2. Відшкодування моральної шкоди

Одним із нових і важливих засобів правового захисту підприємців є відшкодування (компенсація) моральної шкоди. Специфіка цього засобу захисту полягає в покла­денні на правопорушника обов'язку виплатити потерпіло­му компенсацію у грошовій або іншій матеріальній формі за заподіяну йому немайнову шкоду.

Раніше діюче законодавство не передбачало можли­вості компенсації немайнової шкоди, оскільки вважалося, що це суперечить соціалістичній свідомості і праву (оскільки моральну шкоду не можна оцінити у грошовій сумі, значить її не можна і відшкодувати).

Законодавче визнання в Україні відшкодування мо­ральної шкоди, певно, виправдане. Адже при порушенні, наприклад, прав підприємця, важливо не тільки відшко­дувати майнові втрати, а й компенсувати немайнову шко­ду, тим паче, що у багатьох випадках останнє для потер­пілого важить значно більше, ніж перше.

Можливість відшкодування моральної шкоди встанов­лена в цивільному законодавстві як у кодифікованому законі (ЦК України), так і в низці спеціальних законів.

Відповідно до ч. З ст. 7 ЦК України, "громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не від­повідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуван­ням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням".

Узаконення в Україні відшкодування моральної шкоди в деліктних зобов'язаннях закріплено у ст. 440^і ЦК України.

У низці спеціальних законів, прийнятих за останні кілька років, також передбачено відшкодування мораль­ної шкоди. Це, зокрема, закони України "Про зовніш­ньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.¹, "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.², "Про телебачення і

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

² Там само. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

радіомовлення" від 21 грудня 1993 р.¹, "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р.², "Про інформаційні агентства" від 28 лютого 1995 р.³ тощо.

Вважаємо, що слід закріпити відшкодування мораль­ної шкоди у Законі України "Про друковані засоби масо­вої інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р., в якому лише передбачено, що за порушення законодав­ства про друковані засоби масової інформації винні особи притягаються (поряд з іншими видами відповідальності) до цивільно-правової відповідальності (ст. 41). Оскільки відшкодування моральної шкоди є мірою цивільно-правової відповідальності, можна припустити, що відпо­відно до цього закону можливе відшкодування моральної шкоди. Проте доцільно заповнити цю прогалину не ло­гічним тлумаченням, а внесенням відповідних доповнень у закон.

Одне з питань, що виникає в практиці відшкодування моральної шкоди суб'єктам підприємництва, є таке: чи підлягає відшкодуванню моральна шкода, якщо в законо­давстві не передбачено можливості її відшкодування? Зокрема, чи підлягає відшкодуванню моральна шкода, за­подіяна порушенням договірного зобов'язання? Вищий арбітражний суд України вважає, що оскільки дія ст. 440^і ЦК України не поширюється на зобов'язання, що випли­вають з угод (договору), то в останніх відповідальність особи, винної у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, обмежується обов'язком відшкодувати за­подіяні цим збитки і сплатою неустойки, якщо інше не передбачено законом (п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням мораль­ної шкоди" від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95)⁴.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43.

² Там само. - 1994. - № 35. - Ст. 64.

³ Там само. - 1995. - № 13. - Ст. 83.

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - № 12. - С. 95-97.

70

71

Отже, Вищий арбітражний суд заперечує можливість відшкодування моральної шкоди у договірних зобов'язан­нях. Однак при такому тлумаченні звужується сфера від­шкодування моральної шкоди і не враховується те, що у ст. 6 ЦК України компенсація моральної шкоди названа як загальний, а не спеціальний засіб захисту цивільних прав, що застосовується лише у випадках, передбачених законом.

Що є підставою відшкодування моральної шкоди? Які умови застосування цієї санкції? Для того, щоб відповісти на ці питання, необхідно визначити правову природу на­слідків заподіяння моральної шкоди. У зв'язку з тим, що в юридичній літературі прийнятий поділ засобів захисту на засоби захисту і міри відповідальності, які різняться підставами застосування і функціями, треба з'ясувати, чи є компенсація моральної шкоди засобом захисту або мірою відповідальності. Оскільки компенсацію моральної шкоди застосовують лише до винного порушника суб'єк­тивного права і вона виявляється у додаткових обмежен­нях у вигляді покладення додаткового обов'язку (що ха­рактерно для мір відповідальності), відшкодування мо­ральної шкоди слід віднести до мір цивільно-правової відповідальності.

Підставою відшкодування моральної шкоди є право­порушення — протиправна поведінка особи, що завдала шкоди. Це правопорушення складається з чотирьох еле­ментів (умов відповідальності):

1. наявність моральної шкоди у потерпілого;

2. протиправна поведінка особи, що завдала шкоди;

3. причинний зв'язок між поведінкою особи, що зав­ дала шкоди, і шкодою, що виникла;

4. вина особи, що завдала шкоди.

Наявність моральної шкоди у потерпілого — одна з необхідних умов, оскільки без неї не може йтися про її відшкодування. Законодавчого визначення поняття "мо­ральна шкода" у ЦК України немає.

Спробу законодавче визначити моральну шкоду зроб­лено у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяль­ність". Тут вона визначена як шкода, яку заподіяно осо­бистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономіч-

72

ної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження (ст. 1). У цьому визначенні моральна шкода нерозривно пов'язана із заподіянням майнової шкоди або загрозою завдати її. Очевидно, що така пов'язаність моральної шкоди з май­новою не повинна бути обов'язковою і характерною ознакою моральної шкоди, отже законодавче її визначен­ня потребує уточнення.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4^і під мо­ральною шкодою розуміється втрата немайнового харак­теру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юри­дичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може виявлятися у приниженні честі, гідності або ділової репутації, у порушенні нор­мальних життєвих зв'язків через неможливість продовжу­вати активне громадське життя, руйнуванні відносин з оточенням, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкод­женням здоров'я, порушенням права власності (у тому числі інтелектуального), прав споживача, інших цивіль­них прав і т. п. ( п. 3).

Це визначення моральної шкоди не підходить до юри­дичних осіб, оскільки юридична особа не може зазнати фізичних або моральних страждань, а тому і втрат немай­нового характеру внаслідок їх заподіяння. Моральна шко­да, завдана юридичним особам, не може виявлятися у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможли­вість продовження активного громадського життя, руйну­ванні відносин з оточенням, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (як це роз'яснено в заз­наченій постанові Пленуму Верховного Суду України).

Тому для характеристики моральної шкоди, завданої юридичним особам, прийнятне визначення, що наведене у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.: "Моральною визнається шкода, за-

¹ Право України. - 1995. - № 7. - С. 53-54.

73

подіяна організації порушенням її законних немайнових прав" (п. 2). При цьому не роз'яснюється, про порушен­ня яких немайнових прав йдеться. Це може бути право на ділову репутацію, найменування, фірмове найменування юридичної особи та на інші матеріальні блага, що не мають економічного змісту, невіддільні від їх носіїв, ви­знані і такі, що охороняються чинним законодавством¹.

Крім наявності моральної шкоди, іншими необхідни­ми умовами покладення обов'язку відшкодування мо­ральної шкоди є протиправна поведінка особи, яка завда­ла шкоди, і причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою, що виникла (необхідно, щоб шкода була кау-зально пов'язана з неправомірною поведінкою особи, що заподіяла шкоду).

Протиправна поведінка особи, яка завдала шкоди, мо­же бути як дією, так і бездіяльністю. Здебільшого мораль­на шкода заподіюється неправомірними діями, коли поведінка особи порушує заборону, встановлену нормою закону.

Виникнення конкретної моральної шкоди і те, що шкода є наслідком поведінки відповідача, повинен дово­дити позивач (потерпілий).

Згідно зі ст. 54 Арбітражного процесуального кодексу України в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди мають бути викладені: зміст позовних вимог (що становить моральну шкоду), обставини, на яких грунту­ються позовні вимоги, неправомірні дії, якими завдана ця шкода, та докази, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначений розмір відшкодування моральної шкоди у грошовій або іншій матеріальній фор­мі. У разі заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів, у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог стосовно кожного з них (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р.).

¹ Див. детальніше: Саниахметоеа Н. Возмещение морального вре-да субьектам предпринимательской детельности // Предприниматель-ство, хозяйство й право. — 1996. — № 5. — С. 2—7; Саниахметоеа Н. А. Регулирование предпринимательской деятельности в Украине: органи-зационно-правовме аспектьі. — Одесса, 1998. — С. 75—77.

74

Аналогічні роз'яснення дав Вищий арбітражний суд України 29 лютого 1996 р. Якщо у позовній заяві не вка­зані обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, арбітражний суд на підставі п. З ст. 63 Арбітражного про­цесуального кодексу України повертає таку позовну заяву та додані до неї документи без розгляду.

Так, Вищий арбітражний суд України розглянув позов фірми "Довіра" до редакції газети "Київські відомості" і видавничого газетно-журнального концерну "Ріа-Прес" про відшкодування майнової і моральної шкоди, заподія­ної невиконанням договірного зобов'язання, і стягнув су­му компенсації моральної шкоди¹. Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України, розглянувши заяву "Ріа-Прес" про перевірку рішення у частині від­шкодування моральної шкоди, в позові відмовила, ос­кільки позивач не представив відповідних доказів на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди і її роз­міру². Примітко, що в цьому спорі йшлося про не­виконання договірного зобов'язання, однак Вищий арбітражний суд України не вказав на неможливість від­шкодування моральної шкоди у зв'язку з тим, що це не передбачено законом (про що вказано у роз'ясненні Пре­зидії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.).

Вина особи, яка завдала шкоди, — суб'єктивна умова на відміну від вищенаведених об'єктивних умов. Вина як необхідна умова відповідальності за заподіяння моральної шкоди вказується у ст. 440^і ЦК України — "шкода від­шкодовується, якщо особа, що завдала шкоди, не доведе, що моральна шкода завдана не за її виною"; у ст. 49 За­кону України "Про інформацію" — "відшкодування мо­ральної шкоди особами, винними в її завданні"; у ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" — "моральна шкода компенсується телерадіоорганізацією, а також винними посадовими особами і громадянами".

І

Бизнес. - 1994. - № 42. - С. 16. Там само. - 1995. - № 4. - С. 15.

75

Проте вина як необхідна умова відповідальності не назва­на у ч. З ст. 7 ЦК України, що може викликати різні тлу­мачення щодо обов'язковості вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, для її відшкодування. Щоб запобігти різночитанням і спорам у практичній діяльності доцільно у цій статті зазначити, що моральну шкоду відшкодову­ють винні особи.

Судові органи України вважають вину необхідною умовою відшкодування моральної шкоди. Так, Верховний Суд України вказує, що особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності з відшкодування мо­ральної шкоди, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. Винятком можуть бути випадки, передбачені зако­ном (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р.).

На відміну від тлумачення Верховного Суду України, що стосується всіх випадків заподіяння моральної шкоди, Вищий арбітражний суд України вказує на можливість звільнення від відповідальності за умови, якщо доведено відсутність вини особи, яка завдала шкоди, тільки щодо ст. 440^і, де таке правило міститься безпосередньо у нормі.

Таким чином, вина особи, яка завдала шкоди, презю-мується (припускається). Особа, яка завдала моральної шкоди, припускається винною, поки не доведе, що діяла невинно. Обов'язок доведення своєї невинності поклада­ється на саму особу, яка завдала шкоди. Потерпілий (по­зивач) не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні моральної шкоди. Форма вини особи, яка завдала шкоди (умисел або необережність), не впливає ні на саму можливість компенсації моральної шкоди, ні на її розмір. Норми права не встановлюють різного обсягу відшкодування залежно від того, чи була шкода завдана навмисно або необережно.

Підстави звільнення від відповідальності за заподіяння моральної шкоди прямо не передбачені в законодавстві. Однак у деяких спеціальних законах (закони України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про ін­формаційні агентства") зазначено підстави звільнення від відповідальності за поширення не відповідних дійсності

76

відомостей. Судові органи трактують їх і як підстави звільнення від обов'язку відшкодування моральної шко­ди. Так, відповідно до ст. 42 Закону України "Про друко­вані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" такою підставою є публікація відомостей, отриманих від інформаційних агентств, або відомостей, що є дослівним відтворенням офіційних виступів службових осіб держав­них органів або відтворенням матеріалів, що опубліковані іншим друкованим засобом масової інформації з поси­ланням на нього.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди є одним із складних завдань, з якими пов'язаний розгляд позовів про компенсацію моральної шкоди. У зв'язку з цим важливе значення мають критерії визначення розмі­ру моральної шкоди. Законодавчо вони визначені у ЦК України: розмір відшкодування визначається з урахуван­ням суті позовних вимог, характеру дії особи, яка завдала шкоди, фізичних або моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати (ч. 2 ст. 440^і).

Докладніше критерії визначення розміру моральної шкоди вказані у роз'ясненнях судових органів України. Верховний Суд України роз'яснює: "Розмір відшкодуван­ня моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог в залежності від характеру і обсягу запо­діяних позивачу моральних і фізичних страждань, з ура­хуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача і інших обставин. Зокрема, враховуються ха­рактер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкод­жень, значимість змушених змін в його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ді­лової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу і зусиль, необхідних для віднов­лення попереднього стану), наміру, з яким діяла особа, Що завдала шкоди" (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1991 р. № 4).

Таким чином, суд зважає на ступінь вини порушника, інші обставини, що заслуговують на увагу, а також сту-

77

пінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних з інди­відуальними особливостями потерпілого.

Очевидно, що ступінь фізичних і моральних страж­дань, стан здоров'я потерпшого, тяжкість завданої травми та інші критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що названі Верховним Судом України, можуть враховуватися, якщо потерпілим є фізична особа, але вони непридатні стосовно юридичних осіб. Разом з тим ступінь зниження престижу, ділової репутації і пору­шення інших особистих немайнових прав юридичних осіб, ступінь вини відповідача, намір, з яким він діяв, можуть враховуватися також при визначенні розміру від­шкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі.

Вищий арбітражний суд України пояснює, що розмір компенсації залежить від характеру діяння особи, яка завдала шкоди, та від негативних наслідків порушення немайнових прав позивача (п. 6 роз'яснення Президії Ви­щого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.). Однак обсяг компенсації моральної шкоди не залежить від завданої відповідачем майнової шкоди, яку повинна відшкодувати особа, що її завдала.

Чи підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна будь-яким суб'єктам підприємницької діяльності — як фізич­ним, так і юридичним особам?

Норми ЦК України передбачають можливість відшко­дування моральної шкоди не тільки громадянам, а й організаціям. Так, ст. 7 ЦК України закріпила право гро­мадян і організацій на відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням відносно них відомостей, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації. Можливість відшко­дування немайнової шкоди, завданої громадянинові або організації діями іншої особи, яка порушила їх законні права у деліктних зобов'язаннях, передбачає ст. 440^і ЦК України.

Вважаємо, що у статтях 7 і 440^і ЦК України термін "організація" неточний, оскільки він не охоплює всього широкого кола юридичних осіб, а така термінологія пев­ним чином звужує право всіх юридичних осіб на відшко-

78

дування моральної шкоди. Тому у вищезазначених нор­мах його доцільно замінити терміном "юридичні особи".

Ще більші розбіжності у термінології позначення кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шко­ди, існують у спеціальних законах, що передбачають від­шкодування моральної шкоди стосовно окремих випадків її заподіяння. Так, у Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. передбачено відшкодування мораль­ної шкоди, завданої порушенням законодавства про ін­формацію, громадянам, підприємствам, установам, орга­нізаціям та державним органам (ст. 49). У Законі України "Про інформаційні агентства" від 28 лютого 1995 р. без­посередньо не вказано, хто має право вимагати відшкоду­вання моральної шкоди, але право вимагати спростуван­ня інформації, з якою пов'язане відшкодування мораль­ної школи, передбачено для громадян, юридичних осіб, державних органів, органів місцевого^ самоврядування та їх уповноважених представників (ст. 33).

Судові органи України виходять з більш широкого тлумачення категорій осіб, які мають право на відшкоду­вання моральної шкоди, і вважають, що відшкодування моральної шкоди можливо як фізичним, так і юридичним особам (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4, п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання Практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95). Таке тлумачення закону від­повідає дійсному змістові законодавства.

Істотні розбіжності в юридичній термінології позна­чення осіб, які мають право на компенсацію немайнової шкоди, у вищезазначених спеціальних законах невиправ­дані. Тому в усіх нормативних актах (як кодифікованих, так і спеціальних), що регламентують відшкодування мо­ральної шкоди, мають бути вказані дві категорії осіб, які мають право вимагати її компенсації — фізичні і юридич­ні особи.

79

У Законі України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. лише громадяни названі як особи, яким відшкодовується моральна шкода (ст. 47). Таке зву­ження кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої телерадіоорганізацією, необ-грунтовано, оскільки при цьому обмежуються права юри­дичних осіб на захист особистих немайнових прав. Внас­лідок цього необхідно внести відповідні зміни у ст. 47 цього закону з тим, щоб вона передбачала відшкодування моральної шкоди і юридичним особам. Вищий арбітраж­ний суд України вважає, що хоч ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачає відшкоду­вання моральної шкоди громадянину, це не виключає права юридичної особи на відшкодування цієї шкоди на підставі ч. 2 ст. 7 ЦК України (п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.). Однак при такому тлумаченні не враховано, що при колі­зії загального і спеціального законів застосовується спеці­альний закон.

У деяких законах юридичні особи безпосередньо не вказані серед осіб, які мають право на компенсацію не-майнової шкоди, однак такий висновок може бути зроб­лений шляхом логічного тлумачення. Так, у Законі Украї­ни "Про авторське право і суміжні права" від 23 жовтня 1993 р. передбачено, що порушник авторського права і суміжних прав зобов'язаний відшкодувати моральну шко­ду особам, які мають авторське право і суміжні права (ст. 44). Оскільки володільцями цього права можуть бути поряд з фізичними також юридичні особи, то і вони мають право на відшкодування моральної шкоди¹.

Отже, чинне в Україні законодавство передбачає мож­ливість відшкодування моральної шкоди як фізичним, так і юридичним особам, яким її було завдано. Для юри­дичних осіб можливість відшкодування моральної шкоди особливо значуща у сфері підприємницької діяльності. Поряд із визначенням фігури позивача у справах про від-

¹ Див. детальніше: Саниахметова Н. Особенности компенсации неимущественного врєда юридическим лицам // Бизнес. — 1996. — № 24. - С. 12-14.

80

шкодування моральної шкоди важливо визначити фігу­ру відповідача. За загальним правилом, особа, зобов'язана відшкодувати моральну шкоду, — це та особа, яка її завдала.

Певні особливості має визначення відповідача при від­шкодуванні моральної шкоди, завданої юридичній особі поширенням через засоби масової інформації відомостей, що порочать ділову репутацію. У ЦК України не вказано конкретної фігури відповідача за такими позовами. У Законі України "Про телебачення і радіомовлення" вка­зано, що моральна шкода компенсується телерадіооргані­зацією, а також винними службовими особами та грома­дянами. У Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" зазначено, що до відпові­дальності за зловживання свободою діяльності друкова­них засобів масової інформації нарівні з авторами інфор­маційних матеріалів притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено (ст. 41).

Можливий неповний збіг особи, що безпосередньо завдала шкоди, і суб'єкта відповідальності, зокрема при відшкодуванні моральної шкоди, завданої громадянинові або юридичній особі поширенням через засоби масової інформації відомостей, що порочать ділову репутацію. Однотипні роз'яснення з цього питання дали Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України. Обов'я­зок відшкодування моральної шкоди покладений на авто­ра інформації (фізичну особу) та на орган масової інфор­мації, які несуть відповідальність, виходячи зі ступеня вини кожного з них.

Оскільки без участі у справі автора — фізичної особи спір про відшкодування моральної шкоди вирішити неможливо, а арбітражному суду непідвідомчі спори з участю фізичних осіб, позивач має право звернутися до арбітражного суду з позовом до органу масової інформа­ції тільки в тому разі, коли цей орган не представив по­зивачеві відомості про автора і внаслідок цього всю вину за поширення відомостей, що порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов пред'явлений тільки до орга-

81

ну масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає загальним, а не арбітражним судам.

Позов, пред'явлений до органу масової інформації та автора, також підлягає розгляданню загальним судом (п. 1 ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна поширенням відомостей, які не від­повідають дійсності або викладених неправдиво, немож­ливо без попереднього спростування їх. Тому справи про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна поширен­ням таких відомостей, підлягають розгляданню арбітраж­ними судами тільки за умови попереднього вирішення питання про спростування їх у загальному суді або добро­вільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази спростування мають бути додані до відповідної заяви (п. 9.1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 в редакції від 13 листопада 1998 р. № 02-5/443).

Крім аналогічних роз'яснень, Верховний Суд України уточнює, що суб'єктом відповідальності може бути у пе­редбачених законом випадках і відповідна службова особа органу масової інформації. За моральну шкоду, заподіяну робітником при виконанні ним трудових обов'язків, від­повідальність несе організація, з якою цей робітник пере­буває у трудових відносинах, якщо спеціальною нормою закону не встановлено інше, зокрема ст. 47 Закону Украї­ни "Про телебачення і радіомовлення" (пункти 8 і 11 по­станови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р.).

У практиці трапляються випадки, коли моральна шко­да заподіюється неправомірною поведінкою кількох осіб. При цьому питання про розмір відшкодування має ви­рішуватися з урахуванням ступеня вини кожного з них. Якщо ж неподільна моральна шкода завдана спільно, тобто взаємопов'язаними сукупними діями винних осіб вони відповідно до ст. 451 ЦК України несуть перед по­терпілим солідарну відповідальність.

Форма відшкодування моральної шкоди також стано­вить інтерес у дослідженні питання моральної шкоди. Згідно зі ст. 440^і ЦК України моральну шкоду відшко-

82

довують у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду. Виключно грошову форму компенсації встановлено в Законі України "Про телебачення і радіо­мовлення", у ст. 47 якого зазначається, що розмір від­шкодування моральної шкоди у грошовому виразі визна­чає суд. Вважаємо, що застосування іншої (крім грошо­вої) форми відшкодування моральної шкоди, зокрема у вигляді надання будь-яких матеріальних благ, практично безперспективно і тому переважною є грошова форма відшкодування немайнової шкоди.

Чи можна застосовувати строки позовної давності до вимоги про компенсацію моральної шкоди? Відповідаючи на це питання, слід виходити зі ст. 83 ЦК України, відпо­відно до якої позовна давність не поширюється на вимо­ги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Оскільки мо­ральна шкода пов'язана з порушенням немайнових прав, за загальним правилом, на вимогу про її відшкодування позовна давність не поширюється. Однак з цього правила є винятки, передбачені ст. 7 ЦК України. У ній вказано, що строк позовної давності в один рік встановлено від­носно вимоги про компенсацію моральної шкоди, завда­ної відомостями, що порочать честь, гідність або ділову репутацію.