Завдання №13
Питання №1 Теорії юридичного позитивізму ХХ століття.
Відповідь:
Розвиток природничих наук, а також техніки сприяв подальшому розвиткові позитивізму, що на нього спиралися політико-правові вчення другої половини XIX — початку XX ст. З часом позитивістська теорія держави і права отримала два напрямки: юридичний позитивізм і соціологічна юриспруденція.
1. Найбільшого поширення юридичний позитивізм набув в Німеччині та у Франції. Прибічники юридичного позитивізму не визнавали теорій природного права і стверджували, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване у прийнятих державою правових нормах.. Другий варіант позитивістської теорії держави і права був представлений соціологічною юриспруденцією, що започаткувала сучасну західну соціологію права.
Становлення цього напрямку державно-правових вчень пов’язується з творчістю німецького вченого Рудольфа фон Ієрінга (1818—1892), який вважав право і державу продуктами суспільного розвитку, складовими соціального життя, що постає в його концепції як царство цілей, цілеспрямованої діяльності людини»
Право мислитель називав дисципліною примусу. З формального погляду воно призначене для обмеження свавілля, узгодження індивідуальної поведінки зі встановленими нормами, захисту соціальних відносин; щодо змісту право розглядається Р. Ієрінгом як сукупність загальних та індивідуальних інтересів, результат боротьби інтересів індивідів, груп і станів суспільства.
Соціологічна концепція права набула поширення у США та базується на ідеях гарвардської школи права і права "реалістів".
Засновник згаданої школи Роско Паунд (1870— 1964) і його послідовники розглядали право в його безпосередньому зв’язку і взаємодії з суспільством, спираючись на досягнення історії, етики, а надто соціології. Право оголошується ними головним інструментом соціального компромісу, метою якого є забезпечення загальної солідарності.
Юридичний позитивізм у ХХ столітті поширювався в країнах Західної Європи у вигляді нормативізму, представником якого був австрійський юрист Ганс Кельзен (1881 —1973), засновник "чистої" теорії права (за назвою його основної праці "Чиста теорія права").
Як і його попередники, Г. Кельзен зазначав, що сама постановка проблеми сутності права є "метафізичним" питанням; розглядаючи його, наука втрачає свою об'єктивність, викривлює справжнє відображення правової дійсності. Право, за вченням мислителя, повинне бути деідеологізованим, надкласовим. Тільки в цьому випадку воно стане об'єктивним регулятором суспільних відносин і відповідатиме своєму призначенню.
Питання№2 Правові концепції соціал-демократії.
Відповідь:
В другій половині ХІХ століття в Західній Європі під впливом ідей марксизму сформувалась система державно-правових поглядів соціальної демократії, засновником якої вважається німецький мислитель Фердінанд Лассаль (1825-1864). Критично переосмисливши уроки французької революції 1848 року творцем історії він вважав розум, а державу розглядав як надкласове суспільне явище, яке узагальнює публічний інтерес, що протистоїть індивідуальному і соціальному егоїзму.
В роботах “Системи набутих прав”, “Програма робітників” та інших Ф. Лассаль. закликав до об’єднання за участю держави зусиль всіх соціальних верств суспільства задля покращення становища робочого класу.
Відкидаючи Марксову ідею диктатури пролетаріату, мислитель пропонував “ідею четвертого стану суспільства” (під яким розумів робітників) підняти до рівня державної ідеї. В практичній площині реалізація цієї ідеї повинна сприяти формуванню народної держави, яка дбає про добробут робітників, виключає їх експлуатацію, надає матеріальну допомогу тим, хто її потребує, сприяє створенню виробничих спілок і асоціацій, за змістом перетворюється з “нічного охоронця” в “соціальну державу”.
Для реалізації цієї ідеї Ф. Лассаль закликав суспільні страти здійснювати боротьбу легальними засобами: мітингами, демонстраціями та іншими демократичними формами, які б відображали надкласову суть цієї боротьби.
Право, на думку вченого, як і держава також є надкласовим інститутом. Тільки воно повинно бути соціальним регулятором, встановлювати права і свободи громадян, гарантувати їх реалізацію.
Державно-правові ідеї соціал-демократичного спрямування репродукував Едуард Бернштейн (1850-1932). Мислитель не поділяв поглядів К. Маркса про кризу капіталізму і погіршення соціального становища робітничого класу. Він стверджував, що насильницька зміна форм правління шкодить суспільному прогресу, і навпаки, еволюційний шлях, поступові реформи сприяють сталому розвитку, переборенню забобонів в суспільній свідомості, освіченості людей.
Дещо іншими були державно-правові погляди австрійсько-німецького соціал-демократа Карла Каутського (1854-1938).
Після революції в Росії 1905 року в роботі “Дорога до влади” мислитель висунув ідею про закінчення періоду мирного розвитку історії і перенесення центру революційного руху із Заходу на Схід Європи.
Перегодом на основі особистих вражень від жовтневої революції в Росії 1917 року та наслідків втілення соціалістичного ідеалу в життя Карл Каутський переглянув свою державницьку та правову концепцію. Мислитель відмовився від крайнього радикалізму, більшовицьку владу визнав такою, що не відповідає принципам демократії, а навпаки обмежує права і свободи людини, стверджуючи себе у суспільстві шляхом червоного терору.