Законодавство

ПРО ОХОРОНУ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ ПРИ ЛЕГІТИМАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Правове регулювання легітимації підприємництва

Велике значення для розвитку підприємницької діяль­ності в умовах переходу до ринкової економіки в Україні має створення ефективних систем забезпечення доступу підприємців на ринок (регулювання легітимації суб'єктів підприємництва). Тому ця важлива сфера державного регулювання підприємницької діяльності потребує де­тального аналізу.

"Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто державне підтверджен­ня законності входження суб'єктів у господарський обіг"¹. Для позначення вищезазначеної процедури вжива­ється поняття легітимації (в основному у зв'язку з дер­жавною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльнос­ті)². Як справедливо підкреслювалося в літературі, поряд з державною реєстрацією елементом легітимації підприєм­ництва слід визнати ліцензування окремих видів діяль­ності, бо без нього участь суб'єктів підприємництва у більшості сфер економіки нерідко виявляється немож­ливою³.

¹ Ионова Ж. А. Правовьіе проблемьі легатимации предпринима-тельства // Государство й право. — 1997. — № 5. — С. 46.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. Общие положення: Курс лекций. - М., 1994. - Т. 1. - С. 55.

ц

Ионова Ж. А. Вказана праця. — С. 46.

Згідно із Законом України "Про підприємництво"¹ не­обхідною умовою здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація суб'єктів підприєм­ництва, а деяких видів діяльності — ліцензування. Дер­жавну реєстрацію і ліцензування регулюють відповідно до статей 4 і 8 Закону України "Про підприємництво" (в ре­дакції від 23 грудня 1997 р.) (див. Додаток) два підзаконні нормативні акти: Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене поста­новою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.² (див. Додаток) і Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р.³ (див. До­даток), а також численні відомчі нормативні акти, що визначають особливості ліцензування відповідних видів діяльності.

Крім того, деякі види підприємницької діяльності

вимагають одержання торгового патенту — державного

свідоцтва, що засвідчує право суб'єкта підприємницької

"діяНьностІ 'або його структурного (відокремленого) під-

розділу -займатися ними. Відповідно до Закону України

видів підприємницької діяль-

ності"⁴ (див. Додаток) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи опе­рації з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг вимагають одержання торгового па­тенту.

Поряд з одержанням патенту на право займатися орга­нізацією грального бізнесу і наданням побутових послуг

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

² Збірник урядових нормативних актів України. — 1998. — №11. -Ст. 256.

³ Офіційний вісник України. - 1998. - № 27. - Ст. 1004.

⁴ Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 20. - Ст. 82.

8

ці види діяльності відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" підлягають ліцензуванню, тобто суб'єкти підприємництва, що здійснюють таку діяльність, повинні отримати на неї ліцензію.

Якщо торговий патент згідно з ч. 1 ст. 2 Закону Украї­ни "Про патентування деяких видів підприємницької ді­яльності" є державним свідоцтвом, що засвідчує право суб'єкта підприємництва на особливий порядок оподат­кування, і видається податковим органом за місцезнаход­женням суб'єкта підприємницької діяльності, то ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності і вида­ється відповідними державними адміністраціями або виконкомами місцевих рад (п. 6 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 в редакції від 3 червня 1998 р. № 02-5/202).

У ч. З ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) вказано, що обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності піддягають тільки ті її види, які безпосередньо впливають на здо­ ров'я людини, навколишнє природне середовище та без­ пеку держави.^ ____

Ліцензування деяких видів підприємницької діяльності притаманне не тільки країнам, що здійснюють трансфор­мацію до ринкової економіки, а й, як давно відомо, дер­жавам, де ринкова економіка розвинута. Так, у Японії підприємницька діяльність підлягає ліцензуванню з ряду причин. Деякі види підприємницької діяльності є пред­метом ліцензування через публічний характер бізнесу або необхідність нагляду за ним. Такі ліцензійні повноважен­ня надані законом урядові (міністерствам) або місцевій владі. Традиційно, згідно з теорією адміністративного права, ліцензійні повноваження і закони, що регламенту­ють ліцензійну систему в Японії, поділяються на дві кате­горії. У деяких підприємницьких сферах, що характеризу­ються як високо публічні, здійснення підприємницької діяльності перебуває в руках держави, і приватні підпри­ємства не мають права здійснювати ці види діяльності. Підставою такої монополії держави є потреба забезпечити товарами і послугами для підтримання мінімального рів­ня цивілізованого життя незалежно від прибутковості цієї

9

діяльності, а також необхідність значного інвестування капіталу в неї. До цього виду діяльності належить забез­печення електрикою, водою, газом, телекомунікаціями. Проте у цих сферах держава може делегувати право здій­снювати підприємництво приватним підприємствам шля­хом ліцензування (ргМ1е§е Іісепсе).

В Японії є й інші підприємницькі сфери, в яких при­ватним підприємствам надано право займатися бізнесом, але де держава накладає обмеження на них у здійсненні підприємництва в інтересах громадського порядку, добро­буту. Держава дає дозвіл підприємствам займатися під­приємництвом, якщо переконається, що вони можуть це робити кваліфіковано і їхні дії не заподіюватимуть шко­ди. Є також сфери підприємництва, де підприємства можуть вільно займатися підприємницькою діяльністю, однак також зобов'язані одержувати ліцензії. Мета вимо­ги — одержання ліцензії — є забезпечення вступу на ринок кваліфікованих підприємців і перевірка умов, необхідних для забезпечення суспільної безпеки, стандар­тів тощо. У законах, що забезпечують ліцензійну систему, звичайно є законодавчі вимоги, яким вони мають відпо­відати, щоб одержати ліцензію. Отже, ліцензування не може порушувати свободу підприємницької діяльності, а лише спрямоване на перевірку додержання встановлених вимог. Відповідні державні органи зобов'язані видати ліцензію, якщо підприємство відповідає встановленим вимогам¹.

На думку американського вченого Річарда Пірса, чи­мало регулятивних систем в США обмежують можливості доступу фізичних і юридичних осіб на ринок. Підстави для обмежень доступу на ринок розрізняють залежно від цілей та інших характеристик регулятивної системи. Дея­кі регулятивні системи в США містять майже виключно обмеження доступу на ринок (наприклад, незаконно здій­снювати юридичну або медичну практику, як і займатися іншими видами діяльності, без ліцензії). Це обмеження

Міізио МаізизНйа. Іпіегпаїіопаї Тга<1е аші СотреШіоп Ьаду іп - Охїогсі: ОхЬгй Шіуегзіїу Ргезз. - 1993. - Р. 54-55.

10

доступу на ринок, на думку Р. Пірса, виправдане існуван­ням інформаційних проблем споживачів, які не здатні самостійно визначити, чи володіє особа мінімальною ква­ліфікацією, потрібною для здійснення специфічних по­слуг. Разом з тим Р. Пірс критично оцінює систему лі­цензування в США, бо професійні системи ліцензування внаслідок обмеження пропонування послуг і, отже, обме­ження конкуренції збільшують вартість послуг, що мо­жуть бути надані тільки особами, які одержали ліцензію, збільшуючи таким чином їхній добробут. Він вважає, що дуже важко визначити ступінь, за яким ліцензійні органи прагнуть допомогти споживачам послуг або замість цього сприяти власникам ліцензій за рахунок споживачів¹.

У літературі не раз відзначалися істотні недоліки, що мали місце у практиці реєстрації і ліцензування в Украї­ні². Поширення численних порушень при державній ре­єстрації суб'єктів підприємницької діяльності підтверджу­ють, зокрема, такі факти. На засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою зло­чинністю при Одеському міськвиконкомі були обговорені питання про хід виконання рішення Координаційного комітету "Про механізм створення малих підприємств, що усуне можливості і умови для зловживання і втягнен-ня службових осіб у корумповані зв'язки" від 27 червня 1997 р. № 8. Комітет дійшов висновку, що необхідно по­ліпшити координацію дій органів місцевого самовряду­вання і правоохоронних органів при реєстрації приватних підприємств, оскільки існуючий порядок їх реєстрації

¹ Рігсе}. КісНагеі. Есопотіс Кевиїаііоп. Сазез апсі Маїегіаїз. — Сіп-сіпаШ: Ашіегзоп РиЬ1ізЬіп§ Со. - 1994. - Р. 156.

о

Правове регулювання підприємництва в Україні // Право Украї­ни. — 1997. — № 12. — С. 26—27; О концепции развития системи исполнительной власти в Российской Федерации // Государство й право. — 1996. — № 8. — С. 20; Ветров В. Сомнительнне "универса-лм" // Бизнес. — 1994. — № 11. — С. 33; Його ж. Все под законом ходим // Бизнес. — 1994. — № 41; Регистрация предпривдшательства: необходимость или дойная корова для бюджета? // Бизнес. — 1994. — № 18; Ветров В. Каким бнть регистрирующему органу // Бизнес. — 1994. — № 29; Новикова Л. Регистрация: вопросов больше, чем ответов // Деловая Одесса. - 1994. - № 23.

11

сприяє всіляким зловживанням службових осіб, з одного боку, та укриттю власниками приватних підприємств доходів з метою ухилення від сплати податків — з іншого. Не витримують критики злочинні дії службових осіб адміністрації Центрального району, які за однією адресою (вул. Південна, 5) зареєстрували 178 приватних підпри­ємств, Київського району (вул. Академіка Корольова, 26) — 66 підприємств, Приморського району (Французький бульвар, 85) — 43 приватні підприємства. Мали місце факти реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за юридичними адресами районних адміністрацій міста: Жовтневої — 17, Приморської — 14, Центральної — 26 підприємств¹.

Причинами недосконалого забезпечення легітимації суб'єктів підприємництва є, зокрема, слабкість організа­ційних засобів, у тому числі здійснення процедури легіти­мації різними державними органами, що ускладнює цей процес, а також правовий нігілізм державних урядовців. Це, наприклад, підтверджується витягом з відповіді Пе-черської районної державної адміністрації м. Києва про причини відмови у державній реєстрації: "Що стосується вимоги документів, що не вказані в пункті 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ці вимоги випливають з практики, що склала­ся внаслідок розшуку підприємств правоохоронними й іншими органами"².

Поряд із зазначеним, причинами слабкого забезпе­чення процесу легітимації суб'єктів підприємництва є нескоординованість і неузгодженість нормативних актів, наявність внутрішніх суперечностей у законодавстві, що регулює цей процес.

Слід відзначити важливість спрощення порядку ре­єстрації суб'єктів підприємництва, скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензу­ванню, внаслідок внесення змін до Закону України "Про

Решения принятн. А как они внполняются? // Одесский вест-ник. — 1997. — 10 листопада.

г\

Леськов П. Предпринимательство в условиях беззаконня // Биз-нес. - 1996. - № 33. - С. 25.

підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.), зокре­ма викладення статей 4 і 8 цього Закону в новій редакції. Разом з тим аналіз нормативної бази легітимації суб'єктів підприємництва в Україні показує, що існує безліч підза-конних нормативних актів, що регулюють її, окремі поло­ження яких суперечать Закону України "Про підприєм­ництво", а також містять додаткові вимоги, не передбаче­ні законом, що ускладнюють цей процес. Особливо це стосується прийнятих міністерствами, державними ко­мітетами та іншими відомствами нормативних актів з ліцензування деяких видів підприємницької діяльності, що регулюють його не однозначно, а з позиції відомчих інтересів.