Висновки

Аналіз законодавства про дискримінацію суб'єктів гос­подарювання органами державної влади, місцевого само­врядування та адміністративно-господарського управлін­ня і контролю дає можливість зробити висновки.

Необхідно попередити перелік конкретних складів правопорушень, що визнаються дискримінаційною діяль­ністю зазначених органів, формулюванням загальної за­борони на здійснення такої діяльності. Така заборона має бути основоположною при визначенні кола заборонених дій, виходячи із спільного спрямування на обмеження конкуренції. Тому і перелік конкретних складів порушень має бути не вичерпним, а похідним від цієї загальної за­борони і вказувати лише на найбільш типові їх прояви.

Вимагає уточнення і загальне визначення цього виду правопорушень терміном "дискримінація суб'єктів госпо­дарювання". Вважаємо, що коло визначених у законі і тих, які потребують заборони, дій і угод зазначених орга­нів охоплює не тільки власне дискримінацію, а й інші ан-тиконкурентні дії, що варто уточнити в законі.

Внаслідок аналізу всіх порушень антимонопольного законодавству можна дійти такого до висновку.

Заборона учиняти всі три види дій (зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні

Юридическая практика. — 1998. — № 9. — С.6; Бизнес. — 1998. — №31.-С. 38.

128

5 9-55

129

узгоджені дії і дискримінація підприємців) прямо не сформульована в законі. У відповідних нормах антимоно-польного законодавства не вказується, що зазначені дії є забороненими. Заборона здійснення таких дій випливає із загрози застосування санкцій за їх учинення, передбаче­них законом. Таке формулювання заборон в антимоно-польному законодавстві вважаємо необгрунтованим. От­же, в законі слід вказати, що зазначені дії забороняються (не допускаються). Тоді диспозиція відповідної заборон­ної норми була б сформульована прямо, а гіпотеза місти­ла б ті умови, за яких дії забороняються.

Необхідно дати визначення названим у законі трьом основним видам правопорушень. У той час, як забороне­ні законом види діяльності, що порушують антимоно-польне законодавство, мають бути вичерпними, перелік їх найтиповіших складів правопорушень, навпаки, не по­винен мати вичерпного характеру.

4. Санкції за порушення антимонопольного законодавства

Неможливо протидіяти зловживанню монопольним становищем на ринку, антиконкурентним погодженим діям, дискримінації суб'єктів господарювання лише зако­нодавчими заборонами. Для досягнення цієї мети необ­хідно створити ефективний правовий механізм, який би міг дієво сприяти підтримці і заохоченню конкуренції, запобіганню монопольній практиці і штучним обмежен­ням розвитку конкуренції, перешкоджати розвиткові монопольних структур і протидіяти порушенням антимо­нопольного законодавства.

Одним із важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства у підприємницькій діяльності є система охоронних засобів правового впливу, що застосовуються за такі правопо­рушення.

130

Виходячи зі змісту Закону України "Про обмеження монополізму...", за порушення антимонопольного зако­нодавства можливе застосування мір адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специ­фічних санкцій у вигляді накладення Антимонопольним комітетом штрафів і примусового поділу монопольних утворень (статті 16, 19—22).

Порівняльний аналіз законодавства України та інших держав СНД свідчить, що всі закони цих країн містять норми про відповідальність за порушення антимонополь­ного законодавства. Усі закони передбачають переважно два види галузевої відповідальності — адміністративну і цивільно-правову. Основними засобами впливу, що їх застосовують до різних суб'єктів — господарюючих суб'єктів, органів державної влади і місцевого самовряду­вання та їх службових осіб, керівників підприємств (об'єд­нань), є стягнення штрафів і відшкодування збитків.

Однією з основних санкцій у державах—членах СНД є штрафи, що їх накладає Антимонопольний комітет, та адміністративні штрафи, що можуть застосовуватися як за факт здійснення правопорушення, так і за невиконання приписів антимонопольних органів. Передбачаються в основному два види штрафів, що різняться розміром, по­рядком обчислення і застосування. Перший вид штрафів стягується з господарюючих суб'єктів — юридичних осіб, другий — із службових осіб органів влади та управління і керівників підприємств.

5*

У деяких законах передбачено вилучення до бюджету незаконно одержаного прибутку (п. 4 ст. 17 закону Біло­русі; ст. 20 закону Казахстану; ст. 21 закону України). В Україні вилучення незаконно одержаного прибутку мож­ливе тільки за два порушення: зловживання монополь­ним становищем на ринку та антиконкурентні узгоджені дії. У законі Узбекистану така санкція може застосовува­тися лише за зловживання домінуючим становищем і не­добросовісну конкуренцію та тільки у разі невиконання господарюючим суб'єктом припису антимонопольного органу.

131

Відшкодування збитків передбачено як основну ци­вільно-правову санкцію за порушення антимонопольного законодавства.

Деякі закони, зокрема Казахстану, Росії, передбачають кримінальну відповідальність за порушення антимоно­польного законодавства.

Найбільш поширеною санкцією за порушення анти­монопольного законодавства в Україні є накладення штрафів на підприємців Антимонопольним комітетом України.

Виходячи зі змісту ст. 19 Закону України "Про обме­ження монополізму...", можна зробити висновок, що штрафи накладаються на суб'єктів господарювання — юридичних осіб за чотири види порушень антимонополь­ного законодавства різного характеру:

1. вчинення дій, передбачених статтями 4—6 закону, тобто вчинків, які закон кваліфікує як правопорушення;

2. здійснення економічної концентрації з порушенням встановленого порядку;

3. неналежне виконання (ухилення від виконання або несвоєчасне виконання) рішень Антимонопольного комі­ тету України та його територіальних відділень про припи­ нення порушень антимонопольного законодавства, від­ новлення початкового стану або- зміну угод, що супе­ речать закону. На відміну від перших двох груп правопорушень накладенню штрафу в цьому разі передує застосування примусових заходів Антимонопольним ко­ мітетом та його територіальними відділеннями, при не- результативності яких і застосовується міра відповідаль­ ності — штраф;

4. неподання, несвоєчасне подання або подання заві- домо недостовірної інформації Антимонопольному комі­ тетові України та його територіальним відділенням.

Таким чином, якщо за першою і четвертою підставами штраф накладає Антимонопольний комітет за правопору­шення без попереднього застосування ним інших право­охоронних засобів, то за другою підставою — за невико­нання припису Комітету. Диференційовано і розміри штрафів. За першою, другою і третьою підставами штра­фи накладають у розмірі до 5 відсотків виручки підприєм-

132

ця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накла­дається штраф. Якщо виручку підприємця обчислити неможливо або її немає, зазначені штрафи накладають у розмірі до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За четвертою підставою штраф накладають у розмірі до 0,5 відсотка виручки підприємця. Якщо вируч­ку підприємця обчислити неможливо або її немає, зазна­чені штрафи накладають у розмірі до 200 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. У разі, якщо підпри­ємець працював менше одного року, штрафи обчислюють від виручки підприємця за час, що передував порушенню. Закон у ст. 19 передбачає, що рішення про накладення штрафів у розмірах понад 1 тис. неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян приймає виключно Антимоно­польний комітет, адміністративні колегії на їх засіданнях. Це означає, що у разі, коли обставини справи дають підстави для накладення на відповідача штрафу в зазна­ченому розмірі, органи Комітету, що розглядають справу, вносять матеріали справи і відповідні пропозиції на роз­гляд Антимонопольного комітету України або адміністра­тивних колегій, які і приймають рішення про розмір штрафу.

Наслідки несплати штрафів, що їх накладає Антимо­нопольний комітет, визначено у ст. 25 закону — за кож­ний день прострочення сплати штрафу (перевищення 30-денного строку сплати штрафу, що обчислюється з дня одержання рішення про накладення штрафу) стягу­ється пеня у розмірі 1,5 відсотка від суми штрафу. У разі відмови підприємця від сплати штрафу і пені стягнення здійснюється за рішенням суду (арбітражного суду). За заявою підприємця, на якого накладено штраф, Антимо­нопольний комітет України має право відстрочити сплату штрафу.

У 1995 р. на підприємців — юридичних осіб було накладено штрафи загальною сумою 5 609,0 млн. крб. За видами порушень стягнення штрафів характеризувалися таким чином:

зловживання монопольним становищем — 2880,3 млн.крб.;

133

дискримінація підприємців органами влади та управ­ління — 455 млн. крб.;

недобросовісна конкуренція — 871,9 крб.;

неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації — 1120,8 млн. крб.;

ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рі­шень територіальних відділень Комітету — 281,0 млн. крб.¹.

У 1996 р. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення наклали 541 штраф на підприєм­ців — юридичних осіб на суму 2602, 859 тис. грн. За невиконання рішень органів Антимонопольного комітету України було накладено 6 штрафів (4,284 тис. грн.), а за неподання, несвоєчасне подання або подання недостовір­ної інформації — 77 штрафів на суму 80,629 тис. грн.

При визначенні розміру штрафів органи Комітету вра­ховували: істотність впливу на конкуренцію на конкрет­ному ринку, розмір незаконно одержаного прибутку, роз­мір збитків, заподіяних внаслідок неправомірних дій від­повідача, повторність і тривалість порушення, поведінка підприємця після виявлення ознак порушення, фінансове становище відповідача та інші обставини. У переважній більшості випадків, що становлять 89 відсотків від загаль­ної кількості штрафів, сума штрафів не перевищувала один відсоток виручки підприємця. І тільки в 3,9 відсотка випадків розмір штрафу становив від 3 до 5 відсотків ви­ручки підприємців, як правило, тих, що приховували дійсний розмір своєї виручки².

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про обмеження монополізму..." посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністра-тивно-господарського управління та контролю, підпри­ємств, установ, організацій, а також громадяни, які зай­маються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К.,1995. — С.48.

² Там само. - К, 1996. - С. 33-34.

134

згідно з чинним законодавством за порушення антимоно-польного законодавства.

Адміністративна відповідальність за такі порушення передбачена статтями 166^і—166⁴ КпАП України. Зловжи­вання монопольним становищем на ринку і неправомірні угоди між підприємцями тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підпри­ємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмі­рі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до ЗО неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дискримінація підприємців органами влади та управ­ління тягне за собою накладення штрафу у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пору­шення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіаль­них відділень тягне за собою накладення штрафу на поса­дових осіб та керівників у розмірі до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухилення від виконання рі­шень Антимонопольного комітету та його територіальних відділень чи несвоєчасне виконання їх рішень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівни­ків у розмірі до 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою ді­яльністю, — до 16 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статей 24 і 25 Закону України "Про Ан­тимонопольний комітет України" державні уповноважені і голови територіальних відділень Комітету у разі пору­шення антимонопольного законодавства складають і передають в суди протоколи про адміністративні право­порушення.

У 1995 р. на виконання вимог ст. 25 вищезазначеного закону органи Антимонопольного комітету склали і на­діслали на розгляд судів 35 протоколів про адміністратив­ні правопорушення — порушення антимонопольного за­конодавства. Судами було притягнуто до відповідальності

135

31 особу, накладено штрафів на суму 201,6 млн. крб. Так, постановою судді Кіровського району м. Дніпропетров­ська за неподання необхідної інформації було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу ди­ректора страхової компанії "Аякс" на суму 15 млн. крб., директора філії ЗАТ "Український будинок Селенгу" — на суму 5 млн. крб.¹.

У 1996 р. службовими особами Антимонопольного ко­мітету було складено і надіслано до суду 59 протоколів про вчинення адміністративних правопорушень. Суди прийняли 42 постанови, з яких 25 про накладення штра­фу. Загальна сума цих штрафів становила 1 858 грн. При цьому найбільшу кількість постанов судів (20) було вине­сено відповідно до ст. І66⁴ КпАП України — "Порушен­ня порядку подання інформації та виконання рішень Ан­тимонопольного комітету України та його територіальних відділень"².

Штрафи, що стягуються Антимонопольним комітетом України відповідно до ст. 19 закону, слід відрізняти від стягнення штрафів як мір адміністративної відповідаль­ності відповідно до КпАП України, їх відмінність можна простежити за кількома підставами. Так, вони різняться за суб'єктами правопорушення, на які накладаються штрафи. Штрафи за ст. 19 закону застосовуються лише до суб'єктів господарювання — юридичних осіб, а згідно з КпАП — до посадових осіб органів влади та управління, керівників підприємств, а також до громадян, що займа­ються підприємницькою діяльністю без створення юри­дичної особи (тобто до фізичних осіб — суб'єктів підпри­ємництва). Відрізняються вони і за юрисдикційним орга­ном, що накладає санкції. За ст. 19 закону — це тільки Антимонопольний комітет і його органи, а стягнення штрафів як мір адміністративної відповідальності здій­снюється у судовому порядку. Органами, що мають право накладати штрафи за порушення антимонопольного зако-

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С.48.

² Там само. - К, 1996. - С. 36.

нодавства, е Антимонопольний комітет України як ви­щий колегіальний орган, постійно діюча колегія Антимо­нопольного комітету України, що створена у складі дер­жавних уповноважених, тимчасові адміністративні коле­гії, а також одноособово —державні уповноважені, голови територіальних відділень.

Статтями 21 і 22 Закону України "Про обмеження мо­нополізму..." за два види порушень антимонопольного законодавства — зловживання монопольним становищем на ринку і антиконкурентні узгоджені дії — передбачено дві санкції: стягнення незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності прибутку до державного бюд­жету і відшкодування заподіяних збитків за рішенням су­ду (арбітражного суду). Остання санкція також можлива за дискримінацію суб'єктів господарювання.

Так, у 1995 р. за позовом Вінницького територіального відділення Антимонопольного комітету України арбітраж­ний суд стягнув з ВАТ "Вінницям'ясопром" до державно­го бюджету 1300 млн. крб. прибутку, незаконно отрима­ного ним у результаті створення дефіциту на ринку м'яса та субпродуктів з метою встановлення монопольних цін. Всього ж господарюючими суб'єктами було сплачено до державного бюджету 21 449,6 млн. крб. Припинення по­рушень антимонопольного законодавства в деяких випад­ках дало можливість споживачам уникнути додаткових витрат у майбутньому. Така ситуація мала місце, наприк­лад, у справі, яку розглядало Київське міське відділення Антимонопольного комітету. Внаслідок припинення зло­вживання монопольним становищем з боку підприємства Київських кабельних мереж ВЕО "Київенерго" для бюд­жету м. Києва було заощаджено 52 067,2 млн. крб.¹

У 1996 р. сума виявленого органами Антимонопольно­го комітету незаконно отриманого прибутку становила З 852,961 тис. грн. У 63 випадках незаконно отриманий прибуток на суму 2 812,463 тис. грн. підприємцями було добровільно перераховано до державного бюджету. У

Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К, 1995. — С. 49.

136

137

цьому ж році органи Антимонопольного комітету пред'я­вили 5 позовів до суду щодо вилучення незаконно одер­жаного прибутку, з яких 4 було задоволене. За рішенням суду до державного бюджету стягнуто з підприємців неза­конно одержаного прибутку на суму 44,377 тис. грн. У судовому порядку було відшкодовано на користь позива­чів збитків, заподіяних зловживанням монопольним ста­новищем та недобросовісною конкуренцією, на суму 75,570 тис. грн. У 41 випадку за результатами розгляду справ збитки на загальну суму 3 278,639 тис. грн. було відшкодовано добровільно. У 1996 р. за результатами розгляду справ про порушення антимонопольного за­конодавства, внаслідок прийнятих органами Комітету заходів підприємцями, що порушили антимонопольне законодавство, перераховано до державного бюджету З 277,409 тис. грн.¹.

Вилучення незаконно одержаного суб'єктами підпри­ємницької діяльності прибутку в державний бюджет є, по суті, адміністративно-правовою санкцією конфіскаційно-го характеру, але вона, хоч може мати певний превентив­ний вплив, однак не виконує захисної функції щодо під­приємців і споживачів. Вважаємо, що санкцією захисного характеру є відшкодування заподіяних збитків за позова­ми заінтересованих осіб. Це міра позадоговірної відпові­дальності, тому її застосування має здійснюватися за пра­вилами гл. 40_ХЦК України.

Специфічною адміністративно-правовою санкцією за порушення антимонопольного законодавства є примусо­вий поділ монопольних утворень. Відповідно до ст. 16 Закону України "Про обмеження монополізму..." він можливий при зловживанні суб'єктами господарювання монопольним становищем на ринку, оформляється рі­шенням Антимонопольного комітету України та його територіального відділення. Пункт 2 ст. 16 передбачає підстави незастосування примусового поділу:

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. — С. 34.

138

• неможливість організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

• наявність тісного технологічного зв'язку підпри­ ємств, структурних підрозділів чи структурних оди­ ниць, якщо частка внутрішнього обороту в загально­ му обсязі валової продукції підприємства (об'єднан­ ня тощо) становить менше ЗО відсотків.

Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про примусовий поділ підпри­ємств (об'єднань тощо) підлягає виконанню у встановле­ний строк, який не може бути менше шести місяців. Реорганізація монопольного утворення, що піддягає при­мусовому поділові, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку (п. З ст. 16).

Примусовий поділ монопольних утворень передбаче­ний антимонопольним законодавством країн СНД, його мають право застосовувати антимонопольні органи щодо господарюючих суб'єктів (монопольних утворень), які посідають домінуюче становище. Однак є істотні відмін­ності у визначенні підстав і умов прийняття рішень про примусовий поділ або визначення умов, за яких поділ недоцільний або неприпустимий, і строків виконання рішення.

Одна з відмінностей полягає в тому, що одні держави (зокрема, Україна, Білорусь і Казахстан) передбачають умови, за яких примусовий поділ не застосовується (коли він недоцільний або неприпустимий), а інші держави, навпаки, вказують умови примусового поділу (Азер­байджан).

Так, закон України називає підставою примусового поділу зловживання підприємцем монопольним станови­щем. Закон Білорусі припускає примусове розукрупнення (поділ) у випадках, коли господарюючий суб'єкт зловжи­ває домінуючим становищем і (або) його діяльність' при­зводить до обмеження конкуренції (ст. 10). Отже, відпо­відно до закону України (на відміну від законів деяких інших країн СНД), навіть якщо зловживання монополь­ним становищем не призводить до істотного обмеження

139

конкуренції, примусовий поділ можливий. Вважаємо це невиправданим, адже примусовий поділ є не тільки санк­цією, а й засобом державного контролю за структурою ринку і має бути спрямований на превенцію концентра­ції. Тому обов'язковою умовою застосування примусово­го поділу мають бути такі дії на ринку, які істотно обме­жують конкуренцію.

У більшості країн СНД названо умови примусового поділу монопольних утворень. Так, закон Російської Федерації називає можливість організаційного і (або) територіального відокремлення підприємства, структур­них підрозділів або структурних одиниць господарюючого суб'єкта; відсутність тісного технологічного взаємозв'язку підприємств, структурних підрозділів і структурних оди­ниць; розмежування сфер діяльності структурних підроз­ділів у рамках вузької предметної спеціалізації на певний товар (ст. 19). У деяких країнах, поряд із зазначеними організаційними, територіальними і технологічними умо­вами, названо й інші умови примусового розподілу. Так, за законом Казахстану це також економічна доцільність розукрупнення, законом Білорусі — неможливість через причини економічного або політичного характеру залу­чення інших постачальників на відповідні товарні ринки. Навпаки, в окремих країнах (зокрема, в Україні) деякі із зазначених умов у негативній формі названі як умови незастосування примусового поділу.

Аналіз визначених у законах країн СНД умов, за яких поділ недоцільний або неприпустимий, дає змогу відзна­чити два прогресивні правила, встановлені законами Бі­лорусі і Казахстану. По-перше, рішення про примусовий поділ господарюючого суб'єкта не може бути прийнято раніше одного року з моменту його появи .на ринку у разі, якщо домінуюче становище цього господарюючого суб'єкта виникло в результаті організації випуску товару, якості якого перевершують рівень аналогів. По-друге, примусове розукрупнення (поділ) визнається недоціль­ним у разі, коли це призведе до збільшення витрат ви­робництва товарів, до зниження технічного рівня вироб­ництва, погіршення якості товару або стану економіки, зменшенню обсягу виробництва. Особливо важливим

140

вважаємо перше положення, оскільки воно припускає врахування того, яким чином було здобуто монопольне становище суб'єкта.

Що стосується строку виконання рішень про примусо­вий поділ, то практично всі закони встановлюють єдине обмеження щодо його мінімальності — не менше 6 міся­ців. Встановлення конкретних строків відповідно до цього критерію належить до компетенції антимонополь-них органів.

Практика Антимонопольного комітету України пока­зує, що прийняття ним рішень про припинення зловжи­вань монопольним становищем підприємствами на рин­ках не завжди повністю усуває причини порушень. При цьому на важливих ринках можуть виникати ситуації, які загрожують життєвим інтересам і правам споживачів не­ефективним використанням обмежених ресурсів, значним погіршенням споживчих якостей товарів і послуг, що кі­нець кінцем призводить до обмеження конкуренції.

Подібна ситуація мала місце у зв'язку з монопольною діяльністю закритого акціонерного товариства "Донмол-пром". Це товариство створено у 1994 р. шляхом викупу державного майна орендного підприємства "Донмол-пром", яке в свою чергу утворилося внаслідок позбавлен­ня прав юридичної особи та перетворення на структурні підрозділи цього підприємства сімнадцяти молочних за­водів області. У результаті створення зазначеного підпри­ємства був монополізований ринок молочної продукції у межах Донецької області із часткою 84,6 відсотка. Пере­віркою, проведеною Донецьким територіальним відділен­ням Антимонопольного комітету, встановлено факт пору­шення ст. 4 Закону України "Про обмеження монополіз­му...", а саме — нав'язування умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, додаткових умов, що не належать до предмета договору, зокрема включення в односторонньому порядку до договорів на поставку гото­вої молочної продукції у роздрібну торговельну мережу умов додаткової оплати за використання комп'ютерної техніки, придбання товарів, миття автомобілів, амортиза­цію тари тощо. Виявилося, що фактично ці витрати стя-

141

гувалися із споживачів двічі: один раз — у ціні готової продукції, другий — у вигляді додаткової плати відповід­но до договорів.

Розглянувши справу про зловживання монопольним становищем, Донецьке територіальне відділення Антимо­нопольного комітету зобов'язало ЗАТ "Донмолпром" припинити порушення. При перевірці відділенням вико­нання розпорядження з'ясувалося, що умови договорів так і не було приведено у відповідність з антимонополь-ним законодавством. У зв'язку з цим на підставі ст. 16 Закону України "Про обмеження монополізму..." держав­ний уповноважений Антимонопольного комітету прийняв постанову про примусовий поділ ЗАТ "Донмолпром". Внаслідок виконання постанови зі складу ЗАТ "Дон­молпром" виділено 17 структурних підрозділів, на базі яких створено самостійні акціонерні товариства. Частка кожного з новостворених підприємств на ринку незбира­ної молочної продукції Донецької області становить від 0,2 до 17 відсотків. Факт усунення монопольного стано­вища був підтверджений Антимонопольним комітетом.

Разом з тим примусовий поділ монопольних утворень пов'язується з певними витратами, зачіпає інтереси пра­цівників підприємств та акціонерів. Враховуючи це, Ан-тимонопольний комітет України у 1995 р. застосовував також засоби непримусового характеру¹.

Приклад ЗАТ "Донмолпром" показав, що розв'язання цього питання можливо тільки за умови глибокого аналі­зу економічної ситуації на ринку певних товарів, органі­заційної структури, технологічних зв'язків і фінансового стану монопольного утворення, інших характеристик йо­го господарської діяльності.

У 1996 р. по жодному із розглянутих більше ніж 380 порушень антимонопольного законодавства у вигляді зловживання монопольним становищем Антимоно­польним комітетом не було визначено підстав примусо­вого поділу монопольних утворень. Пояснюється це тим,

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1995. -С. 38-39.

І

що Комітет разом з Фондом державного майна. Міністер­ством економіки України, галузевими міністерствами і відомствами, державними адміністраціями реалізовував принцип проведення демонополізації як передумови реструктуризації чи приватизації господарюючих суб'єк­тів. Прикладами запровадження заходів без застосування примусового поділу були реорганізації орендних підпри­ємств "Миколаївнафтопродукт", "Полтавахліб", "Черка-синафтопродукт", об'єднання "Криммолоко"¹.

За порушення антимонопольного законодавства в Ук­раїні не передбачена кримінальна відповідальність. Деякі країни встановили кримінальну відповідальність за такі правопорушення.

Так, в СІНА використання кримінальних санкцій для охорони нормативних положень, що забороняють анти-конкурентну поведінку, є однією з найважливіших рис антимонопольного законодавства. Американське антимо-нопольне законодавство тлумачить антимонопольне по­рушення як тяжкий злочин і встановлює однаково жорст­кі кримінальні санкції як для компаній, так і для грома­дян. Компаніям і фізичним особам, звинуваченим у порушеннях антимонопольного законодавства, як прави­ло, загрожує серйозне покарання. Довідник, виданий американською комісією у справах винесення вироків, вимагає від суддів накладати суворі штрафи на порушни­ків і призначати максимальні строки ув'язнення. Керів­ництво з винесення вироків встановлює мінімальну суму штрафу для компаній розміром 100 тис. доларів, для фі­зичних осіб — 20 тис. доларів США. Мінімальний строк ув'язнення для засуджених фізичних осіб — чотири міся­ці Повноваження застосовувати кримінальні покарання має виключно Департамент юстиції США. Оскільки санкції, встановлені законодавством, досить суворі, Де­партамент юстиції, як правило, переслідує у криміналь­ному порядку порушення антимонопольного законодав-

Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К., 1996. — С. 32.

142

143

ства тільки у випадках, коли вони є серйозною загрозою для конкуренції¹.

Закон Японії про заборону приватної монополії і сприяння чесній торгівлі від 14 квітня 1947 р. містить кілька норм, що передбачають кримінальне покарання за його порушення. Стаття 98 закону передбачає, що при­ватна монополізація, нерозумне (надмірне) обмеження торгівлі і діяльність торгових асоціацій, які істотно обме­жують конкуренцію, підлягають покаранню; ст. 90 — кримінальне покарання за порушення ст. 6 (зовнішньо­торговельні угоди) і ст. 8 (І), (III), (IV) — за обмежуваль­ну діяльність торгових асоціацій.

Сукупність галузевих мір адміністративно-правової і цивільно-правової відповідальності вважаємо за необхідне доповнити мірами кримінальної відповідальності за пору­шення антимонопольного законодавства в Україні, ос­кільки ці порушення слід вважати одними з найтяжчих господарських правопорушень. Проте встановити кримі­нальну відповідальність за всі порушення антимонополь­ного законодавства було б невірним, тому бажано перед­бачити таку відповідальність лише за порушення, що мають систематичний і злісний характер та завдають ве­ликої матеріальної шкоди. Зокрема, було б доцільно пе­редбачити кримінальну відповідальність осіб, які раніше вже притягалися до адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства або за неви­конання приписів Антимонопольного комітету та його органів.

Крім мір відповідальності, охоронні засоби, що засто­совуються за порушення антимонопольного законодав­ства, включають і засоби захисту.

Це спонукання Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями правопорушника до таких дій (бездіяльності):

• припинити незаконні дії (примушування до виконан­ня обов'язків);

¹ Ковасик В. У головнеє преследование нарушений антимонополь­ного законодательства в США // Юридическая практика. — 1996. — №2.-С. 32.

144

• відновити первісне становище;

• припинити неправомірні угоди між підприємцями;

• скасувати або змінити прийняті органами влади та управління неправомірні акти;

здійснити примусовий поділ монопольних утворень.

Щоб забезпечити дієвість охоронних правових засобів в антимонопольному законодавстві, необхідно також вдосконалити процедурний порядок розгляду Антимоно­польним комітетом справ про порушення антимонополь­ного законодавства. Стаття 23 Закону України "Про об­меження монополізму..." лише називає органи Антимо­нопольного комітету, які у межах своєї компетенції розглядають справи і заяви про порушення антимоно­польного законодавства і за результатами розгляду прий­мають рішення. Стаття 24 закону визначає порядок оскарження рішень Антимонопольного комітету України, а ст. 25 — порядок виконання його рішень. Однак ці нор­ми мають лише загальний характер. Всі практично важ­ливі процесуальні положення містяться у підзаконному акті — Тимчасових правилах розгляду справ про пору­шення антимонопольного законодавства України, за­тверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. № 5, що не є виправданим.