- •Рецензент
- •До читача
- •Передмова
- •Законодавство
- •1. Правове регулювання легітимації підприємництва
- •Висновки
- •2. Охоронні засоби правового забезпечення державної реєстрації підприємців
- •Висновки
- •3. Застосування правоохоронного законодавства при ліцензуванні підприємницької діяльності
- •Висновки
- •4. Адміністративна відповідальність за порушення порядку заняття підприємництвом
- •2. Захист прав підприємців від незаконних дій органів державної податкової служби
- •3. Засоби захисту прав підприємців при порушенні їх незаконними актами інших державних органів
- •Висновки
- •1. Законодавство про захист честі, гідності та ділової репутації підприємців
- •2. Відшкодування моральної шкоди
- •Висновки
- •Законодавство про захист від порушень антимонопольного законодавства україни
- •1. Заборона зловживання монопольним становищем на ринку
- •Висновки
- •2. Неприпустимість антиконкурентних узгоджених дій
- •Висновки
- •3. Заборона дискримінації суб'єктів господарювання
- •Висновки
- •4. Санкції за порушення антимонопольного законодавства
- •Висновки
- •5. Контроль за економічною концентрацією підприємців в Україні
- •1. Поняття недобросовісної конкуренції
- •2. Правові засоби захисту від недобросовісної конкуренції
- •Висновки
- •1. Поняття реклами та суб'єктів рекламної діяльності
- •2. Загальні законодавчі вимоги щодо реклами
- •3. Законодавчі обмеження щодо рекламування деяких видів продукції
- •4. Недобросовісна реклама
- •Висновки
- •1. Поняття адміністративно-правових охоронних засобів у сфері підприємництва України
- •2. Види адміністративно-правових засобів захисту підприємництва
- •Висновки
Висновки
Аналіз законодавства про недобросовісну рекламу і практику його застосування в Україні порівняно з зарубіжними моделями дає можливість зробити висновки та дати рекомендації.
Недобросовісною може бути визнана реклама, яка порушує як загальні вимоги, що пред'являються до змісту реклами, засобів, форм, часу і місця її розповсюдження, так і спеціальні вимоги до неї, що стосуються деяких видів реклами.
Недобросовісною і забороненою слід вважати рекламу, що у будь-якій формі містить твердження, інформацію або уявлення, що є неправдивими або здатними ввести в оману, якщо вони стосуються: існування, природи, композиції, істотних властивостей, змісту або виду дій; виду, походження, якості, засобу і часу виробництва продукції, переваг, ціни і умов продажу товарів і послуг, на що посилається реклама; умов використання і переваг, на які сподіваються при використанні; підстав і засобів продажу або послуг, змісту зобов'язань продавця, що приймаються
1 ІісЬІеп Вег§ег .ІоЬп. АЙуегНзшв Сотрііапсе Іа\у. - Р. 79-84.
224
рекламодавцем, ідентичності, характеристик, умінь виробника, рекламодавця або виконавця послуги.
Закон не вимагає, щоб недобросовісна реклама дійсно вводила в оману споживачів. Досить того, щоб реклама була здатна ввести споживачів реклами в оману. Рекламу слід вважати такою, що вводить в оману, якщо вона викликає у споживачів сподівання, які рекламований товар не здатний задовольнити. Від рекламодавців вимагаються докази правдивості інформації, а позивач повинен довести, що його сподівання не можуть бути досягнуті.
Реклама є такою, що вводить в оману, тільки тоді, коли стосується конкретних деталей. Заяви загального характеру, наприклад про вплив парфумерії на представників протилежної статі, не мають такого спеціального змісту, і тому вони не заборонені. Можливість введення в оману існує тільки у тому випадку, якщо споживачі, яким рекламу адресовано, можуть піддатися на обман.
Вважаємо неточним визначення у ст. 27 Закону України "Про рекламу" одного із засобів запобігання недобросовісній рекламі уповноваженими державними органами як "заборони реклами, що порушує вимоги законодавства про рекламу". Така заборона сформульована безпосередньо в законі при визначенні недобросовісної конкуренції, тому ця заборона не потребує дублювання державними органами. Має йтися про застосування державними органами адміністративно-правових засобів попередження і запобігання недобросовісній рекламі у вигляді припинення порушення. Бажано також передбачити право компетентних державних органів при виявленні недобросовісної реклами звертатися до ліцензійних органів для розв'язання питання про зупинення або анулювання ліцензії на здійснення відповідного виду діяльності.
У законодавстві не передбачений наслідок невиконання правопорушником вимоги компетентного державного органу про публічне спростування реклами, у зв'язку з чим вважаємо за доцільне надати такому органові права зупиняти (переривати) розповсюдження реклами до публічного її спростування правопорушником.
8 9-55 225
8*
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про рекламу" відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть особи, винні в:
розповсюдженні реклами щодо продукції, вироб ництво або реалізацію якої заборонено законодав ством України;
розповсюдженні реклами, забороненої чинним зако нодавством;
порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами;
недодержання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.
Хто ж несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу?
У практиці нерідко споживачі подають свої вимоги щодо недобросовісної реклами до розповсюджувача реклами, вважаючи його відповідальним за недостовірність реклами або інші порушення законодавства щодо її змісту. Однак розповсюджувач реклами може нести відповідальність у цих ситуаціях тільки у тому разі, якщо він перекрутив інформацію, отриману від рекламодавця, тобто за наявності його вини. В інших же випадках, якщо пред'явлені претензії з приводу змісту реклами, вони мають бути адресовані рекламодавцеві, відповідальному за зміст реклами.
Недоліком Закону України "Про рекламу" є відсутність чіткого розподілу відповідальності між учасниками рекламних відносин — рекламодавцем, виробником реклами та її розповсюджувачем. У ч. З ст. 27 закону лише зазначено, що рішення про порушення законодавства про рекламу надсилається рекламодавцеві, виробнику або розповсюджувачеві реклами і є обов'язковим для виконання. Звідси можна зробити висновок, що застосування мір правової відповідальності можливо відносно не тільки рекламодавця, а й інших учасників ринку реклами.
Проте відсутність чітких вказівок щодо розподілу відповідальності безпосередньо у законі спричинює значні
226
складності у практиці рекламної діяльності, коли виникає питання про те, чи несе, наприклад, розповсюджувач реклами відповідальність за рекламу товарів, що підлягають сертифікації, якщо сертифіката не існує1.
Виходячи із законодавчих визначень понять цих учасників, можна зробити такий висновок про розподіл відповідальності між ними.
Рекламодавець несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу щодо змісту інформації, яка подається для створення реклами (якщо не доведе, що порушення відбулося з вини виробника реклами або її розповсюджувача). Виробник реклами відповідає за порушення законодавства про рекламу стосовно її оформлення, виробництва та підготовки. Розповсюджувач реклами несе відповідальність за порушення часу, місця і засобів розміщення реклами.
Таке тлумачення відповідає загальноприйнятому у світовій практиці розподілу відповідальності між учасниками рекламної діяльності. Так, Міжнародний кодекс рекламної практики передбачає, що відповідальність за додержання правил поведінки, викладених у даному кодексі, лежить на рекламодавцях, виконавцях рекламних послань, рекламних агентствах, видавництвах, власниках засобів масової інформації і взагалі учасниках контрактів щодо рекламних послань. Рекламодавець повинен нести повну відповідальність за своє рекламне послання. Виконавець рекламного послання або рекламне агентство повинні вживати всіх заходів до того, щоб при підготовці рекламного послання та інших діях рекламодавець міг забезпечити свою відповідальність. Видавець, власник засобів масової інформації або інший учасник рекламного процесу, який укладає контракти, друкує, передає або іншим способом розповсюджує рекламні послання, повинен відповідально ставитися до того, що саме вони несуть суспільству (ст. 14).
Відповідальність за порушення законодавства про рекламу має різну галузеву приналежність.
Бизнес. - 1998. - № 27. - С. 41-42.
227
Цивільно-правова відповідальність — це відшкодування винною особою збитків, заподіяних потерпілим особам недобросовісною рекламою. Згідно з п. 10 ст. 27 закону положення цієї статті не обмежують прав осіб, яким було завдано шкоди недобросовісною рекламою, на відшкодування цієї шкоди відповідно до законодавства
України.
Отже, при порушенні законодавства України про рек* ламу, особа, право якої порушено, може вимагати повного відшкодування заподіяних їй збитків. Під збитками розуміють витрати, що особа, право якої порушено, зробила їх або має буде зробити, щоб відновити порушене право, втрата або пошкодження її майна (позитивна шкода), а також неодержані доходи, що ця особа повинна була б отримати, якщо б її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"1 збитки, заподіяні споживачеві товарами (роботами, послугами), що придбані у результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою в повному обсязі. Розглядаючи вимогу споживачів про відшкодування збитків, заподіяних недостовірною чи неповною інформацією про товари (роботи, послуги) або недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення про відсутність у споживача спеціальних знань про властивості і характеристики товарів (робіт, послуг), що набуваються ним (п. 6 ст. 18 закону).
Відповідальність також встановлено у вигляді штрафів на суб'єктів підприємницької діяльності:
за розповсюдження реклами щодо продукції, вироб^ ництво або реалізацію якої заборонено законодавством України, — у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження такої реклами;
за розповсюдження реклами, забороненою чинним законодавством, — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;
Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 1. — Ст. 1.
228
за порушення порядку виготовлення та розповсюдження реклами — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;
за недодержання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами — у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження такої реклами.
Стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу здійснюється у судовому порядку.
Зазначені штрафи має право накладати Державний комітет у справах захисту прав споживачів та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі за поданням державних органів та громадських організацій або самостійно, крім тих, які віднесено винятково до компетенції Антимонопольного комітету України і які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав.
Антимонопольний комітет України накладає стягнення за порушення антимонопольного законодавства у галузі реклами.
Важливим правом Державного комітету України у справах захисту прав споживачів є його право вимагати від рекламодавця публікації відомостей, що коригують (уточнюють, доповнюють) рекламу, та звертатися з позовом до суду, у тому числі від невизначеного кола споживачів, з приводу протиправних дій рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами.
Оскільки розміри штрафів надто значні й інші санкції істотні, важливе значення має передбачений законом засіб захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від неправомірних актів державних органів — можливість оскаржити у суді або арбітражному суді рішень у справах про порушення законодавства про рекламу. Заінтересована особа, до якої було застосовано відповідну санкцію, має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання недійсним повністю або частково припису щодо припинення порушення законодавства про рекламу, а також про відміну або зміну постанови про накладення штрафу.
Відповідно до п. 2 ст. 27 Закону України "Про рекламу" з метою захисту інтересів суспільства, держави, спо-
229
живачів та учасників рекламного процесу, уповноважені державні органи (Міністерство у справах преси та інформації, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Антимонопольний комітет України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення) можуть заборонити рекламу, яка порушує вимоги законодавства про рекламу, та вимагати її публічного спростування.
Спеціальною санкцією, передбаченою ст. 28 Закону України "Про рекламу", є публічне спростування недобросовісної реклами добровільно або за рішенням суду, що здійснюється за рахунок винної особи, через той самий рекламний засіб з використанням тих же простору, часу, місця і в тому ж порядку, в якому здійснювалась реклама. Метою її є ліквідація несприятливих наслідків, спричинених розповсюдженням недобросовісної реклами. Виходячи зі змісту закону, ця санкція не може застосовуватися щодо реклами, підготовленої до опублікування, але ще не розповсюдженої, а стосується лише вже розповсюдженої або реклами, що розповсюджується.
Тут йдеться про контррекламу — спростування недобросовісної реклами, що розповсюджується з метою ліквідувати спричинені нею наслідки. У разі винесення відповідної ухвали суду порушник зобов'язаний здійснити контррекламу у строк, встановлений судом, який ухвалив рішення про здійснення контрреклами. При цьому порушник несе витрати з контрреклами у повному обсязі. Контрреклама здійснюється таким же чином, як була розповсюджена неналежна реклама.
важають заборонні та зобов'язуючі норми. Особливо це стосується розділів II і III вищезгаданого закону, де регулювання відносин у сфері реклами в основному здійснюється шляхом покладення обов'язків на учасників рекламного процесу або заборони певної поведінки. Обов'язки стосуються вимог щодо змісту рекламної продукції, що мають характер певних стандартів, яким має відповідати належна реклама, з метою захисту від недобросовісної конкуренції. Особливо помітний заборонний характер багатьох норм Закону України "Про рекламу", які стосуються як загальних обмежень, так і спеціальних вимог щодо рекламування окремих видів продукції.
Прийняття і дія Закону України "Про рекламу", незважаючи на його загальну позитивну оцінку, не означають завершення тривалого процесу формування нормативної основи регулювання реклами. Як було показано, цей закон, незважаючи "на свій комплексний і універсальний характер, має деякі недоліки, прогалини і внутрішні суперечності, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це зумовлює необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон України "Про рекламу", а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах та актах саморегульованих організацій у сфері рекламної діяльності.
ВИСНОВКИ
Як було показано, більшість норм законодавства, що регулюють рекламу, є регулятивними, тобто спрямовані на регулювання відносин у сфері реклами шляхом надання учасникам прав і покладення на них обов'язків, у той час як охоронні норми зосереджені в розділі IV Закону України "Про рекламу". Серед регулятивних норм пере-
230
231
Розділ VII
ЗАКОНОДАВСТВО ПРО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ
ОХОРОННІ ЗАСОБИ У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА