Висновки

Нормативне регулювання ліцензування деяких видів підприємницької діяльності здійснюється поряд із Зако­ном України "Про підприємництво" великою кількістю підзаконних нормативних актів здебільшого відомчого рівня. Таке становище, неприпустиме в цілому, ще більш невиправдане щодо передбачених у таких актах наслідків порушення порядку і правил ліцензування та здійснення ліцензованого виду діяльності (відмова у видачі ліцензії, продовженні терміну її дії, зупинення і анулювання її), оскільки йдеться про застосування засобів захисту, харак­тер і підстави застосування яких в основному не повинні залежати від специфіки конкретного виду діяльності.

На законодавчому рівні слід встановити вичерпний перелік підстав відмови у видачі ліцензії, щоб запобігти різниці у визначенні їх у відомчих нормативних актах і суб'єктивному відомчому підходу, що сприятиме їх одна­ковому застосуванню.

Розбіжність у визначенні видів охоронних правових засобів при ліцензуванні і здійсненні ліцензованих видів діяльності не зумовлена специфікою окремих видів діяль­ності і тому невиправдана. У зв'язку з цим на законодав­чому рівні доцільно досягти однаковості засобів захисту, що застосовуються при ліцензуванні деяких видів підпри­ємницької діяльності, якщо характер цих санкцій не зу­мовлений особливостями конкретного виду діяльності.

44

Необхідно розширити права суб'єкта підприємницької діяльності на оскарження незаконних дій державного органу, що видає ліцензії, і поширити їх на всі неправо­мірні рішення цього органу, що впливають на ліцензію підприємця. Можна запропонувати таке формулювання цієї норми: рішення органу, що видає ліцензії, про відмо­ву у видачі ліцензії, продовженні строку її чинності, зупи­ненні, анулюванні та інші рішення, що впливають на ліцензію і порушують права підприємців, суб'єкт підпри­ємницької діяльності може оскаржити в суді або арбіт­ражному суді. Тоді засобом захисту прав підприємців від неправомірного застосування до них санкцій, що стосу­ються ліцензії, було б визнання в судовому порядку недійсним відповідного рішення компетентного органу.

Повніше закріплення на законодавчому рівні правових засобів захисту при ліцензуванні деяких видів підприєм­ницької діяльності (чітке визначення підстав їх застосу­вання і процедури, правових наслідків) сприятиме надій­нішому захистові прав і правопорядку у сфері підприєм­ництва.

4. Адміністративна відповідальність за порушення порядку заняття підприємництвом

У законодавстві встановлено адміністративну відпові­дальність за порушення порядку заняття підприємниць­кою діяльністю.

Стаття 164 Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення (КпАП) передбачає, що порушення поряд­ку заняття підприємницькою діяльністю — заняття нею без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (лі­цензії), якщо його отримання передбачено законодав­ством, — тягне за собою накладення штрафу від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіс­кацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і си­ровини або без такої.

45

Якщо вищезазначені дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі самі по­рушення, можлива кримінальна відповідальність згідно зі ст. 148³ КК України у вигляді штрафу до 200 мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 164 КпАП України незаконним є здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації, до одержання свідоцтва про реєстрацію, тобто порушення порядку набуття статусу підприємця винятко­во після державної реєстрації суб'єкта підприємництва, а також порушення правил ліцензування деяких видів під­приємницької діяльності. За ст. 164 КпАП України пору­шенням порядку заняття підприємницькою діяльністю вважається заняття нею без дозволу (ліцензії). Однак вва­жаємо, що порушення правил ліцензування може виявля­тися також у таких протиправних діях, як здійснення під­приємницької діяльності за простроченою ліцензією чи такого виду підприємницької діяльності, що не вказаний у ліцензії або після того, як підприємець був позбавлений ліцензії, але продовжував здійснювати діяльність.

Вважаємо за доцільне ст. 164 КпАП України назвати "Порушення правил легітимації суб'єктів підприєм­ництва", доповнити її та зазначити в ній адміністративну відповідальність як суб'єктів підприємництва, так і поса­дових осіб відповідних державних органів, за такі пору­шення правил легітимації:

1) заняття підприємницькою діяльністю без патенту, якщо його одержання передбачено законодавством. Об'­єктивна сторона адміністративного правопорушення "по­рушення порядку заняття підприємницькою діяльністю", що зазначена у ст. 164 КпАП України, включає тільки за­няття нею без державної реєстрації або без ліцензії, однак ці дії не вичерпують порушення порядку заняття підпри­ємницькою діяльністю. До складу цього правопорушення слід включити дії, що порушують вимоги щодо патенту­вання деяких видів підприємницької діяльності. Відповід­но до чинного законодавства вони не тягнуть за собою адміністративної відповідальності. Це вважається не-

46

обгрунтованим, оскільки патентування є одним з елемен­тів легітимації суб'єктів підприємництва, і за порушення вимоги патентування необхідно встановити відповідаль­ність, як і за порушення правил державної реєстрації і ліцензування;

2. недостовірність відомостей, поданих у заяві про ви­ дачу ліцензії і доданих до неї документах. Хоч у ст. 4 Закону України "Про підприємництво" зазначено, що за­ явник несе відповідальність згідно із законодавством за достовірність відомостей, викладених у заяві та доданих до неї документах, однак адміністративна відповідальність не встановлена законодавством;

3. невиконання суб'єктом підприємництва встановле­ ного ст. 4 Закону України "Про підприємництво" обо­ в'язку у разі зміни відомостей, зазначених у ліцензії, ви­ даній підприємцю-громадянину, в десятиденний термін подати заяву органові, що видав ліцензію, для пере­ оформлення ліцензії з наданням документів, що підтверд­ жують зазначені зміни;

4. невиконання суб'єктом підприємництва обов'язку у разі зміни місцезнаходження в семиденний термін пові­ домити про це орган державної реєстрації (ст. 8 Закону України "Про підприємництво");

5. порушення посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передба­ чених законом, а також недодержання порядку видачі ліцензій. Хоч у ст. 8 Закону України "Про підприємницт­ во" вказано, що за це правопорушення посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законо­ давством, однак її не передбачено у КпАП України;

6) недодержання посадовими особами органу, що видає ліцензії, порядку видачі ліцензій. Адміністративна відповідальність посадових осіб цих органів не передбаче­ на КпАП України, незважаючи на те, що ст. 4 Закону України "Про підприємництво" вказує, що у такому разі ліцензійний орган несе відповідальність.

47

висновки

Пропонуємо у ст. 164 КпАП України зазначити адмі­ністративну відповідальність суб'єктів підприємництва і посадових осіб відповідних державних органів у разі: заняття підприємницькою діяльністю без патенту, якщо його одержання передбачено законодавством; недостовір-ності відомостей, поданих у заяві про видачу ліцензії і доданих до неї документах; невиконання суб'єктом під­приємництва обов'язку у разі зміни відомостей, зазначе­них у ліцензії, подати заяву для переоформлення ліцензії; невиконання суб'єктом підприємництва обов'язку у разі зміни місцезнаходження повідомити про це орган дер­жавної реєстрації; порушення посадовими особами дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування термінів реєстрації та вимоги подання для реєстрації до­кументів, не передбачених законом; недодержання по­садовими особами органу, що видає ліцензії, порядку ви­дачі ліцензій.

48

Розділ II ЗАХИСТ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ

ПРИ ПОРУШЕННІ ЇХ

НЕЗАКОННИМИ АКТАМИ

ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ

1. Загальна характеристика

захисту прав підприємців від незаконного

втручання в їх діяльність державних органів

Серед правоохоронних засобів у сфері підприємництва важливу роль відіграють засоби захисту прав підприємців при порушенні їх державними органами.

Право на підприємницьку діяльність включає можли­вість захисту від неправомірних дій як інших підприєм­ців, так і з боку держави в особі її органів, у тому числі право на оскарження їхньої поведінки, що обмежує це право.

Захист підприємців від втручання в їх діяльність дер­жавних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб". "Кожен має право на відшко­дування за рахунок держави чи органів місцевого само­врядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень" (ст. 56 Конституції України).

Одним із важливих і поширених засобів захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності є визнання судом або арбітражним судом виданого державним або іншим

49

органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині).

Як свідчить практика, в актах державних та інших органів досить часто містяться положення, що тягнуть за собою порушення порядку створення, ліквідації та реор­ганізації підприємств, надання або вилучення земельних ділянок, порушення, пов'язані з передачею майна, змі­ною форми власності тощо. Арбітражна практика фіксує помітне зростання кількості справ про визнання недійс­ними актів ненормативного характеру, прийнятих мі­ністерствами, відомствами і комітетами, обласними та районними радами і т. пА

У ч. 4 ст. 15 Закону України "Про підприємництво" вказано, що у разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Засобом захисту прав підприємців є не сама можливість звернутися до суду (арбітражного суду) з та­кою заявою, а результат її задоволення, тобто визнання недійсним незаконного акта. Тому доцільно було б перед­бачити в Законі України "Про підприємництво" визнан­ня недійсним акта державного або іншого органу, що по­рушує права підприємців, як засобу захисту їх прав.

У науковій адміністративній літературі акт державного управління звичайно визначається як дія, спрямована на встановлення або зміну правил поведінки, на виникнен­ня, зміну або припинення правовідносин у сфері управ­ління, як одностороннє владне волевиявлення, односто­роннє веління². Щоб суд (арбітражний суд) визнав не­дійсними акти державного або іншого органу, вони мають бути неправомірними, порушувати права і законні інтереси підприємців та ненормативними (адресованими конкретним особам або групам осіб, тобто індивідуаль­ними).

¹ Бизнес. - 1995. — № 23. — С. 40; Юридическая практика. - 1996. - № 4. - С. 3.

² Лазарев Б. М. Государственное управление на зтапе перестрой- ки. - М., 1988. - С. 176.

Як випливає із закону, підставою застосування цього засобу захисту є видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Оскільки це дві самостійні підстави, то може бути визнаний недійсним той акт, який відповідає вимогам законодавства, але прийнятий з перевищенням компетенції відповідного органу, так і, навпаки, прийня­тий у межах його компетенції, але такий, що суперечить законодавству.

Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акта поза його компетенцією. Порушення актом державного органу вимоги законодавства — це суперечливість законодавству прийнятого акта за його змістом, формою, порядком і строкам прийняття.

Неправомірні акти державних органів, що зачіпають права підприємців, порушують дві заборони, встановлені Законом України "Про підприємництво". Перша — за­гальна заборона, встановлена в ч. З ст. 15 цього закону: "втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприєм­ців". Друга — спеціальна заборона, сформульована в ч. 4 ст. 15: "не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм влас­ності". Визнання недійсним не відповідного законові акта органу державного управління або місцевого органу державної влади за позовом власника або особи, права якої щодо володіння, користування або розпорядження належним їй майном порушені виданням такого акта, передбачено ч. 1 ст. 57 Закону України "Про власність"¹.

У літературі відзначалося, що акти органів виконавчої влади повинні надати максимальної свободи господарюю­чим суб'єктам самостійно приймати рішення і нести за них

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

50

51

відповідалпшсть'. Зокрема, реалізація прав суб'єктів підприємницької діяльності забезпечується обов'язком державних органів утримуватися від провадження дій, що перешкоджають підприємцеві здійснювати своє право в рамках закону. Тому при порушенні державними органа­ми цього обов'язку їх незаконні акти визнаються недійс­ними.

Цей засіб захисту може застосовуватися як єдиний (коли для захисту прав підприємців досить визнати акт недійсним) або поєднуватися з іншими засобами захисту і відповідальності. Так, визнання недійсним акта держав­ного або іншого органу може поєднуватися із застосуван­ням передбаченого ч. 6 ст. 15 Закону України "Про під­приємництво" та п. 2 ст. 27 Закону України "Про підпри­ємства в Україні" міри відповідальності — стягнення судом або арбітражним судом за позовом підприємця збитків, завданих йому внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслі­док неналежного здійснення такими органами чи їх служ­бовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця. Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону Украї­ни "Про власність" збитки, завдані громадянам, організа­ціям та іншим особам у результаті видання не відповід­них законові актів органів державного управління або місцевих органів державної влади, підлягають відшкоду­ванню в повному обсязі, включаючи і неодержані доходи, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

Нерідко у практиці поєднується вимога про визнання недійсними актів державних органів з позовом про по­вернення (зворотне стягнення) необгрунтовано списаних цими органами в безспірному порядку сум. Суб'єкти під­приємницької діяльності звертаються до арбітражного суду з позовами про повернення з бюджету незаконно списаних штрафів, інших санкцій, недоїмок з податків та

¹ О концепции развития системи исполнительной власти в Рос-сийской Федерации // Государство й право. — 1996. — № 8. — С. 19.

52

і

інших обов'язкових платежів до бюджету. Часто такі ви­моги подаються до державних податкових інспекцій та інших органів, що мають право застосовувати до підпри­ємців фінансові санкції або списувати з їхніх рахунків грошові кошти у безспірному порядку.

Повернення з бюджету коштів, списаних органами, які здійснюють контрольні функції, у безспірному поряд­ку з порушенням вимог законодавства, як засіб захисту прав підприємців не передбачений у Законі України "Про підприємництво". Вважаємо за необхідне вказати безпосередньо в законі на можливість застосування цього засобу захисту підприємцями при порушенні їхніх прав незаконними актами державних та інших органів, а також можливість поєднання його з іншими засобами захисту підприємців.