4. Недобросовісна реклама

Раніше питання стосовно недобросовісної реклами ре­гулювалися Указом Президента України "Про заходи що­до запобігання недобросовісній рекламі та її припинен­ня" від 5 грудня 1994 р.

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С.47.

211

Нині недобросовісна реклама визначається Законом України "Про рекламу" як реклама, що внаслідок неточ­ності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження та інших вимог, передбачених законо­давством України, вводить або може ввести в оману спо­живачів реклами, завдати шкоди особам та державі. Не­добросовісну рекламу заборонено (ст. 10).

Недобросовісну рекламу у Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не включено до складів правопорушень, що визнаються недобросовісною конку­ренцією, проте, враховуючи її визначення і невичерпний перелік видів правопорушень, що визнаються недобросо­вісною конкуренцією, вважаємо, що недобросовісна рек­лама підпадає під загальне поняття недобросовісної кон­куренції. Різниця в законодавчому формулюванні полягає в тому, що ст. 1 Закону України "Про захист від недобро­совісної конкуренції" не пов'язує недобросовісну конку­ренцію з можливістю завдати або завданням збитків кон­курентам, у той час як ст. 10 Закону України "Про рекла­му" передбачає можливість заподіяння шкоди особам або державі як необхідний елемент складу правопорушення, що визнається недобросовісною рекламою.

Визначення того, вводить чи може ввести реклама в оману споживачів реклами, залежить від тлумачення цієї інформації потенційними споживачами, яким її адресова­но. Отже, навіть об'єктивно правдиві твердження можуть вводити в оману, якщо потенційні споживачі, яким цю рекламу адресовано, тлумачать її неправильно. Однак за­бороненою є тільки така реклама, яка внаслідок недосто­вірності або інших порушень законодавства здатна ввести в оману, тобто негативно впливати на рішення споживача про придбання товару.

Недобросовісною є реклама, що порушує загальні ви­моги до неї, зокрема:

• поширює інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством Ук­ раїни;

• вміщує твердження, які є дискримінаційними за оз­ наками походження, соціального і майнового стану,

212

расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, за родом і характером занять, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію ін­ших осіб;

• подає відомості або закликає до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

• використовує засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;

• наводить твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується;

• використовує або імітує зображення Державного Гер­ ба України, Державного Прапора України та звучан­ ня Державного Гімну України, зображення держав­ них символів інших держав та міжнародних організа­ цій, а також офіційні назви державних органів Ук­ раїни, крім випадків, передбачених законодавством;

• рекламує продукцію, яка підлягає обов'язковій сер­ тифікації або виробництво чи реалізація якої вима­ гає наявності спеціального дозволу (ліцензії) у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;

• вміщує зображення фізичної особи або використовує її ім'я без згоди останньої;

• імітує (копіює або наслідує) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про автор­ ське право і суміжні права.

Недобросовісною може бути також визнана реклама, що порушує спеціальні вимоги, викладені у Законі Украї­ни "Про рекламу", зокрема ті, що стосуються реклами лікарських засобів, виробів медичного призначення, засо­бів профілактики, діагностики і лікування, тютюнових виробів та алкогольних напоїв, зброї, послуг, пов'язаних із залученням коштів населення, цінних паперів, реклами інших видів підприємницької діяльності, які вимагають

213

спеціального дозволу, і реклами про зниження цін на продукцію (розпродаж).

Недобросовісна реклама — одне з найпоширеніших порушень, що визнаються недобросовісною конкурен­цією. Про це свідчать такі факти.

У 1994 р. серед розглянутих Антимонопольним коміте­том України справ про недобросовісну конкуренцію справи щодо недобросовісної реклами становили пере­важну більшість, чимало з них стосувалися недобросовіс­ної порівняльної реклами¹.

У 1995 р. досягнення неправомірних переваг у конку­ренції шляхом замовлення, виготовлення, розміщення або розповсюдження реклами, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, становили 60 відсотків розглянутих Антимонопольним комітетом України справ про недобросовісну конкуренцію². Протягом 1995 р. значну кількість порушень було виявлено і припинено внаслідок проведення перевірок рекламної діяльності суб'єктів, що мають широку мережу філій, дочірніх під­приємств тощо. Серед них: закриті акціонерні товариства "Український будинок Селенгу", "Український націо­нальний будинок Селенгу" та недержавний пенсійний фонд "Оберіг". Тільки у цих суб'єктах підприємницької діяльності, їх філіях, дочірніх підприємствах було виявле­но і припинено 29 порушень щодо вимог чинного зако­нодавства України, яке регулює рекламну діяльність.

Структура порушень, припинених внаслідок заходів, вжитих Комітетом, була такою:

реклама з використанням державних символів Украї­ни — 5 відсотків;

реклама з визначенням розмірів дивідендів, що випла­чуються за простими акціями та інвестиційними сертифі­катами, крім фактично виплачених за підсумками не менше як одного року, та реклама з обіцянками про май­бутню доходність діяльності — 5 відсотків;

¹ Антимонопольннй комитет Украшш. Годовой отчет. — К., 1994 - С. 47-51.

² Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К, 1995, — С. 43.

214

реклама товарів, шкідливих для здоров'я, — 11 від­сотків;

реклама, що містить не підтверджені фактичними даними відомості, — 19 відсотків;

реклама товарів, які можуть бути виготовлені, продані, надані за наявності ліцензії (дозволу), без зазначення но­меру дозволу (ліцензії) і назви органу, що її видав, — 54 відсотки;

реклама цінних паперів без зазначення дати і номера реєстрації їх випуску та без зазначення розміру фактично виплачених дивідендів — 6 відсотків.

Для прикладу можна навести розгляд справи, відпові­дачем у якій було притягнуто Київську академію євробіз-несу за використання у своєму логотипі імітації Держав­ного Герба України у вигляді триголового дракона. Зазна­чені дії призводили до перекручування державної символіки України та глуму над нею. За розпорядженням Антимонопольного комітету зазначене порушення було припинено.

У Дніпропетровському територіальному відділенні було розглянуто справу про недобросовісну рекламу довірчого товариства "Дніпропетровська фінансова ком­панія", яка гарантувала всім вкладникам щомісячний прибуток у розмірі ЗО відсотків від суми вкладу. В резуль­таті розгляду справи було доведено, що довірче товарист­во вчинило дії, які кваліфікуються як недобросовісна реклама. За розпорядженням голови територіального від­ділення порушення було усунуто.

За заявами трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо ім. Т. Г. Шевченка і трамвайного депо № 4 держав­ного комунального підприємства "Київелектротранс" Комітетом було припинено розміщення на складі зазна­чених депо реклами сигарет "МагІЬого" у вигляді комбі­нованого позначення (словесної частини — МагІЬого і зображальної частини у вигляді комбінації фігур червоно­го кольору). Експертні висновки свідчили, що така рекла­ма асоціюється у свідомості споживачів із сигаретами. Цей висновок був підтверджений опитуванням спожива­чів м. Києва. У віковій групі від 14 до 22 років — кожен опитаний, а у віковій групі від 14 до 85 років — 91,7 від-

215

сотка опитаних вважали, що зображення на складі трам­вайних депо є рекламою сигарет¹.

У 1996 р. кількість розглянутих справ цієї категорії значно зменшилася (185 справ проти 557 порушень у 1995 р.). Це пояснюється тим, що внаслідок заходів, ужи­тих Антимонопольним комітетом України за цей період, кількість рекламно-інформаційної продукції, що містила ознаки порушення законодавства, значно зменшилася². Однак недобросовісна реклама залишалася серед найпо­ширеніших категорій порушень, що визнаються недобро­совісною конкуренцією³.

До характерних справ, розглянутих Антимонопольним комітетом, належать такі.

У лютому 1996 р. головою Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету було розглянуто справу про недобросовісну рекламу з боку недержавного пенсійного фонду "Оберіг—Львів". У своїх рекламних ма­теріалах відповідач гарантував клієнтам прибутки в розмі­рі принаймні 40 відсотків за три місяці та 1 750 відсотків річних. У рекламі подавалася також інформація про дина­мічну, ефективну інвестиційну діяльність фонду у про­мисловості, будівництві, сільському господарстві, на рин­ку нерухомості з переліком конкретних підприємств, у які начебто було вкладено отримані від клієнтів кошти. Завдяки широкій рекламній кампанії недержавному пен­сійному фонду протягом півроку вдалося укласти понад

5 тис. договорів на загальну суму 680 тис. грн. Однак, як було з'ясовано у процесі розгляду справи, документи, які

6 підтверджували інвестиційну діяльність відповідача, були відсутні. Доходи від цієї діяльності становили 1500 грн. Більше того, розслідування справи виявило, що з самого початку своєї діяльності відповідач і не передба­ чав у місячних фінансових планах статті витрат на випла­ ти клієнтам. На час розгляду справи фінансовий стан не-

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К, 1995. — С. 46-47.

² Там само. - 1996. - С. 21.

³ Там само. - С. 19.

державного пенсійного фонду не дозволяв йому не тільки здійснювати виплати прибутків клієнтам, як це рекламу­валося, а й повертати вкладені клієнтами кошти.

Неправомірні дії були вчинені недержавним пенсій­ним фондом "Оберіг—Львів" незважаючи на те, що у липні—серпні 1995 р. територіальне відділення вже роз­глядало аналогічну справу щодо відповідача, і він був зобов'язаний припинити недобросовісну рекламу. Відпо­відно до абзацу п'ятого ст. 7 Закону України "Про обме­ження монополізму..." та абзацу третього ст. 2 Указу Президента України "Про заходи щодо запобігання не­добросовісній рекламі та її припинення" дії відповідача було кваліфіковано як порушення антимонопольного за­конодавства, а саме: замовлення, виготовлення і розмі­щення реклами, яка може завдати шкоди громадянам, та реклами, що містить гарантії та пропозиції про майбутню ефективність і доходність. Враховуючи тривалість пору­шення і те, що відповідач вже притягувався до відпові­дальності за подібні дії, на нього був накладений штраф у розмірі 4 тис. грн. Порушення було припинено¹.

У порядку порівняльного аналізу звернемося до зару­біжного законодавства про захист від недобросовісної реклами.

В ЄС діє Директива про узгодження законів, правил та адміністративних положень держав—членів ЄС щодо рек­лами, яка вводить в оману (дезорієнтує) від 10 вересня 1984 р. /84/450/ЕЕС². Вона встановлює мету прийняття державами—членами ЄС їх власного законодавства. Як вказано в останньому параграфі преамбули, Директива встановлює тільки мінімум вимог і не перешкоджає прийняттю державами—членами ЄС посиленого захисту від реклами, яка вводить в оману. Директива визначає рекламу (§ 2в) і рекламу, яка вводить в оману (дезорієн-туючу рекламу) (ст. 2). Реклама, яка вводить в оману, ви­значена як реклама, що у будь-якій формі вводить в ома-

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К, 1996. — С. 93-94.

² Оійсіаі .Іоигпаї оїїЬе Еигореап СопшшпШез. Ко. & 142/19 (]ипе 9,1988).

216

217

ну або може ввести в оману осіб, яким вона адресована, або осіб, на яких вона спрямована, і може впливати на економічну поведінку споживачів реклами або завдати шкоди конкуренції. Оцінка реклами, що вводить в оману, повинна враховувати всі її характеристики (ст. 3). Держа­ви—члени ЄС вільні у виборі засобів для запобігання¹ рекламі, яка вводить в оману. Однак вони зобов'язані за­безпечити адекватні й ефективні засоби контролю за та­кою рекламою (ст. 4/1/). Ця Директива встановила 1 ве­ресня 1986 р. як остаточний строк для прийняття відпо­відного законодавства країнами—членами ЄС. Більшість держав—членів прийняла нове законодавство про рекла­му або про рекламу, що вводить в оману. Так, в Іспанії був прийнятий Загальний закон про рекламу (закон 34/88 від 11 листопада 1987 р.), у Великобританії — Акт захисту споживачів (1987 р.). В інших країнах вже було відповідне законодавство, зокрема у Франції — закон 73-1193 від 27 грудня 1973 р., у Нідерландах — Закон про обманну рек­ламу від 6 червня 1980 р., у Данії — Закон про ринкову поведінку від 14 червня 1974 р.

Директиву не прийнято безпосередньо в державах— членах ЄС. Немає однакових критеріїв щодо концепції реклами, що вводить в оману. Тільки в Німеччині як кри­терій визнання реклами, що вводить в оману, використо­вується відсоток введених в оману споживачів і істотні права асоціацій та конкурентів у реалізації рекламного за­конодавства. Попередні судові заборони, які ефективні в Німеччині, й досі невідомі іншим державам—членам ЄС, незважаючи на те, що у Директиві є вимога передбачити таке становище. Отже, незважаючи на існування Дирек­тиви ЄС про рекламу, що вводить в оману, відмінності у законодавстві країн—членів ЄС у цій сфері рекламного регулювання є значними¹.

У Німеччині статті 1 і 3 закону проти недобросовісної конкуренції регулюють рекламу. Ці норми забороняють неетичну поведінку у сфері підприємництва та рекламу, що вводить в оману. Вони вимагають, щоб реклама була

іп Еигоре апгі МоЛЬ Атегіса. — Р. 151,161.

218

правдивою і відповідала певному мінімуму вимог етики. Суди вирішують у кожному конкретному випадку, яка реклама не задовольняє ці вимоги.

Німеччина має найефективнішу систему контролю за рекламою порівняно з іншими державами—членами ЄС. Ефективність цієї системи зумовлена кількома фактора­ми. Конкуренти й асоціації мають право порушувати справи щодо реклами, що забезпечує швидке запобігання порушенням рекламного законодавства. Конкуренти мають бути добре ознайомлені з правилами рекламного законодавства, оскільки реклама, що вводить в оману, призводить до несприятливих наслідків для конкуренції. Асоціації підприємців також добре підготовлені для участі в реалізації рекламного законодавства, тому що запобі­гання порушенням відповідає їх власним фінансовим інтересам. Ефективність німецького рекламного законо­давства також пояснюється обов'язком недобросовісних конкурентів відшкодовувати затрати на ведення справи особам, які звернулися зі скаргою. Це спонукає осіб, що вважають себе потерпілими від реклами конкурента, вжи­вати відповідних дій проти нього.

Стаття 44 закону Франції 73-1193 від 27 грудня 1973 р. покладає на рекламу будь-якого виду зобов'язання бути правдивою. Воно застосовується не тільки до реклами то­варів і послуг, а й до реклами професій і навіть реклами приватних осіб. Це положення є основною нормою французького рекламного права.

У Франції не має значення, яким чином висловлена заява, що вводить в оману. Суттєво те, що ця заява міс­титься у рекламі. Засіб інформації, обраний для обманної реклами, не є суттєвим. Стаття 44/1/ охоплює всі види реклами, які звернені до споживачів. Не лише традиційні засоби інформації (опублікована реклама, плакати, теле­бачення, радіопередачі, кінофільми, упаковка (пакетуван­ня) вважаються спрямованими до споживачів, а й інші засоби (наприклад, листи, навіть якщо вони адресовані тільки кільком фізичним особам, що перевищують персо­нальне спілкування в межах існуючих відносин). Суди прагнуть до поширеного тлумачення поняття реклами — під рекламою може розумітися будь-яке спілкування, "на

219

базі якого у потенційного споживача може з'явитися ідея використання, для якої він може застосувати рекламова­ний товар або послугу". Стандартні контрактні форми та інші контрактні документи, рахунки-фактури, що містять інформацію, яка сприяє обману, також можуть бути оці­нені як засіб реклами. У таких випадках посилання на інші документи (каталоги), що в цій частині містять неправдиві твердження, можуть становити обманну рек­ламу¹.

Регулювання рекламної діяльності в СІЛА парадок­сальне. З одного боку, регулятивний режим СІЛА вважа­ється одним з найширших у світі і обмежувальних регуля­тивних систем серед країн з ринковою економікою². З ін­шого боку, СІЛА терпимо ставляться до вільної реклами, яка в іншій країні була б визнана такою, що вводить в оману. Рекламне право СІЛА є прикладом різниці між правом у теорії і правом у дії³.

У СІЛА ст. 15 Закону про Федеральну торгову комісію встановила, що для визнання реклами такою, що вводить в оману, вона повинна істотно вводити в оману. У визна­ченні того, чи є реклама такою, що вводить в оману, ст. 15 закону вимагає, щоб Комісія враховувала не тільки твердження, зроблені або запропоновані шляхом заяви, слова, конструкції, світла, звуку або будь-якої їх комбіна­ції, а й не розкриті у рекламі факти, істотні з точки зору таких тверджень або істотні щодо наслідків, які можуть бути результатом використання рекламованого товару за умов, названих у рекламі, або за умов, що є традиційни­ми або звичайними.

У жовтні 1983 р. Федеральна торгова комісія СЛІА прийняла нові правила, відповідно до яких дія або пове­дінка вважається такою, що вводить в оману, якщо є не­правильне твердження, недогляд або інша поведінка, що

¹ АсІУегі;і5ІП8 Ьа\у іп Еигоре апсі НоіїЬ Атегіса. — Р. 124—127.

² Ватиіоі 5. ВатЬага. Іпїегпаїіопаї Асіуегіізшл НашНххЖ: А ІІзег'к Сиісіе іо К.ІІІЄ8 аші Кебиіаііопз. — Ьехіп§іоп, МА апсі Тогопїо: НеаІІЬ. - 1989. - Р. 71.

³ СНагІез К. Мс. Мапіз. ІМаіг Тгасіе Ргасіісез. - 5ї. Раиі, Міпп.: Уезі РиЬІізЬіпе Со. - Р. 316.

220

може викликати оману у діючих розумно за цих обставин споживачів їм на шкоду. Відповідно до цих нових правил, необхідна наявність трьох елементів для визнання Феде­ральною торговою комісією введення в оману у рекламі: 1) твердження, недогляд або поведінка, що можуть ввести в оману споживача (наприклад, неправдиві усні або пись­мові твердження, продаж небезпечного товару без відпо­відної інформації, неспроможність виявити ті послуги, що були обіцяні); 2) твердження, недогляд або поведінка оцінюються з точки зору споживача, діючого розумно за даних обставин. Якщо такого роду заяви і т. п. впливають або спрямовані безпосередньо на окрему групу людей, розумність визначається з точки зору цієї групи. Критерій "розумного споживача" є найбільш спірним із трьох еле­ментів. Колишні рішення ФТК затверджували цей крите­рій як "істотний сегмент", "істотний відсоток", "істотне число" споживачів і визнавалося достатнім введення в оману щонайменше 15 відсотків споживачів; 3) істотність для прийняття споживачем рішення про набуття товару. ФТК заявила у справі Корпорації домашніх товарів, що твердження, яке вводить в оману, або недогляд у рекламі порушує статті 5 або 12 закону тільки якщо інформація була істотним фактором у прийнятті споживачем рішення купити товар. Нові правила ФТК визначили як істотне таке неправильне твердження або поведінку, що може впливати на вибір споживача або його поведінку від­носно товару. Іншими словами, ця інформація важлива для споживачів, оскільки якщо вона неточна або упущена істотна інформація, то існує імовірність заподіяння шкоди¹.

Важливими засобами забезпечення передбаченої у за­конодавстві заборони недобросовісної реклами є санкції за його порушення, які включають примусові засоби пра­вового запобігання і відповідальності.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про рекламу" з метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів

¹ ІісІЛеп Вег$ег}оНп. АсЬгегіізіпб Сотрііапсе Ьа^: НапсІЬосЖ £ог МагЬеііпб Ргоіеззіопаїз апсі ТЬеіг Сошізеї. — №\у Уогіс: ЬооЬ. - 1986. - Р. 3-9.

221

і учасників рекламного процесу державні органи, визна­чені законом, можуть забороняти рекламу, що порушує вимоги законодавства про рекламу, та вимагати її публіч­ного спростування. Рішення про порушення законодав­ства про рекламу надсилається рекламодавцеві, виробни­ку або розповсюджувачеві реклами і є обов'язковим для виконання.

Однією із санкцій за недобросовісну рекламу є штра­фи, що їх накладають Державний комітет у справах захисту прав споживачів та його органи у розмірі п'яти­кратної вартості розповсюдження такої реклами за недо­держання вимог законодавства щодо змісту та достовір­ності реклами (ст. 27).

Цивільно-правовою мірою відповідальності за недоб­росовісну рекламу є відшкодування шкоди, завданої потерпілому відповідно до цивільного законодавства України.

Спеціальною санкцією запобіжного характеру, перед­баченою ст. 28 Закону України "Про рекламу", є публіч­не спростування недобросовісної реклами добровільно або за рішенням суду, здійснюване за рахунок винної особи через той самий рекламний засіб з використанням тих же простору, часу, місця і в тому ж порядку, в якому здійснювалася реклама. Метою її є ліквідація несприят­ливих наслідків, спричинених розповсюдженням недоб­росовісної реклами. Виходячи зі змісту закону, ця санкція не може застосовуватися до реклами, підготовленої до опублікування, але ще не розповсюдженої, а стосується лише вже розповсюдженої або реклами, що розповсюд­жується.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про захист від недоб­росовісної конкуренції" суб'єкти господарювання за сприяння Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер підприємницької діяльності, а також для певних галузей економіки, що погоджуються з Антимонопольним комі­тетом України. Правила професійної етики в конкуренції можуть використовуватися при укладенні договорів, роз-

222

робці установчих та інших документів суб'єктів госпо­дарювання.

В цьому відношенні може бути використаний досвід розвинутих країн.

Так, у Франції саморегулювання у формі кодексів ети­ки, що видаються професійними асоціаціями (вперше виданий у 1921 р.), та діяльності Комітету підтвердження реклами (приватної організації підприємців, що здійснює моніторинг зловживань у рекламній діяльності) має вели­ке значення. Комітет видає поради, яких суди повинні дотримуватися, і тому він має важливе значення. Він організований як асоціація, членами якої є більшість рек­ламних агентств. Оскільки членство в Комітеті часто є критерієм у виборі споживачем рекламного агентства, ви­ключення з Комітету за недобросовісну конкуренцію, що включає недотримання рекомендацій Комітету, є серйоз­ною санкцією¹.

У СІЛА саморегулювання рекламної діяльності, особ­ливо на загальнонаціональному рівні, є важливим джере­лом регулювання. Рекламний кодекс Ради Бюро вдоско­налення підприємництва є одним з важливих прикладів саморегулювання реклами.

Рекламний кодекс Ради Бюро вдосконалення під­приємництва — це документ, що визначає, що можна і що не можна робити в рекламній діяльності. Тут сформу­льовано загальні напрямки, а також детальні правила для 14 галузей. Національний рекламний підрозділ Ради Бю­ро вдосконалення підприємництва відповідальний за за­стосування цього Кодексу. З моменту створення в 1971 р. цей підрозділ розслідував більше ніж 2 800 випадків рек­лами загальнонаціонального характеру, що становить у середньому близько 150 випадків за рік².

Щоб здійснити добровільне саморегулювання реклам­ної діяльності, рекламна індустрія в СІЛА використовує безліч механізмів саморегулювання. Основною організа-

Кіиуег

Еигоре апсі ЛогіЬ Атегіса. — вєуєпієг: Возїоп: апа Тахаііоп РиЬІізЬегз. - 1992. - Р. 1 13.

Там само. - Р. 321.

223

цією саморегулювання у сфері рекламної діяльності під­приємців, спрямованої до інших підприємців, є Асоціація підприємницької професійної реклами (В/РАА). Вона прийняла Кодекс етики, якого кожний член цієї асоціації зобов'язується дотримуватися.

Крім того, Американська Федерація реклами та Аме­риканська Асоціація рекламних агентств мають відповідні стандарти або принципи. Так, Принципи реклами амери^ канського бізнесу, прийняті радою директорів Американ­ської Федерації реклами 2 березня 1984 р., містять ряд вимог до реклами щодо правдивості, підтвердження, по­рівняння, гарантій, твердження про ціни тощо¹.