5. Контроль за економічною концентрацією підприємців в Україні

Однією з важливих сфер відносин, які становлять предмет регулювання антимонопольного законодавства України, є економічна концентрація суб'єктів підприєм­ницької діяльності. У законодавстві України немає визна­чення поняття "економічна концентрація". Вона може бути визначена як поглинання, злиття, приєднання і всі інші засоби встановлення одним суб'єктом підприєм­ницької діяльності контролю над усією або частиною господарської діяльності іншого суб'єкта підприємництва. Економічна концентрація охоплює широке коло відно­син: створення, реорганізацію (злиття, приєднання), пряме або опосередковане придбання активів (цілісних майнових комплексів) або часток (акцій, паїв) господа­рюючих суб'єктів усіх форм власності і організаційно-

147

правових форм, створення асоціацій, концернів, міжгалу­зевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, пе­ретворення органів управління на зазначені об'єднання тощо.

Держава здійснює контроль за економічною концент­рацією суб'єктів підприємницької діяльності з метою охо­рони і заохочення конкуренції, недопущення подальшої монополізації ринку, захисту інтересів споживачів, проти­дії зловживанню великими господарюючими структурами своїм монопольним становищем на ринку.

Згідно зі ст. 23^і Закону України "Про обмеження мо­нополізму..." Антимонопольний комітет України, адмі­ністративні колегії, державні уповноважені та територі­альні відділення Антимонопольного комітету України у межах своєї компетенції розглядають заяви про надання згоди на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання (у тому числі госпо­дарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання підприємств), вступ одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, набуття або одержання будь-яким іншим способом у власність, одер­жання в управління (користування) часток (акцій, паїв) і активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання та їх структурних підрозділів і за резуль­татом розгляду приймають рішення у порядку, передбаче­ному законодавством.

За подання заяви про надання згоди на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання (у тому числі господарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання підприємств), вступ одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим спо­собом у власність, одержання в управління (користуван­ня) часток (акцій, паїв) і активів (майна) у вигляді ціліс­них майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних май­нових комплексів суб'єктів господарювання та їх струк­турних підрозділів стягується збір (ст. 23² Закону).

148

Відповідно до Положення про порядок сплати збору за подачу заяви про надання згоди на створення, реоргані­зацію і ліквідацію суб'єктів господарювання, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 1998 р. № 996, збори сплачують за:

1) подачу заяв про надання згоди на створення (у тому числі погодження засновницьких документів або змін до них у випадках, передбачених законодавством), реоргані­ зацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання (у тому числі господарського товариства, асоціації, концер­ ну та іншого об'єднання підприємств), вступ одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, набуття або одержання будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) і активів (майна) у вигляді цілісних майнових ком­ плексів суб'єктів господарювання або їх структурних під­ розділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозді­ лів—у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору відповідно до під­ пункту 3 цього пункту за надання попередніх висновків з цих питань — у розмірі 110 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) подачу заяв щодо надання згоди на ліквідацію суб'єктів господарювання (у тому числі господарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання під­ приємств) — у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору відповідно до підпункту 3 цього пункту за надання попередніх вис­ новків з цього питання суб'єкт господарювання звільня­ ється від сплати збору;

3. подачу заяв щодо надання Антимонопольним комі­ тетом та його територіальними відділеннями попередніх висновків з питань, передбачених підпунктами 1 і 2 цього пункту, — у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4. видання додаткових примірників завірених копій рі­ шень органів Антимонопольного комітету з питань, пе­ редбачених підпунктами 1 і 2 цього пункту, — у розмірі

149

0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний примірник.

У разі подачі заяви про надання згоди на створення господарського товариства, асоціації, концерну або іншо­го об'єднання підприємств та одночасне погодження їх засновницьких документів збір за подачу заяви про по­годження засновницьких документів не сплачується.

Платником збору є:

1. у випадках, передбачених підпунктами 1—3 п. 2 По­ ложення, — особа, яка подала заяву;

2. у випадках, передбачених підпунктом 4 п. 2 Поло­ ження, — особа, яка звернулася з клопотанням про на­ дання завіреної копії рішення (далі — клопотання);

3. у випадках, передбачених п, 2 Положення, якщо за­ явником є орган державної влади, орган місцевого само­ врядування або орган адмшістративно-господарського уп­ равління і контролю, — суб'єкт господарювання, в інте­ ресах якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування або орган адмшістративно-господарсько­ го управління і контролю подав заяву.

Неподання до органу Антимонопольного комітету до­кумента, що підтверджує сплату збору, є підставою для залишення заяви без руху на термін, визначений органом цього Комітету. У разі несплати суми збору у термін, ви­значений органом Антимонопольного комітету, заява за­лишається без розгляду, що не позбавляє заявника права звернутися у цей орган з повторною заявою. Основним органом, що здійснює такий контроль, є Антимонополь-ний комітет України та його територіальні відділення.

Щоразу при створенні, реорганізації (злитті, приєд­нанні) господарюючих суб'єктів (далі зазначені перетво­рення називаються злиттям) структура ринку змінюється, а за певних умов зазначені дії можуть призвести до його монополізації. Саме тому Антимонопольний комітет Ук­раїни уважно аналізує ефекти злиття, їх можливі наслідки для конкуренції, враховуючи як позитивні, так і негатив­ні сторони цього явища. Концентрація матеріальних, фінансових і людських ресурсів може сприяти ефективні­шому їх використанню, здешевленню виробництва про­дукції. У той же час злиття може завдати шкоди конку-

150

І

ренції і, як наслідок, споживачам, створюючи основу для підвищення цін, обмеження вибору, зниження якості товарів. В останньому випадку всю вигоду від злиття одержує тільки постачальник (виробник) товару, а спо­живач тільки програє або принаймні не виграє. Метою контролю Антимонопольного комітету за злиттями є запобігання їх негативним наслідкам, які спричинені обмеженням конкуренції. Але якщо ці негативні ефекти адекватно компенсуються економічним виграшем для споживачів, Комітет, як правило, дає згоду на злиття¹.

У 1994 р. повноваження Антимонопольного комітету України обмежувалися лише попередніми діями і поши­рювалися переважно на державні підприємства. Розгор­тання процесів приватизації, залучення іноземних інвес­тицій, розвиток приватного підприємництва зумовили не­обхідність поширення сфери державного контролю на всі види дій, що можуть призвести до монополізації ринків, і на господарюючі суб'єкти всіх організаційно-правових форм, усіх форм власності.

Протягом 1995 р. в Україні було сформовано цілісний механізм державного контролю за економічною концент­рацією. Будь-яка значна за своїм обсягом економічна концентрація, у результаті якої один підприємець прямо або опосередковано придбає вирішальний вплив на гос­подарську діяльність іншого підприємця, потребує згоди на такі дії органів Антимонопольного комітету. Крім того, Комітет має надійні важелі у разі невиконання вста­новленого порядку відновити початковий стан, якщо конкуренції було завдано шкоди. Протягом 1995 р. орга­ни Антимонопольного комітету розглянули 464 справи про економічну концентрацію, що в 7,8 раза більше, ніж у 1994 р. (59 справ). Зокрема, було розглянуто документи щодо створення 26 холдингових компаній, 242 господа­рюючих суб'єктів (у тому числі 49 спільних підприємств), 96 об'єднань підприємств, 54 придбань активів або часток господарюючих суб'єктів, 46 інших дій, передбачених По-

Антимонопольньїй комитет Украинн. Годовой отчет. — К.. 1994. - С. 16.

151

ложенням про контроль за економічною концентрацією. У 1995 р. було відмовлено у наданні згоди на економічну концентрацію в 50 випадках, що становить 10,8 відсотка від загальної кількості розглянутих справ. З урахуванням же заходів, які вживалися під час розгляду звернень під­приємців, органів влади і управління, надання їм кон­сультацій, врахуванням вимог Комітету щодо зміни скла­ду учасників концентрації під час розгляду заяв і справ про економічну концентрацію у 1995 р. кількість попе­реджених випадків монополізації ринку зросла щонай­менше утричі¹.

У 1996 р. здійснення контролю за економічною кон­центрацією щодо вимог статей 14 і 15 Закону України "Про обмеження монополізму..." було одним з найваж­ливіших напрямків роботи Антимонопольного комітету України. В певних випадках економічна концентрація може призвести до суттєвого обмеження конкуренції на ринку або до його монополізації. З метою запобігання таким негативним наслідкам починаючи з 1995 р. було запроваджено процедуру одержання згоди Антимоно­польного комітету на концентрацію господарюючих суб'єктів. Завдяки розширенню процесу приватизації, ак­тивізації первинного і вторинного ринків цінних паперів кількість заяв і справ, розглянутих органами Комітету щодо надання згоди на економічну концентрацію, збіль­шилася в 1,8 раза порівняно з 1995 р.².

Отже можна зробити висновок, що пріоритетним на­прямком діяльності Антимонопольного комітету України є контроль за економічною концентрацією, метою якого є протидія монополізації ринку, зловживанню доміную­чим становищем і обмеженню конкуренції.

Законодавство про контроль за економічною концент­рацією в Україні складається з кількох статей закону і ря­ду підзаконних нормативних актів.

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С.32.

² Там само. - К, 1996. - С. 27.

152

У Законі України "Про обмеження монополізму..." до внесення у нього змін 3 березня 1998 р. лише 14 і 15 статті регулювали контроль за економічною концентра­цією. Автор у попередніх публікаціях відзначала, що ці статті були не спроможні врегулювати весь складний комплекс відносин з економічної концентрації. Крім то­го, ці норми мали узагальнений, абстрактний характер. Так, ст. 14 закону, що передбачала контроль за створен­ням, реорганізацією (злиттям, приєднанням), ліквідацією господарюючих суб'єктів, не вказувала ні критерії конт­ролю, ні його порядок. Стаття 15 закону, що передбачала контроль за придбанням часток (акцій, паїв) господар­ських товариств, мала узагальнений і неконкретний ха­рактер і навіть не вказувала, стосується вона попередньо­го чи наступного контролю.

Нині статті 14 і 15 закону набули більшого змісту, роз­ширено коло відносин, що регулюються, після викладен­ня їх у новій редакції від 3 березня 1998 р. Особливо це стосується ст. 15, яка регулює не тільки контроль за при­дбанням часток (акцій, паїв) господарських товариств (як це було раніше), а й контроль за придбанням, передачею в оренду майна. Проте статті, що аналізуються, на жаль, містять чимало недоліків, про які йшлося раніше.

Процедурне регулювання розгляду заяв про надання згоди на утворення, реорганізацію і ліквідацію суб'єктів господарювання міститься у статтях 23^і і 23² закону.

Нормативною базою контролю за економічною кон­центрацією є постанова Кабінету Міністрів України "Про введення механізму попередження монополізації товар­них ринків" від 11 листопада 1994 р. № 765 в редакції від 26 травня 1997 р. № 499. Тут встановлені юридичні підстави контролю у вигляді нормативних критеріїв.

Детальну регламентацію контроль за економічною концентрацією дістав у кількох нормативних актах, за­тверджених Антимонопольним комітетом України. Ос­новним з них є Положення про контроль за економічною концентрацією (про порядок розгляду заяв на одержання згоди органів Антимонопольного комітету України на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), придбан­ня активів (цілісних майнових комплексів) або часток

153

(акцій, паїв), ліквідацію господарюючих суб'єктів, за­тверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 9 грудня 1994 р. № 15-р (далі — Положення про контроль за економічною концентрацією). У ньому, зокрема, названо умови і граничні значення певних вар­тісних показників, які вимагають попереднього одержан­ня згоди Антимонопольного комітету, його територіаль­ного відділення на економічну концентрацію.

Назване вище Положення регламентує не всі випадки одержання згоди антимонопольних органів на економічну концентрацію. Деякі дії у цій сфері регулюються іншими підзаконними актами. До них належать:

• Положення про порядок одержання згоди Анти­ монопольного комітету України на поглинання господарюючих суб'єктів у процесі приватизації, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 21 червня 1994 р. № 8-р;

• Положення про порядок одержання згоди Антимо­ нопольного комітету України на створення холдин­ гових компаній у процесі корпоратизації та привати­ зації, затверджене розпорядженням Антимонополь­ ного комітету України від 21 червня 1994 р. № 6-р;

• Положення про порядок погодження з Антимоно- польним комітетом України проектів установчих до­ кументів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене розпорядженням Анти­ монопольного комітету від 21 червня 1994 р. № 7-р;

• Положення про порядок підтвердження Антимоно- польним комітетом України наявності контрольного пакету акцій, затверджене розпорядженням Антимо­ нопольного комітету від 21 червня 1994 р. № 9-р;

• Положення про особливості контролю за дотриман­ ням антимонопольного законодавства інвестиційни­ ми фондами і інвестиційними компаніями, затверд­ жене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 18 листопада 1994 р. № 13-р.

Суб'єкт підприємницької діяльності (господарюючий суб'єкт) зобов'язаний звернутися до Антимонопольного комітету або до його територіального відділення із заявою

154

про дозвіл здійснити відповідний вид концентрації. У ре­зультаті розгляду заяви Антимонопольним комітетом або його територіальним відділенням може бути прийняте од­не з таких рішень: а) про надання згоди на відповідну дію (якщо вона є доцільною і не становить загрози конкурен­ції); б) про заборону такої дії, якщо вона може призвести до нарощування монопольних утворень.

Невиконання зазначеного порядку може призвести до двох правопорушень:

• здійснення концентрації, ліквідації з порушенням ви­ моги розпорядження, прийнятого антимонопольни- ми органами за результатами розгляду заяви;

• здійснення концентрації господарюючих суб'єктів без звернення до антимонопольних органів.

Для здійснення дієвого контролю за економічною концентрацією і запобігання порушенням антимонополь­ного законодавства нормативними актами, що регламен­тують цей процес, передбачено кілька адміністративно-правових охоронних засобів впливу.

Одним з них є відмова Антимонопольного комітету, його відділення у наданні згоди на економічну концент­рацію. Така відмова нерідко застосовується у практиці Антимонопольного комітету України¹.

У 1995 р. показовою в цьому відношенні була справа про створення Державної холдингової компанії "Укрсіль-госпмашсервіс" на базі Української національної компа­нії "Укрсільгоспмаш", до складу якої пропонувалося включити 106 підприємств сільськогосподарського маши­нобудування, тобто майже всіх виробників галузі. Анти-монопольний комітет не міг погодитися з монополізацією важливої для забезпечення розвитку агропромислового комплексу галузі і відмовив у наданні згоди на створення такої компанії. Разом з тим Комітет підтримав пропози­цію Мінмашпрому України щодо створення кількох вели­ких холдингових компаній з виробництва самохідних сільгоспмашин (тракторів, комбайнів). У подальшому з

¹ Антимонопольннй комитет Украйни. Годовой отчет. — К, 1994. - С. 16.

155

урахуванням вимог Комітету 27 підприємств галузі звер­нулися за отриманням згоди на створення акціонерного товариства закритого типу "Укрсільгоспмаш". Не вбачаю­чи загрози для конкуренції, на цей раз Комітет дав згоду на створення товариства. При цьому було також ліквідо­вано організаційну структуру монопольного типу УНК "Укрсільгоспмаш"'.

У 1996 р. загальна кількість випадків надання згоди органами Комітету в процесі контролю за економічною концентрацією та випадків відмови у наданні згоди ста­новила відповідно 785 і 44. Серед них: створення холдин­гових компаній — 42 випадки згоди, 2 — відмови; ство­рення об'єднань підприємств — 193 і 9; створення госпо­дарських товариств — 295 і 14; придбання активів господарюючих суб'єктів — 19 і 3; придбання часток госпо­дарюючих суб'єктів — 125 і 4; поглинання у процесі прива­тизації — 18 і 0; злиття, приєднання господарюючих суб'єк­тів — 50 і 7; інших дій, передбачених Положенням про контроль за економічною концентрацією, — 43 і 5.

Розглядаючи заяви і справи про економічну концент­рацію, органи Комітету виходили з того, що згода на здійснення концентрації може бути надана, якщо це не призведе до монополізації товарних ринків, створення монопольного утворення чи суттєвого посилення моно­польного становища учасників концентрації.

Згода на концентрацію органами Комітету надавалася здебільшого у разі створення: об'єднань, які є вертикаль­но інтегрованими структурами; асоціацій, які не обмежу­ють конкуренцію на товарних ринках, замість структур монопольного типу; об'єднань, створення яких не при­зведе до появи монопольних утворень і не створить за­грози конкуренції на відповідних товарних ринках.

У 1996 р. започатковано контроль Антимонопольного комітету за створенням промислово-фінансових груп (ПФГ), серед яких, зокрема, були ПФГ "Укрзалізпром", Транснаціональна ПФГ "Радіоелектронні технології"

Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С. 32-33.

і

та ін. У зв'язку з тим, що документи зазначених груп не відповідали чинному законодавству, згода на їх створення не надавалася.

У деяких випадках, керуючись повноваженнями, пе­редбаченими ст. 8 Закону України "Про Антимонополь-ний комітет України", Комітет давав згоду на економічну концентрацію, яка призводила до монополізації певних товарних ринків, якщо виграш для суспільних інтересів переважав негативні наслідки обмеження конкуренції. Таких випадків у 1996 р. було два, вони стосувалися ство­рення асоціації "Ядерний страховий пул України" та корт порації "Співдружність"¹.

Так, до Комітету надійшла заява на одержання згоди на створення асоціації "Ядерний страховий пул України". Метою асоціації є координація діяльності її учасників у сфері страхування ядерних ризиків, пов'язаних із вироб­ництвом, експлуатацією, зберіганням або транспортуван­ням радіоактивних матеріалів. У ході розгляду заяви було виявлено, що створювана асоціація може зайняти моно­польне становище на ринку страхування ядерних ризиків. Разом з тим її створення забезпечить координацію дій засновників з акумулювання коштів на виплату страхових сум та проведення превентивних заходів для підвищення безпеки ядерної промисловості України. Крім того, ство­рення зазначеної асоціації сприятиме співстрахуванню при розподілі великих ядерних ризиків, допоможе у реа­лізації цілей Віденської конвенції "Про цивільну відпові­дальність за ядерну шкоду", до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 р. У процесі розгляду заяви до установчих документів асоціації на вимогу Комітету було внесено зміни, які обмежили можливість здійснення асоціацією координації діяльності її учасників на інших сегментах ринків страхування. Зваживши негативні та позитивні на­слідки створення асоціації "Ядерний страховий пул Ук­раїни", Комітет дійшов висновку, що це дасть можли­вість одержати виграш для суспільних інтересів, який пе-

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1996. — С. 27-28.

156

157

реважатиме негативний ефект від обмеження конкуренції на загальнодержавному ринку страхування ядерних ризи­ків, і своїм розпорядженням дав згоду¹.

У Положенні про контроль за економічною концент­рацією відмову у наданні згоди на економічну концентра­цію сформульовано як заборону здійснення концентрації (пункти 15, 16 і 20), що є неточним, оскільки заборона встановлюється законодавством, у той час як Антимоно-польний комітет дає або не дає згоду на здійснення кон­центрації. Тому вважаємо за доцільне сформулювати в законодавстві як превентивний засіб впливу відмову Антимонопольного комітету, його відділення у наданні згоди на економічну концентрацію, а також вказати під­стави до її застосування, які також не названі у зазначе­ному Положенні. У п. 20 лише передбачено, що в розпо­рядженні вказуються результати розгляду справи по суті, наводяться мотиви рішення, зазначаються дії, які заявник повинен виконати або від яких утриматися. Важливо, що у п. 20 Положення зазначено, що у разі заборони кон­центрації, ліквідації в рішенні можуть бути запропоновані дії і зобов'язання, за умови виконання яких Комітет, його відділення матимуть підстави надати згоду на кон­центрацію, ліквідацію. Зазначені дії та зобов'язання потребують конкретизації в законодавстві.

У Положенні про порядок одержання згоди Антимо­нопольного комітету України на створення холдингових компаній у процесі корпоратизації і приватизації {п. 11) і в Положенні про Порядок одержання згоди Антимоно­польного комітету України на поглинання господарюю­чих суб'єктів в процесі приватизації (п. 14) сформульова­но два види відмови у наданні відповідної згоди: 1) від­мова у наданні згоди на створення холдингової компанії (поглинання господарюючих суб'єктів у процесі привати­зації) — її можна назвати безумовною відмовою; 2) відмо­ва у наданні згоди на створення холдингової компанії (поглинання господарюючих суб'єктів у процесі привати-

Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1996. — С.94.

і

зації) із зазначенням умов, при виконанні яких така згода може бути надана, — її можна назвати умовною відмо­вою. Перевагами позначення відмови у наданні згоди на економічну концентрацію у цих двох Положеннях на від­міну від Положення про контроль за економічною кон­центрацією є не тільки точніше визначення ("відмова в наданні згоди", а не "заборона"), виділення двох різнови­дів відмови, а й зазначення підстав відмови: недодержан­ня умов, що обмежують створення холдингової компанії, встановлених Положенням про холдингові компанії; загроза істотного обмеження або усунення конкуренції на товарних ринках (ця підстава потребує конкретизації) (п. 14).

Так, Антимонопольний комітет України відмовив у створенні на базі корпорації "Укрбуд" холдингової ком­панії, яка б об'єднувала всі 902 підпорядковані корпорації підприємства, оскільки ця корпорація виконує 35 видів підрядних робіт і в 10 з них посідає монопольне станови­ще з часткою на відповідних ринках від 90 до 100 відсот­ків. Було враховано й те, що галузь будівництва, яка має потужний потенціал для розвитку широкої конкуренції (у будівельному комплексі працює близько 2500 підпри­ємств), не може його повністю реалізувати через наяв­ність створених рішеннями уряду державних організацій­них структур монопольного типу — концернів і корпора­цій, яким делеговано функції управління майном підлеглих підприємств та організацій, у тому числі вище­названої корпорації. Разом з тим Антимонопольний комі­тет визнав за можливе створити холдингову компанію на базі не більше як 270 підприємств, виходячи з вимоги, що її частка на ринку відповідних будівельних робіт не перевищуватиме 35 відсотків¹.

За порушення правил економічної концентрації і лік­відації у Положенні про контроль за економічною кон­центрацією передбачено, крім відмови у наданні згоди на

¹ Антимонопольннй комитет Украйни. Годовой отчет. — К, 1994. - С. 12.

158

І59

концентрацію, також такі адміністративно-правові санкції:

• припинення порушення, у тому числі продаж над­ лишкової кількості придбаних часток (акцій, паїв);

• відновлення початкового стану;

• припинення неправомірних угод;

• скасування або зміна неправомірних рішень про концентрацію, ліквідацію господарюючих суб'єктів (п. ЗО).

Якщо в Положенні про контроль за економічною кон­центрацією всі санкції названі як самостійні, то в Поло­женні про особливості контролю за дотриманням анти-монопольного законодавства інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями відновлення первісного ста­ну названо як різновид іншої санкції — припинення по­рушення (п. 13), що невиправдане, зважаючи на само­стійний характер цих санкцій.

У Положенні про контроль за економічною концент­рацією названо дві підстави застосування зазначених санкцій:

а) здійснення концентрації, ліквідації з порушенням вимоги розпорядження, яке було прийнято за ре­ зультатами розгляду заяви (п. ЗО), — розпорядження про відмову у наданні Згоди (ця підстава потребує точнішого визначення);

б) здійснення концентрації господарюючого суб'єкта без звернення до Антимонопольного комітету у тих випадках, коли одержання попередньої згоди Анти­ монопольного комітету, його відділення на концент­ рацію, ліквідацію є обов'язковим відповідно до По­ ложення (п. 31).

Особливістю застосування цих наслідків за другою підставою є те, що Антимонопольний комітет і його від­ділення починають розгляд справи про такі порушення не пізніше одного року від дня реєстрації новоутвореного господарюючого суб'єкта або укладення договору про придбання часток (акцій, паїв). Отже, на відміну від за­стосування санкцій за першою підставою реалізація їх за другою підставою обмежена певними часовими рамками.

160

Застосування мір юридичної відповідальності у вигляді накладення Антимонопольним комітетом штрафів на під­приємців — юридичних осіб та адміністративних стягнень у судовому порядку можливо лише при ухиленні від ви­конання або несвоєчасному виконанні розпорядження Комітету про застосування названих санкцій.

Відновлення первісного стану як одна із санкцій може також застосовуватися, якщо подання завідомо недосто­вірної інформації призвело до надання згоди на концент­рацію, ліквідацію (п. 33 Положення про контроль за еко­номічною концентрацією). Отже, на відміну від інших санкцій, що їх застосовують за двома підставами, віднов­лення первісного стану може бути реалізовано за трьома підставами. Положення передбачає як альтернативу від­новлення початкового стану застосування міру відпові­дальності — накладення штрафу. Однак вважаємо, що за одне й те саме правопорушення не доцільно застосовува­ти, як альтернативні, різні адміністративно-правові санк­ції, одна з яких накладає додаткові обтяження (штраф), а інша (відновлення початкового стану) — ні. Оскільки саме по собі накладення штрафу (застосування однієї санкції) не може відновити початковий стан (тобто замі­нити іншу санкцію), і штраф, і відновлення початкового стану мають бути передбачені в законодавстві не як альтернативні, а як санкції, що можуть бути реалізовані водночас.

161

Збитки, завдані господарюючими суб'єктами у резуль­таті виконання розпоряджень про відновлення первісного стану у випадках, передбачених у пунктах 32 і 33 Поло­ження, відносяться на рахунок порушників і відшкоду­ванню не підлягають (п. 34 Положення про контроль за економічною концентрацією). Отже, санкцією є відмова у відшкодуванні збитків, яких завдано господарюючим суб'єктом у результаті виконання розпоряджень про від­новлення початкового стану.

б 9-55

висновки

Для вдосконалення процесу врегулювання економічної концентрації суб'єктів підприємницької діяльності в Ук­раїні вважаємо за доцільне таке.

Необхідно на законодавчому рівні визначити поняття "економічна концентрація підприємців" і передбачити перелік дій, які визнаються концентрацією.

Вважаємо обгрунтованою вищезазначену практику за­стосування Антимонопольним комітетом України конт­ролю за концентрацією, коли при вирішенні питання про надання згоди на концентрацію враховуються не лише її негативні наслідки для конкуренції окремого ринку (можливість його монополізації, тобто створення моно­польного становища або значного підсилення монополь­ного становища учасника концентрації, перешкоди ви­никненню і розвитку конкуренції), а й позитивні резуль­тати для загальнонаціональних інтересів. Тому вважаємо за потрібне передбачити у законодавстві можливість на­дання згоди на економічну концентрацію, якщо: а) вона не призводить до монополізації товарних ринків або об­меження конкуренції, б) вона призводить до негативних наслідків для конкуренції на певному ринку, але її пози­тивні результати для суспільних інтересів переважають.

Щоб захистити права підприємців, які беруть участь у концентрації, необхідно передбачити у законодавстві пе­релік дій і зобов'язань, що зазначаються у рішенні про відмову у згоді на концентрацію, за умови виконання яких антимонопольні органи матимуть підстави для на­дання згоди на концентрацію, а також їх критерії. Вва­жаємо, що можна зарахувати до них як дії, спрямовані на забезпечення конкуренції, так і зобов'язання структурно­го характеру, зокрема вимоги певної реорганізації суб'єк­тів, які беруть участь у концентрації.

Аналіз законодавства України про захист від монопо­лізму у цілому дає змогу відмітити таке.

Антимонопольне законодавство як основа антимоно-польного регулювання потребує вдосконалення і розвит­ку. Превалюючий нині заборонний характер Закону України "Про обмеження монополізму..." може певною

162

мірою негативно позначитися на розвитку підприємницт­ва за умов відсутності досить ефективних стимулюючих засобів. Переважне значення серед правових засобів забезпечення належного рівня конкуренції в економіці України має надаватися не заборонним і репресивним заходам, а запобіжним і позитивним засобам сприяння і стимулювання конкуренції у підприємницькій діяльності. Тому необхідно закріпити в законі різні заходи щодо під­тримки розвитку дрібних і середніх підприємств, ініціа­тивного розукрупнення монопольних утворень тощо.

Потребують затвердження в Законі України "Про обмеження монополізму..." норма про заохочення, під­тримку і захист державою дій, що їх вживають фізичні та юридичні особи для забезпечення конкуренції і протидії антиконкурентній діяльності, а також обов'язок усіх дер­жавних органів влади, місцевого самоврядування, адмі­ністративно-господарського управління та контролю з підтримання конкуренції і недопущення порушень анти-монопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство позначене засиллям підзаконних відомчих актів, що регулюють чимало важли­вих питань, у тому числі контроль за економічною кон­центрацією, процедурні положення, у той час як чимало відповідних норм закону надто абстрактні і декларативні. Тому систематизація антимонопольного законодавства необхідна на законодавчому рівні в комплексному законі. Враховуючи проголошене в Конституції України (ст. 42) зобов'язання держави захищати конкуренцію і спрямова­ність законодавства на досягнення цієї мети, відповідну назву можна було б дати закону.

Вдосконалення і розвиток антимонопольного законо­давства в єдиній системі і в комплексі з економічними та організаційними заходами за умови погодження їх сприя­тиме створенню єдиної системи і ефективного механізму протидії монополізму в Україні.

163

Розділ V

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАХИСТ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ