Завдання №3

Питання №1 Право як формальна рівність.

Відповідь:

Філософія розглядає зміст і сутність права, насамперед у таких вимірах (якостях):

1. право як формальна рівність;

2. право як свобода;

3. право як справедливість.

Перша якість сутності права – це право як формальна рівність.

Саме поняття рівності абстрактне.

Критерієм правової рівності різних людей є свобода індивіда у суспільних відносинах. Правова рівність у свободі як однакова міра свободи (критерій) означає і вимогу відповідності еквівалента у відносинах між вільними індивідами як суб'єктами права.

Правова рівність – це рівність вільних і незалежних один від одного суб'єктів права за загальним для всіх масштабом (право на приватизацію?!), єдиною нормою, рівною мірою.

Там, де люди діляться на вільних і невільних, останні відносяться не до суб'єктів, а до об'єктів права і на них принцип правової рівності не розповсюджується. Свобода, рівність у ній, загальний масштаб і однакова міра свободи індивідів – це і є правова рівність.

Право говорить і діє мовою та засобами саме такої рівності, завдяки чому виступає як загальна і необхідна форма буття.

З урахуванням зазначеного вище можна сказати, що право – нормативна форма вираження свободи шляхом принципу формальної рівності людей у суспільних відносинах (В.Нерсесянц).

Таке право, безумовно, не нівелює вихідних розбіжностей між людьми, воно лише формалізує і упорядковує ці невизначені розбіжності за єдиною основою, трансформує їх у формально-визначені нерівні права вільних, незалежних один від одного рівних особистостей.

Визнання різних індивідів формально рівними – це визнання їх однакової правоспроможності і можливості придбати ті чи інші права на відповідні блага.

Формальне право – це лише правова спроможність, абстрактна можливість придбати індивідуальне право на даний об'єкт. Це однакова, рівна правоспроможність суб'єктів. З принципом формальної рівності пов'язане і розуміння права як форми суспільних відносин незалежних суб'єктів.

Питання №2 Форми існування права.

Відповідь:

Окремі автори вважають аксіомою права положення про те, що право діє тільки в трьох формах:

1. правова норма – правило, зразок, установлені державою правила соціальної поведінки, соціальні регулятори;

2. Правові відносини;

3. правова свідомість – сукупність індивідуальних духовних якостей, які забезпечують орієнтацію у сфері правової реальності.

Інші автори критикують такий підхід, оскільки невідомо про яке право іде мова: право у його відмінності від закону, чи право в його тотожності з законом – позитивним правом, оскільки форми життя антиправового закону не можуть бути признаними формами існування права.

На наш погляд, це надуманий тезис, оскільки антиправовий закон не є предметом розгляду цього питання. Протиправність закону не може відмінити об'єктивної, незалежної від волі законодавця правової свободи, основоположних принципів основ права – рівності, справедливості, свободи людей. Вони лежать в основі права і не залежать від волі держави.

Але право діє не тільки у вище зазначених формах. До них слід додати ще такі форми:

• правоспроможність;

• правосуб'єктність;

• правовий статус і правовий режим;

• правовий договір;

• позов, обвинувачення;

• процесуальні форми і правові процедури.