3. Засоби захисту прав підприємців при порушенні їх незаконними актами інших державних органів

Важливим засобом захисту прав підприємців — юри­дичних осіб є нерідко застосовуване в практиці визнання арбітражними судами недійсними неправомірних рішень (актів) державних та інших органів про ліквідацію або ре­організацію суб'єктів підприємницької діяльності. Це мо­жуть бути, наприклад, визнання арбітражним судом не­дійсними рішень (актів) про реорганізацію або ліквідацію підприємств, прийнятих державними або іншими органа­ми, які не є власниками майна або не мають від них від­повідних повноважень (за позовами підприємств або од­ного чи кількох засновників); визнання недійсними рі­шень державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію або ліквідацію об'­єднань, створених підприємствами на добровільних заса­дах, прийнятих з перевищенням їх повноважень.

Визнання в судовому порядку недійсним незаконного акта державного або іншого органу виключає необхід­ність відміни цього акта органом, що його видав. Однак суд (арбітражний суд) не може скасувати цей акт, оскіль­ки таких повноважень він не має. Результатом розгляду арбітражним судом спору може бути рішення про визнан­ня такого акта недійсним.

¹ Бизнес. - 1995. - № 13. - С. 16.

60

Іноді в практиці вищезазначене положення порушу­ється, і суд не тільки визнає недійсним незаконне рішен­ня державного органу, а й скасовує його.

Так, прокурор м. Києва звернувся до суду із заявою про визнання недійсним рішення районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107, поси­лаючись на те, що дане рішення було прийнято з пору­шенням чинного законодавства, а в задоволенні протесту було відмовлено. Представник виконкому Радянської районної ради народних депутатів м. Києва зазначену заяву визнав.

Суд, заслухавши сторони та вивчивши письмові мате­ріали, ухвалив, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням від 22 лютого 1994 р. № 107 мале приватне підприємство "Філь­мотека" було виключено з книги-реєстру Радянської районної державної адміністрації м. Києва. Зазначене рі­шення було прийнято з порушенням чинного законодав­ства, що регулює процедуру та умови ліквідації підпри­ємств. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підпри­ємства в Україні" ліквідація підприємства провадиться за рішенням власника. Згідно з декретами Кабінету Мініст­рів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління май­ном, що знаходиться в загальнодержавній власності" і від 31 грудня 1992 р. "Про впорядкування діяльності суб'єк­тів підприємницької діяльності, створених за участю дер­жавних підприємств" власником майна МП "Фільмоте­ка", заснованого Київською кіностудією художніх фільмів ім. О. П. Довженка, є Міністерство культури України. Як пояснив у судовому засіданні представник виконкому Радянської районної ради народних депутатів м. Києва, рішення Міністерства культури України про ліквідацію МП "Фільмотека" виконкому подано не було, також не було подано доручення Міністерства культури України директорові Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка прийняти таке рішення. Державна адміністрація виключила підприємство з реєстру, пові­ривши, що зазначені документи є, оскільки на них є по-

61

силання в наказі від 16 серпня 1993 р. № 263, виданому директором кіностудії. Однак кіностудія не представила зазначені документи під час розгляду протесту прокурора. Крім того, були порушені вимоги ст. 34 Закону Украї­ни "Про підприємства в Україні" про порядок ліквідації підприємств. Відповідно до п. 1 зазначеної статті ліквіда­ція підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що утворюється власником або уповноваженим ним орга­ном. Як свідчать матеріали справи, наказ про утворення ліквідаційної комісії виданий директором кіностудії 16 серпня 1993 р., а оголошення в пресі про припинення діяльності МП "Фільмотека" було зроблено 5 травня

1993 р., тобто до утворення ліквідаційної комісії. Дані твердження представник виконкому не спростовує. Акт і наказ про ліквідацію МП "Фільмотека" були затверджені і видані не власником.

Оцінюючи в сукупності все викладене, суд визнав, що рішення Радянської районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого 1994 р. № 107 прийнято без на­лежної перевірки дій і повноважень директора кіностудії всупереч чинному законодавству і тому підлягає скасу­ванню. На підставі викладеного, керуючись статтями 248¹⁸, 248¹⁹ ЦПК України, суд рішенням від 9 березня 1995 р. заяву задовольнив і визнав рішення Радянської районної державної адміністрації м. Києва від 22 лютого

1994 р. № 107 про виключення МП "Фільмотека" з кни- ги-реєстру підприємств Радянського району м. Києва незаконним і скасував його¹.

Отже, суд правомірно визнав недійсним незаконне рішення державного органу, однак він не мав права ска­совувати рішення, оскільки це виходить за межі його повноважень.

У арбітражній практиці виникло питання, чи має пра­во ліквідоване підприємство звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта про його лік­відацію. Так, підприємство звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення органу

Юридическая практика. — 1996. — № 7. — С. 3.

управління про ліквідацію цього підприємства. Вважаю­чи, що з моменту прийняття зазначеного рішення під­приємство втратило статус юридичної особи, відповідач послався на те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про арбітражний суд" ця справа непідвідомча арбітраж­ному суду. Вищий арбітражний суд України в інформа­ційному листі "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів" від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 роз'яснив, що таке твердження відповідача не відповідає чинному законодавству, оскільки згідно з п. 4 ст. 34 За­кону України "Про підприємства в Україні" підприєм­ство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. До цього моменту підприємство не позбавлено статусу юридичної особи і тому на підставі п. 2 ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні" має право зверну­тися до арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним¹.

Складності у практиці викликало й інше питання: чи можна визнати недійсними акти органу управління, яке ліквідовано. Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесу­ального кодексу України арбітражним судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів ненорма­тивного характеру за підставами, зазначеними у законо­давстві. Тому якщо позивач вважає, що акт, виданий органом управління, який згодом був ліквідований, не відповідає законодавству, арбітражний суд не може від­мовити позивачеві у захисті його прав та інтересів. Йому необхідно встановити орган, до якого передано функції з видання таких актів, і залучити його до участі у справі. У разі невідповідності оспорюваного акта законодавству його слід визнати недійсним².

Чинне законодавство не передбачає розгляду в арбіт­ражному суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію під-

2

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 98-102.

Там само. — С. 99.

62

63

приємства. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація і реорганізація підпри­ємства проводиться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу. Цей закон не передбачає участі трудового колективу у вирішенні питання про лік­відацію підприємства. Статтею 1 Арбітражного процесу­ального кодексу України право на звернення до арбітраж­ного суду надано юридичним особам, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, також дер­жавним та іншим органам. Трудовий колектив підприєм­ства не має статусу юридичної особи і тому йому не нада­но право звертатися з позовами до арбітражного суду, у тому числі і про визнання недійсним рішення компетент­ного органу про ліквідацію або реорганізацію підприєм­ства. Отже, арбітражний суд повинен відмовити у прий­нятті позовної заяви трудового колективу підприємства на підставі п. 1 ст. 62 Арбітражного процесуального кодексу України (інформаційний лист Вищого арбітраж­ного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368).

Іноді державні органи, перевищуючи свої повноважен­ня, приймають незаконні акти про ліквідацію господар­ських об'єднань. Так, підприємства, що належать до комунальної власності, за галузевим принципом, на доб­ровільних засадах створили корпорацію на основі поєд­нання виробничих та комерційних інтересів. Посилаю­чись на підпункт 3 п. 21 Положення про місцеву держав­ну адміністрацію, згідно з яким до повноважень місцевої державної адміністрації віднесено вирішення питання щодо ліквідації підприємств, організацій та установ, що належать до комунальної власності, місцева державна адміністрація прийняла рішення про ліквідацію цієї кор­порації. Таке рішення не відповідає законодавству і ком­петенції місцевої державної адміністрації. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" під­приємства мають право на добровільних засадах об'єдну­вати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Згідно з п. 6 ст. З цього закону такі об'єд-

64

нання ліквідуються за рішенням підприємств, що входять до нього. Таким чином, об'єднання має право звернутися до арбітражного суду із заявою про недійсність зазначе­ного рішення місцевої державної адміністрації як такого, що не відповідає законодавству та її компетенції¹.