілька варіантів реагування на ситуацію.

1. Адаптивна поведінка полягає в тому, щоб підкорятися і пристосовуватися до найближчого соціального оточення. Адаптивна поведінка має, як правило, суто нормативний характер. Така поведінка припускає, що індивід прагне зберегти себе від будь-яких зіткнень з реальністю. Він бачить своє завдання в тому, щоб налагодити нейтрально-дружні відносини з оточенням, забезпечити собі тим самим заступництво і захист з його боку.

2. Дезадаптивна поведінка. Другий тип соціального реагування – дезадаптивний. Тут особистість відмовляється від пристосувальної поведінки, від беззастережного підпорядкування владі зовнішніх примусових обставин. Але відкидаючи цей шлях людина ще не робить останнього вибору на користь позиції моральної автономії. Вона коливається, триває тяжка пауза – особистість ніби застряє між гамлетівською альтернативою: смиренність або небезпечний конфлікт. Людина ніяк не може найти правильного рішення і довго знаходиться в цьому стані, а становище навколо ускладнюється.

3. Контрадаптивна поведінка. Це третій тип поведінки, основою якого стає механізм волі, що активно включається в діяльність. Контрадаптивна поведінка передбачає активний кидок особистості в осередок конфліктних відносин, який здійснюється у напрямках:

• імморальний – суб'єкти діють як вороги, демонструють агресивність, виключення миру, тотальне неприйняття пропозицій протилежної сторони, прагнення перемоги будь-якою ціною;

• моральний – готовність захищати цінності, відстоювати інтереси системи, спільноти, вона орієнтована на вищі моральні цінності.