30Теорія розвитку вищих психічних функцій Виготського.

Вік це етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін. При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, і перебудовується хід розвитку. Особливості віку визначаються сукупністю умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності. Виготський вводить поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини. Кризи обумовлюються виникненням основних новоутворень, які призводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку та виникнення іншої. Джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва і лише потім стають індивідуальними функціями самої дитини.

Сформулював закони психічного розвитку дитини: нерівномірно в часі, являє ланцюжок якісних змін, нерівномірність дитячого розвитку, виникають спочатку як зовнішнні, а потім переходять у внутрішні.

Періодизація вікового розвитку Д.Б.Ельконіна.

Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування різних типів діяльності. Виникають суперечності, які є чинником розвитку. Розвиваючи ідеї JI.C. Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.), криза одного року, трьох років, семи, підліткова (11 – 12 років), юнацька.

Дитинство ділиться на 7 періодів: вік немовляти – до 1 року; раннє дитинство – 1–3 роки; передошкільний вік 3–5 років; дошкільний вік 4-6 ; молодший шкільний– 7-10 років; підлітковий– 11-13 років; юнацький вік – 14-17 років.

Психічний розвиток і навчання.

Ми прагнемо до всебічного розвитку особистості й не можемо задовольнитись формуванням ЗУН. Необхідно дати засоби для самостійної безперервної самоосвіти. Основним є готовність до серйозної розумової діяльності. Проблема навчання і розвитку актуалізується, коли система традиційної шкільної освіти не справляється з новими соціальними завданнями, не забезпечує необхідного рівня орієнтації людини в умовах сучасного виробництва і суспільного життя. В психології можна виділити кілька спроб розв'язати питання співвідношення розвитку і навчання. У центрі першого положення про незалежність розвитку від навчання. За Піаже тип і рівні психічного розвитку, зокрема інтелекту, самі визначають можливості повноцінного засвоєння того, що дається в навчанні.

Психічний розвиток, за Виготським, проходить у процесі спілкування дитини з дорослим, який навчає, передає досвід. У процесі створюються нові форми психічного життя, нові уміння. Те, чого дитина не може зробити сама, вона може зробити за допомогою дорослого.

Костюк розглядає розвиток і навчання, в діалектичному взаємозв'язку. Розвиток неможливо звести до учіння, він характеризується, "розумовими переворотами", які відбуваються в голові учня, коли він навчається говорити, читати і писати, засвоює соціальний досвід.

Поняття про "зону найближчого розвитку" за Л.С.Виготським.

Ідея "зони найближчого розвитку" дозволили Л.С. Виготському ввести динамічний принцип у вивченні розумового розвитку дитини і оціненні можливостей її розвитку. це дозволило дати наукові основи для раціонального педагогічного впливу на дитину.

Усвідомлюючи, які операції дитина може виконувати за допомогою дорослого, які можливості знаходяться в "зоні найближчого розвитку", вчитель може передбачати подальший психічний розвиток учня, і впливати на цей розвиток, керувати ним.

"Педагогіка повинна орієнтуватись не на вчорашній день, а на завтрашній день дитячого розвитку". Навчання з орієнтацією на зону найближчого розвитку дозволяє враховувати індивідуальні відмінності дитини.

«зоаи найближчого розвитку» – це процеси розвитку, здійснювані дитиною в умовах співробітництва з дорослими, під їх керівництвом, при їх допомозі і поки що недоступні для дитини в самостійній діяльності. «навчання йде попереду розвитку».

Характеристика стадії сензетивності дитини до мовних впливів (за Л.С.Виготським).

Ранній період – це стадія сенситивності дитини до розвитку мовлення. На початку періоду, коли відбувається оволодіння ходою і предметними діями, темп розвитку активного мовлення повільніший, хоча інтенсивно розвивається пасивне мовлення.

Після двох років вивчення предметів, збагачення вражень викликає потребу їх висловити, запитати, тому прискорюється розвиток активного мовлення. Досягненням дитини є оволодіння слуханням мовлення, інструкцій, спрямованих на керівництво її діями. На другому-третьому році діти охоче сприймають оповідання, казки та вірші, слухання збагачує пізнавальною інформацією, викликає емпатійні переживання, виробляє первинні моральні цінності. Вік від одного до трьох років — це стадія сензитивності (особливої чутливості, сприйнятливості) дитини до мовних впливів. Дворічна дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі. Швидко розвивається і активний словник. Мова перетворюється на засіб впливу, поступово починає виступати в ролі організатора її власних дій, включатися на різних етапах виконання дій, зокрема, у формі "егоцентричного" мовлення, розмови дитини із собою.

Криза трьох років. Характеристики періоду за Е. Келер.

Келер виділила 7 характеристик кризи трьох років.

Негативізм. Дитина відмовляється підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії – зробити навпаки.

Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Дитина настоює на своїй вимозі. Відбувається виділення особистості..

Гонорливість. Протест проти порядків, які існують вдома. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують

Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. тенденція до самостійності неадекватна можливостям дитини і викликає конфлікти.

Знецінювання. знецінення старих правил поведінки.

Протест-бунт. частих суперечках з батьками.

Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною Дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючими дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім'ї кілька дітей, можуть виникнути ревнощі

Характеристика стихійних груп.

Стихійні групи – це короткочасні об'єднання великого числа осіб, часто з різними інтересами, але зібралися разом з якого-небудь певного приводу і демонструють якісь сумісні дії. Членами тимчасового об'єднання є представники різних великих організованих груп: класів, націй, професій, віків. Така "група" може бути кимсь організована, але частіше виникає стихійно, не обов'язково чітко усвідомлює свої цілі, але може бути вельми активною. Таке утворення має велике значення, адже у сучасних суспільствах від дій таких груп часто залежать ухвалювані політичні і соціальні рішення.

Серед стихійних груп в соціальній психології найчастіше виділяють натовп, масу, публіку. Важливим чинником формування стихійних груп є громадська думка.

Характеристика структури особистості за О.М. Леонтьевим.

Розуміння особистості Леонтьєвим. Особистість, на його думку, - цепсихологічний утворення особливого типу, що породжується життям людини в суспільстві. Для психологічної трактування «ієрархій діяльностей» О. М. Леонтьєв використовує поняття «потреба», «мотив», «емоція», «значення» і «сенс». Леонтьєву виділити три основних параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом (за допомогою його діяльностей); ступінь ієрархізовані цих зв'язків, перетворені в ієрархію змістотворних мотивів (мотивів-цілей); загальна структура цих зв'язків, точніше мотивів-цілей.

Характеристика перцептивних механізмів спілкування.

Перцептивна сторона спілкування, як вже зазначалося, полягає у сприйняття й пізнанні один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цій основі взаєморозуміння. Враження, які виникають при цьому, грають важливу регулятивну роль у процесі спілкування. По-перше, тому, що, пізнаючи іншого, формується й сам індивід, який пізнає. По-друге, тому, що від міри точності „читання” іншої людини залежить успіх організації з нею погоджених дій.

Уявлення про іншу людину тісно пов'язане з рівнем власної самосвідомості. Чим краще ми розуміємо себе, тим краще ми розуміємо іншого, водночас, чим повніше розкрита інша людина, тим більш повним стає уявлення і про себе. Акт такого усвідомлення включає два процеси: ідентифікацію та рефлексію.

Процес сприйняття індивідом іншого, особливо перше враження, багато в чому залежить від дії ефектів сприйняття. Найбільш досліджені три таких ефекти: ефект ореола, ефект новизни й первинності.

Простори проявів особистості.

Людина перебуває водночас у кількох просторах. Індивід живе у просторі біологічному. Член соціуму живе у просторі соціальному, де цінується передусім соціальний статус. Особистість має власний психологічний простір.

Психологічний простір постає всередині соціального, видозмінюючи його характеристики. У соціальному просторі взаємодіють держави, класи, партії, громадські об'єднання. У психологічному просторі людина намагається не бути самотньою, знайти однодумців, людей з близькими поглядами на життя, подібними цінностями, орієнтирами, очікуваннями. Особистісний простір є ціннісним середовищем, що забезпечує можливість адекватних власній природі самопроявів.

Механізми психічного впливу у процесі спілкування.

Індивідуальний вплив — це процес і результат зміни однією людиною поведінки іншої людини (її установок, уявлень, думок, оцінок) під час взаємодії з нею. У психології розрізняють спрямований і не спрямований вплив. До механізмів спрямованого впливу відносять навіювання і переконання. Навіювання (сугестія) є нав'язування певних думок та станів на тлі їх некритичного (неусвідомленого) сприйняття. Це цілеспрямов і неаргументов вплив на окрему людину або групу. Навіювання досягається вербальними і невербальними засобами.

Переконання являє спосіб цілеспрямованого впливу у вигляді логічної аргументації. Направлений щоб перетворити певну інформацію у переконання самої особистості. В основі лежить усвідомлене, критичне сприйняття впливу, його аналіз і оцінка.

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, через емоційну сферу. Наслідування - найпоширеніша форма поведінки людини у міжособистісній взаємодії. Це процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення. Саме через наслідування здійснюється процес соціалізації особистост. Мода — це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, які домінують у суспільстві.

Класифікація груп за рівнем розвитку.

За рівнем розвитку розрізняються такі групи: дифузні; асоціації; корпорації; колективи.

Найнижча форма існування групи - дифузна. Під дифузною розуміють групу, яка випадково об'єднана на короткий проміжок часу.

Асоціація - це група в якій відсутня діяльність, яка її об'єднує, організація та управління. Ціннісні орієнтації членів асоціації проявляються в умовах групового спілкування. Розділяють на просоціальні та асоціальні. домінують позитивні цінності чи негативні ціннісні орієнтації.

Асоціальні асоціації можуть переростати у корпорації - організована група, що характеризується замкнутістю структури, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Корпорації протиставляють себе суспільству і окремим соціальним групам на ґрунті захисту власних інтересів. Міжособистісні стосунки за рахунок приниження почуття гідності партнерів по спілкуванню.

Колектив - це група людей, що об'єднані загальною метою і які досягли високого рівня розвитку в ході соціально-значущої діяльності. Є притаманним високий рівень згуртованості його членів, колективістське самовизначення, високий рівень авторитетності членів цієї групи одне для одного, спільні інтереси, ціннісні орієнтації, установки та норми поведінки.

Характеристика масових явищ.

До найпоширеніших масових явищ у великих групах належать громадська думка, суспільні, масові настрої, мода, чутки, паніка.

Громадська думка. Як виразник масової свідомості суспільства, виникає з приводу певних подій, явищ суспільного життя.

Суспільний настрій є найзначущішою силою, яка спонукає людей до діяльності, визначає поведінку різних спільностей.

Масовий настрій є реакцією на події, здатний захопити та об’єднати найрізноманітніші соціальні групи.

Мода один із найпоширеніших атрибутів повсякденного життя індивідів, спільнот.

Чутки — недостовірна або частково достовірна інформація, що надходить від однієї особи або групи, про події, ситуації.

Паніка реальна чи уявна загроза певним соціальним спільнотам, суспільству може спричинити паніку. Виникає паніка у чисельних групах, місцях масового скупчення людей.

Теорії походження лідерства.

Теорія рис (особистісна теорія лідерства)концентруючи увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями. Харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям. Харизматичний лідер користується у групі абсолютною довірою, спонукає до схиляння перед собою. Ситуаційна теорія лідерства не відкидаючи теорії рис, вважає лідерство продуктом ситуації. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість, то лідером стає наділений нею індивід. Конкретна ситуація стимулює і забезпечує найповніший вияв конкретних рис лідера. Визнання лідером в окремій ситуації, здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу. Поведінкова теорія, де лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки. Концентруючи увагу на поведінці людини, вони часто абсолютизовували один стиль керівництва, ефективність якого залежала від конкретної ситуації: коли ситуація змінювалася, то змінювався і стиль. Проте від поведінкового підходу довелося відмовитися і повернутися до ситуаційного.

Синтетична (системна) теорія лідерства сформувалася на основі узагальнення напрацювань у межах попередніх підходів. Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб'єкта управління цим процесом. Феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв'язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв'язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера.

Розвиток мислення. Ж.Піаже.

Згідно з теорією Піаже, в розвитку інтелекту людини можна виділити чотири головні періоди: сенсомоторна стадія (від народження до 2 років), доопераційна стадія (від 2 до 7 років), стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років) і стадія формальних операцій (від 11 до 15років). Сенсомоторний інтелект – розгортається до періоду інтенсивного опанування мови. досягається координація сприйняття та моторики, дитина взаємодіє з об'єктами, їхніми перцептивними та моторними сигналами.

Доопераційне мислення –характеризується формуванням символічної функції, яка забезпечує розрізнення означуваного та означення і є основою розвитку уявлень. дитина орієнтується тільки на перцептивні співвідношення. мислення відзначається егоцентризмом.

Стадія конкретних операцій – на основі логічних операцій, в яких використовуються зовнішні наочні дані. формується понятійне відображення середовища, дитина опановує прості операції класифікації, формуються поняття числа, часу, руху тощо. операції мислення ще не цілком розвинуті, вони не формалізовані, розвиваються нерівномірно, не об'єднані в цілісну систему.

Стадія формальних операцій - надбудована над конкретними операціями. Опанувавши формальні операції, дитина може будувати власні гіпотетико-дедуктивні висновки

Види батьківської влади у спілкуванні.

Основні труднощі взаємодій з підлітками зумовлені позиціями і стилями спілкування дорослих. На основі узагальнених суджень підлітків сім видів батьківської влади у спілкуванні:

автократичний – підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;

авторитарний – підліток може бути учасником в обговоренні проблем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи власні думки;

демократичний – підліток робить внесок в обговорення проблеми, може сам приймати рішення, однак повідомити батьків, остаточне рішення;

егалітарний – ролі не диференційовані, батьки і діти «на рівних» є учасниками в прийнятті рішень;

дозволяючий – підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;

попускний – підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;

ігноруючий – батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

Криза особистості підлітка.

Життєву кризу умовно поділяють на три ступені: поверхову, середню та глибоку.

Поверхнева криза у підлітків характеризується тривогою, роздратуванням, негат настроєм, нестійкістю в прийнятті рішень, розгубленістю. 11-12 р.

Криза середньої ваги в певних порушеннях роботи організму підлітка. швидко втомлюється, песимістичні погляди.

Глибинна криза супроводжується роздратуванням, заглибленням у себе та великим переживанням власного зовнішнього вигляду. вирішальну роль відіграє статевий потяг, перше розчарування в коханні призводить до глибинного депресивного стану. 14-15 р.

Соціалізації в період кризи, то вона проходить дуже складно, бо зростають вимоги до соц і моральної зрілості, що призводить до розгубленості. Своєрідність соц ситуації розвитку залежить від входження його в нову систему відносин і опанування нових соц функцій. Формується нова позиція підлітка, опанування і засвоєння якостей. Важливо, щоб найближче оточення підлітка було позитивного спрямування та характеризувалося сприятливою атмосферо. Важливим, щоб підліткова криза не несла девіацій в подальшому переході в юнацтво.

Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї та власної соціальної активності, спрямованості на засвоєнні нових зразків поведінки та цінностей на будову стосунків з дорослими. Це дає змогу підключити підлітка до суспільно-корисної діяльності за допомогою якої розширюється сфера світосприйняття. Провідною діяльністю підлітка виступає міжособистісне спілкування з однолітками. Вони характеризуються: прагнення до власного самовизначення в колі однолітків, поваги, розуміння. У товаристві ровесників почуває себе більш захищеним та зрозумілим. Тут створюється власна система відносин, яка ґрунтується на вимогах та правилах поведінки групи. Групи підлітків нестійкі, зі змінними інтересами. Велике поширення мають асоціальні угрупування, поширеними є безжальні насмішки, взаємні приниження, знущання тощо, - це призводить до депресивного стану, загострення підліткової кризи та суїциду. Підлітки з таких угрупувань тривожні, конфліктні, агресивні та грубі. Підліткова криза спричиняється впливом соціального оточення, в якому знаходиться підліток, адже саме процес соціалізації відіграє важливу роль у формуванні його як особистості. Чим більший негативізм найближчого оточення, тим гостріша підліткова криза. В такому випадку з підлітками потрібно виконувати психолого-педагогічні вправи, реалізовувати психокорекційні програми.