Завдання №7

Питання №1 Філософсько-правова концепція софістів.

Відповідь:

Заслугою софістів, а надто їхнього молодшого покоління, було те, що вони розглядали не тільки окремих, а всіх людей потенційно вільними і міркували про те, який суспільний і правовий порядок міг би це забезпечити. Їхній представник Протагор (бл. 490—бл. 420 до н. е.) писав, що не боги, а сама людина є "мірою всіх речей", а закони — це не божественна установа, а мудрий винахід людини.

Інший відомий софіст — Георгій (бл. 480—380 до н. е.) підкреслював, що одним із найбільших досягнень людської культури є писані закони, що їх він називає охоронцями справедливості, яку він ставить за цінністю вище за них.

Іще один представник цієї школи — Гіппій (бл. 460— 400 до н. е.) першим з-поміж софістів протиставив природне і позитивне право. Природне право є, за твердженням Гіппія, справедливість, тоді як позитивний закон, що змушує дотримуватись умовних і штучних вимог, суперечить справедливості. Закон Гіппій характеризував як "…те, що громадяни пишуть, визначаючи, що має робитися і від чого слід утримуватися". Головними аргументами Гіппія проти писаних законів було те, що вони умовні, мінливі.

Загалом у софістів ми зустрічаємо тезу про те, що за природою всі люди рівні; нерівність випливає не з природи, а з людських законів. Цим софісти пер­шими в історії визнали природно-правову рівність людей, що було радикальною ідеєю і для найбільш демократичної Стародавньої Греції.

Питання №2 Види права.

Відповідь:

Вчені-філософи ділять право на такі види:

1. Право абстрактне – гегелівський концепт, що позначає початкову форму розвитку суспільної та індивідуальної правосвідомості. На цьому рівні для соціальних суб'єктів ще не існує цього багатства розгалужених правовідносин. Матеріальною основою такого права стала поява власності.

2. Право живе – поняття, запропоноване австрійським правознавцем для позначення практичних форм правової реальності, що існують поряд з позитивним правом, але більш динамічних. Таке право існує за межами юридичних приписів і лише з часом ці форми стають законами (це традиції предків, сімейного виховання, релігійні і моральні вимоги).

3. Право канонічне – система юридичних і релігійних норм, що склалася на основі канонів (актів церковної влади, що мають для віруючих силу закону). У католиків канонічний характер мають рішення всесвітніх соборів, папські декрети, церковні звичаї. У середні віки в Європі одночасно існували три системи права: звичаєве, римське і канонічне.

4. Право об'єктивне – вся система правових можливостей (прав і свобод) та правових обмежень, що проголошені і чинні в державі, але не витребувані конкретними суб'єктами.

5. Право позитивне – система джерел публічно визнаного права, зафіксованого державою у законодавстві, що слугує інтересам конкретної держави.

6. Право приватне – сукупність норм і законів, які захищають інтереси окремої особи в її відносинах з іншими особами.

7. Право природне – одна із головних парадигм філософсько-правового і юридичного мислення, що спирається на ідею єдиних ціннісних принципів, які панують у космосі, природі та суспільстві і здатні бути мірилом справедливості законоположень, встановлюваних державою.

8. Право публічне – виділена з часів давньоримської юриспруденції в самостійну галузь, сукупність норм і законів, які регулюють відносини між інститутами державної влади і захищають інтереси держави. Воно визначає і регулює діяльність органів державної влади, їх законодавчих, виконавчих і судових ланок.

9. Право Християнське природне – система релігійно-етичних передумів, які сформовані в Новому Заповіті і стали основою для майбутніх філософсько-правових концепцій Заходу і Слов'янського світу.

10. Є ще мусульманське право , яке базується на Корані.