Завдання№8

Питання №1 Правова гносеологія.

Відповідь:

Правова гносеологія – це вчення про пізнання права, як соціального об'єкта.

У науці є два підходи, дві концепції пізнання права:

1. юридична гносеологія;

2. гносеологія легізму.

Розглянемо:

Юридична гносеологія. Ця концепція виражає процес пізнання права шляхом переходу від простої думки про право до істинного розуміння права, про його об'єктивні властивості, незалежні від волі влади. Вона вивчає як відмінності права і закону, так і тотожність між ними у випадку правового закону, тобто проблеми зв'язку права і закону. Ця концепція вивчає право всебічно, широко, навіть один із напрямів дослідження (Юснатуралізм) стверджує про дві паралельно діючі і конкуруючі між собою системи права:

• істинно природного;

• не істинно позитивного (офіційного).

Тобто юридична гносеологія пізнає право всебічно, історично.

Друга концепція правової гносеології – гносеологія легізму. В основі цієї концепції пізнання права лежить принцип визнання у якості права лише того, що є наказом, правилом, обов'язковим для всіх і встановленим для всіх, тобто закону.

Питання №2 Морально-правова філософія Нового завіту.

Відповідь:

В Новий Завіт увійшли 27 творів:

• 4 Євангелії (від Матвея, Марка, Луки, Іоанна);

• книга "Діяння Святих Апостолів";

• 21 послання Апостолів;

• "Откровення Іоанна Богослова", або Апокаліпсис.

Написані вони за період з 50 до 120 р.р. н.е. Вони були канонізованими і отримали статус Священних Книг у християнстві.

На відміну від Ветхого Завіту, Новий представив принципово іншу систему норм і цінностей, що склала релігійно-моральну основу цілого ряду майбутніх концепцій природного права (через 700 років після християнства з'явилася нова світова релігія – Іслам).

Творці Нового Завіту говорять про добро і зло, владу і підпорядкування, державу і особистість, насильство і виховання, обов'язок і відповідальність, порок і злодіяння.

Основні положення Завіту межують з категоричністю: "Світ потопає у злі". Значна частина зла виникає від держави і від її влади (для авторів – Римська імперія). Вона жорстока і нелюдська, погрузла в розпусті і злочинах, стратила Христа. В Апокаліпсисі язичницький Рим називається "Вавилонською блудницею".

З іншого боку, у Першому посланні Апостола Петра він наполягає на необхідності бути покірним владі: "Отже, будьте покірні всякому людському начальству, чи царю, чи правителям, тому що така воля Божа..."

Коритися владі закликає і Апостол Павло: "Кожна душа хай буде покірна владі, тому що немає влади не від Бога".

Протиріччя між цими поглядами деякі автори пояснюють тим, що Апокаліпсис писався в 69 році, в період особливих гонінь на християнство, тому в Новому Завіті так різко засуджується Римська держава, яка погрязла у злі, розпусті, а Послання Апостолів Петра і Павла писалися значно пізніше, майже до 120 р., коли у римської влади почало змінюватися відношення до християнства, цим і пояснюються їх закликання поваги до влади.

На нашу думку, це не зовсім так. Іоанн Богослов засуджує римську владу справедливо за її злодіяння, і вона, дійсно, скоро розпалася.

Повага до держави, до влади, виказана Апостолами Петром і Павлом відноситься до держави і влади нормальної, такої якою вона повинна бути, як форми організації суспільства. Якщо перевести на сучасну дійсність, то гітлерівську Німеччину засудило все світове співтовариство, а сучасна Німеччина – це найбільш розвинена демократична правова держава.

Дві зазначені вище концепції відносин людини з державою доповнюються в Новому Завіті третьою. Образові злочинного Риму протистоїть образ ідеальної держави – "Царства Божого", "Граду Божого".