Висновки

Аналіз законодавства про недобросовісну рекламу і практику його застосування в Україні порівняно з зару­біжними моделями дає можливість зробити висновки та дати рекомендації.

Недобросовісною може бути визнана реклама, яка по­рушує як загальні вимоги, що пред'являються до змісту реклами, засобів, форм, часу і місця її розповсюдження, так і спеціальні вимоги до неї, що стосуються деяких ви­дів реклами.

Недобросовісною і забороненою слід вважати рекламу, що у будь-якій формі містить твердження, інформацію або уявлення, що є неправдивими або здатними ввести в оману, якщо вони стосуються: існування, природи, ком­позиції, істотних властивостей, змісту або виду дій; виду, походження, якості, засобу і часу виробництва продукції, переваг, ціни і умов продажу товарів і послуг, на що по­силається реклама; умов використання і переваг, на які сподіваються при використанні; підстав і засобів продажу або послуг, змісту зобов'язань продавця, що приймаються

¹ ІісЬІеп Вег§ег .ІоЬп. АЙуегНзшв Сотрііапсе Іа\у. - Р. 79-84.

224

рекламодавцем, ідентичності, характеристик, умінь ви­робника, рекламодавця або виконавця послуги.

Закон не вимагає, щоб недобросовісна реклама дійсно вводила в оману споживачів. Досить того, щоб реклама була здатна ввести споживачів реклами в оману. Рекламу слід вважати такою, що вводить в оману, якщо вона ви­кликає у споживачів сподівання, які рекламований товар не здатний задовольнити. Від рекламодавців вимагаються докази правдивості інформації, а позивач повинен довес­ти, що його сподівання не можуть бути досягнуті.

Реклама є такою, що вводить в оману, тільки тоді, ко­ли стосується конкретних деталей. Заяви загального ха­рактеру, наприклад про вплив парфумерії на представни­ків протилежної статі, не мають такого спеціального зміс­ту, і тому вони не заборонені. Можливість введення в оману існує тільки у тому випадку, якщо споживачі, яким рекламу адресовано, можуть піддатися на обман.

Вважаємо неточним визначення у ст. 27 Закону Украї­ни "Про рекламу" одного із засобів запобігання недобро­совісній рекламі уповноваженими державними органами як "заборони реклами, що порушує вимоги законодавства про рекламу". Така заборона сформульована безпосеред­ньо в законі при визначенні недобросовісної конкуренції, тому ця заборона не потребує дублювання державними органами. Має йтися про застосування державними орга­нами адміністративно-правових засобів попередження і запобігання недобросовісній рекламі у вигляді припинен­ня порушення. Бажано також передбачити право компе­тентних державних органів при виявленні недобросовіс­ної реклами звертатися до ліцензійних органів для роз­в'язання питання про зупинення або анулювання ліцензії на здійснення відповідного виду діяльності.

У законодавстві не передбачений наслідок невиконан­ня правопорушником вимоги компетентного державного органу про публічне спростування реклами, у зв'язку з чим вважаємо за доцільне надати такому органові права зупиняти (переривати) розповсюдження реклами до пуб­лічного її спростування правопорушником.

8 9-55 225

8*

5. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про рекла­му" відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть особи, винні в:

• розповсюдженні реклами щодо продукції, вироб­ ництво або реалізацію якої заборонено законодав­ ством України;

• розповсюдженні реклами, забороненої чинним зако­ нодавством;

• порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами;

• недодержання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.

Хто ж несе відповідальність за порушення законодав­ства про рекламу?

У практиці нерідко споживачі подають свої вимоги щодо недобросовісної реклами до розповсюджувача рек­лами, вважаючи його відповідальним за недостовірність реклами або інші порушення законодавства щодо її зміс­ту. Однак розповсюджувач реклами може нести відпові­дальність у цих ситуаціях тільки у тому разі, якщо він пе­рекрутив інформацію, отриману від рекламодавця, тобто за наявності його вини. В інших же випадках, якщо пред'явлені претензії з приводу змісту реклами, вони мають бути адресовані рекламодавцеві, відповідальному за зміст реклами.

Недоліком Закону України "Про рекламу" є відсут­ність чіткого розподілу відповідальності між учасниками рекламних відносин — рекламодавцем, виробником рек­лами та її розповсюджувачем. У ч. З ст. 27 закону лише зазначено, що рішення про порушення законодавства про рекламу надсилається рекламодавцеві, виробнику або розповсюджувачеві реклами і є обов'язковим для вико­нання. Звідси можна зробити висновок, що застосування мір правової відповідальності можливо відносно не тільки рекламодавця, а й інших учасників ринку реклами.

Проте відсутність чітких вказівок щодо розподілу від­повідальності безпосередньо у законі спричинює значні

226

складності у практиці рекламної діяльності, коли виникає питання про те, чи несе, наприклад, розповсюджувач реклами відповідальність за рекламу товарів, що підляга­ють сертифікації, якщо сертифіката не існує¹.

Виходячи із законодавчих визначень понять цих учас­ників, можна зробити такий висновок про розподіл від­повідальності між ними.

Рекламодавець несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу щодо змісту інформації, яка подається для створення реклами (якщо не доведе, що порушення відбулося з вини виробника реклами або її розповсюджувача). Виробник реклами відповідає за пору­шення законодавства про рекламу стосовно її оформлен­ня, виробництва та підготовки. Розповсюджувач реклами несе відповідальність за порушення часу, місця і засобів розміщення реклами.

Таке тлумачення відповідає загальноприйнятому у сві­товій практиці розподілу відповідальності між учасниками рекламної діяльності. Так, Міжнародний кодекс реклам­ної практики передбачає, що відповідальність за додер­жання правил поведінки, викладених у даному кодексі, лежить на рекламодавцях, виконавцях рекламних пос­лань, рекламних агентствах, видавництвах, власниках за­собів масової інформації і взагалі учасниках контрактів щодо рекламних послань. Рекламодавець повинен нести повну відповідальність за своє рекламне послання. Вико­навець рекламного послання або рекламне агентство повинні вживати всіх заходів до того, щоб при підготовці рекламного послання та інших діях рекламодавець міг забезпечити свою відповідальність. Видавець, власник за­собів масової інформації або інший учасник рекламного процесу, який укладає контракти, друкує, передає або іншим способом розповсюджує рекламні послання, пови­нен відповідально ставитися до того, що саме вони несуть суспільству (ст. 14).

Відповідальність за порушення законодавства про рек­ламу має різну галузеву приналежність.

Бизнес. - 1998. - № 27. - С. 41-42.

227

Цивільно-правова відповідальність — це відшкодуван­ня винною особою збитків, заподіяних потерпілим осо­бам недобросовісною рекламою. Згідно з п. 10 ст. 27 закону положення цієї статті не обмежують прав осіб, яким було завдано шкоди недобросовісною рекламою, на відшкодування цієї шкоди відповідно до законодавства

України.

Отже, при порушенні законодавства України про рек* ламу, особа, право якої порушено, може вимагати повно­го відшкодування заподіяних їй збитків. Під збитками розуміють витрати, що особа, право якої порушено, зро­била їх або має буде зробити, щоб відновити порушене право, втрата або пошкодження її майна (позитивна шко­да), а також неодержані доходи, що ця особа повинна бу­ла б отримати, якщо б її право не було порушено (упуще­на вигода).

Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"¹ збитки, заподіяні споживачеві товара­ми (роботами, послугами), що придбані у результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою в повному обсязі. Розглядаючи вимогу споживачів про відшкодування збитків, заподіяних недос­товірною чи неповною інформацією про товари (роботи, послуги) або недобросовісною рекламою, необхідно вихо­дити з припущення про відсутність у споживача спеціаль­них знань про властивості і характеристики товарів (ро­біт, послуг), що набуваються ним (п. 6 ст. 18 закону).

Відповідальність також встановлено у вигляді штрафів на суб'єктів підприємницької діяльності:

за розповсюдження реклами щодо продукції, вироб^ ництво або реалізацію якої заборонено законодавством України, — у розмірі п'ятикратної вартості розповсюд­ження такої реклами;

за розповсюдження реклами, забороненою чинним за­конодавством, — у розмірі чотирикратної вартості роз­повсюдження такої реклами;

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 1. — Ст. 1.

228

за порушення порядку виготовлення та розповсюд­ження реклами — у розмірі чотирикратної вартості роз­повсюдження такої реклами;

за недодержання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами — у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження такої реклами.

Стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу здійснюється у судовому порядку.

Зазначені штрафи має право накладати Державний ко­мітет у справах захисту прав споживачів та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі за поданням державних органів та громад­ських організацій або самостійно, крім тих, які віднесено винятково до компетенції Антимонопольного комітету України і які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав.

Антимонопольний комітет України накладає стягнен­ня за порушення антимонопольного законодавства у галузі реклами.

Важливим правом Державного комітету України у справах захисту прав споживачів є його право вимагати від рекламодавця публікації відомостей, що коригують (уточнюють, доповнюють) рекламу, та звертатися з позо­вом до суду, у тому числі від невизначеного кола спожи­вачів, з приводу протиправних дій рекламодавців, вироб­ників та розповсюджувачів реклами.

Оскільки розміри штрафів надто значні й інші санкції істотні, важливе значення має передбачений законом за­сіб захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від неправомірних актів державних органів — можливість ос­каржити у суді або арбітражному суді рішень у справах про порушення законодавства про рекламу. Заінтересова­на особа, до якої було застосовано відповідну санкцію, має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання недійсним повністю або частково припису щодо припинення порушення законодавства про рекламу, а також про відміну або зміну постанови про накладення штрафу.

Відповідно до п. 2 ст. 27 Закону України "Про рекла­му" з метою захисту інтересів суспільства, держави, спо-

229

живачів та учасників рекламного процесу, уповноважені державні органи (Міністерство у справах преси та інфор­мації, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Антимонопольний комітет України, Націо­нальна рада України з питань телебачення і радіомовлен­ня) можуть заборонити рекламу, яка порушує вимоги за­конодавства про рекламу, та вимагати її публічного спростування.

Спеціальною санкцією, передбаченою ст. 28 Закону України "Про рекламу", є публічне спростування недоб­росовісної реклами добровільно або за рішенням суду, що здійснюється за рахунок винної особи, через той самий рекламний засіб з використанням тих же простору, часу, місця і в тому ж порядку, в якому здійснювалась реклама. Метою її є ліквідація несприятливих наслідків, спричине­них розповсюдженням недобросовісної реклами. Виходя­чи зі змісту закону, ця санкція не може застосовуватися щодо реклами, підготовленої до опублікування, але ще не розповсюдженої, а стосується лише вже розповсюдженої або реклами, що розповсюджується.

Тут йдеться про контррекламу — спростування недоб­росовісної реклами, що розповсюджується з метою лікві­дувати спричинені нею наслідки. У разі винесення відпо­відної ухвали суду порушник зобов'язаний здійснити контррекламу у строк, встановлений судом, який ухвалив рішення про здійснення контрреклами. При цьому по­рушник несе витрати з контрреклами у повному обсязі. Контрреклама здійснюється таким же чином, як була розповсюджена неналежна реклама.

важають заборонні та зобов'язуючі норми. Особливо це стосується розділів II і III вищезгаданого закону, де ре­гулювання відносин у сфері реклами в основному здій­снюється шляхом покладення обов'язків на учасників рекламного процесу або заборони певної поведінки. Обов'язки стосуються вимог щодо змісту рекламної про­дукції, що мають характер певних стандартів, яким має відповідати належна реклама, з метою захисту від недоб­росовісної конкуренції. Особливо помітний заборонний характер багатьох норм Закону України "Про рекламу", які стосуються як загальних обмежень, так і спеціальних вимог щодо рекламування окремих видів продукції.

Прийняття і дія Закону України "Про рекламу", нез­важаючи на його загальну позитивну оцінку, не означа­ють завершення тривалого процесу формування норма­тивної основи регулювання реклами. Як було показано, цей закон, незважаючи "на свій комплексний і універсаль­ний характер, має деякі недоліки, прогалини і внутрішні суперечності, що призводить до труднощів у практиці за­стосування законодавства про рекламу. Це зумовлює не­обхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон України "Про рекламу", а також деталізації і конкретиза­ції його норм у численних підзаконних нормативних ак­тах та актах саморегульованих організацій у сфері реклам­ної діяльності.

ВИСНОВКИ

Як було показано, більшість норм законодавства, що регулюють рекламу, є регулятивними, тобто спрямовані на регулювання відносин у сфері реклами шляхом надан­ня учасникам прав і покладення на них обов'язків, у той час як охоронні норми зосереджені в розділі IV Закону України "Про рекламу". Серед регулятивних норм пере-

230

231

Розділ VII

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ

ОХОРОННІ ЗАСОБИ У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА