Висновки

Легітимація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні може включати: один елемент — державну реєст­рацію (для заняття тими видами діяльності, що не вима­гають ліцензування або патентування); два елементи — державну реєстрацію і ліцензування (для заняття тими видами діяльності, що вимагають ліцензування); три еле­менти — державну реєстрацію, ліцензування і патенту­вання (для заняття видами діяльності, що вимагають і ліцензування, і патентування).

Суперечливість законодавства про ліцензування ство­рює основу для довільного тлумачення службовими осо­бами цих актів і простір для свавілля у відомчому правовому регулюванні, безконтрольності діяльності лі­цензійних органів. Існування невиправданої множинності підзаконних нормативних актів, що регулюють питання державної реєстрації і ліцензування нерідко на шкоду Закону України "Про підприємництво", а також відсут­ність їх взаємоузгодженості, тобто системного зв'язку нормативних актів, спричинює неповне і недостатнє регулювання процесу легітимації.

Із

12

Отже, законодавство про державну реєстрацію суб'єк­тів підприємницької діяльності, ліцензування і патенту­вання деяких видів цієї діяльності потребує системати­зації не на рівні підзаконних актів, а на законодавчому рівні. Необхідна розробка єдиного нормативного акта, який би регулював усю процедуру легітимації суб'єктів підприємництва. Вирішення цього питання на законодав­чому рівні дасть змогу усунути внутрішню суперечливість численних відомчих нормативних актів, що запроваджу­ють ускладнені умови і вимоги подання додаткових документів.

2. Охоронні засоби правового забезпечення державної реєстрації підприємців

У ст. 8 Закону України "Про підприємництво" необ­хідною умовою здійснення підприємницької діяльності вказана державна реєстрація підприємництва. Відповідно до пГ4 ст, 5 Закону "Про підприємства в Україні"¹ підприємство набуває- драв юридичної особи з дня його державної реєстрації. Детально процедура реєстрації регламентується Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим пос­тановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. (далі — Положення про реєстрацію).

Одним з охоронних правових засобів, що застосову­ються на стадії державної реєстрації суб'єктів підприєм­ницької діяльності, може бути відмова у реєстрації. У ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) відмова у державній реєстрації не передбачена, а лише зазначено, що відмова у державній реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. Оці­нюючи в цілому нову редакцію цієї статті позитивно, зва­жаючи на встановлення порядку реєстрації за заявочним

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

14

принципом, що полегшує легітимацію суб'єктів підпри­ємництва, не можна визнати виправданим відсутність можливості відмови у реєстрації, оскільки вона необхідна для перешкоди входження суб'єктами у підприємницьку сферу з порушенням чинного законодавства, для захисту інтересів суспільства і держави.

Більш виправданим у цьому плані вважається те, що у ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (у раніше діючій редакції) відмова у державній реєстрації суб'єктів підприємництва могла мати місце за мотивами порушен­ня порядку його створення, встановленого законодав­ством України. Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва за мотивами недоцільності його створен­ня не допускалася. Раніше діюче законодавство передба­чало лише одну підставу відмови у реєстрації — порушен­ня порядку створення суб'єкта підприємництва. Вважає­мо, що неточно в Законі України "Про підприємництво" вживається вислів "за мотивами порушення порядку створення", адже мотив — це спонука особи і стосується суб'єктивної сторони провадження реєстрації відповідним органом, що не має значення. Йдеться не про мотиви, а про об'єктивні підстави. У законодавстві не роз'яснюва­лося, що означає "порушення порядку створення юри­дичної особи". Очевидно, малося на увазі неподання всіх потрібних для реєстрації документів, тобто невідповід­ність переліку представлених документів і відомостей, що містяться у них, вимогам законодавства.

Вважаємо за необхідне розширити коло підстав відмо­ви у державній реєстрації юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, що повинно бути вичерп­ним.

Зазначена у законі підстава для відмови в реєстрації стосувалася порушення порядку процедури, зокрема складу наведених документів. Однак порушення може бути пов'язане з невідповідністю наведених документів (зокрема, установчих) вимогам закону. Хоч за відповід­ність установчих документів чинному законодавству несе відповідальність власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, що подають документи для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, це не означає, що

15

реєстрація може бути проведена, якщо установчі доку­менти суперечать законодавству.

Як вказується у п. 7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганіза­цією та ліквідацією підприємств" від 12 вересня 1996 р. № 02-5/34¹, якщо при вирішенні спору, пов'язаного з відмовою у державній реєстрації, виявиться, що подані для реєстрації установчі документи суперечать чинному законодавству, позов про визнання недійсним рішення відповідного органу про відмову у реєстрації задоволенню не підлягає. Тобто при суперечності установчих докумен­тів законодавству настає відмова в судовому захисті права підприємця. Однак це положення роз'яснене для застосу­вання після відмови у реєстрації, а його слід передбачити у законодавстві як підставу для відмови у реєстрації.

У законодавстві треба передбачити процедуру відмови у реєстрації, зокрема форму (письмову) і термін, протя­гом якого заявникові надсилається повідомлення про від­мову у реєстрації, за чиїм підписом це повідомлення складається. Якщо заявник подав не всі необхідні доку­менти, то у повідомленні мають бути вказані всі докумен­ти або відомості, передбачені законодавством, але не подані заявником.

Оскільки перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у порядку, встановленому для їх реєстрації (ст. 8 Закону України "Про підприємництво"), можна припустити, що відмова у перереєстрації можлива на тих самих підставах, що й відмова у реєстрації. Однак оскільки йдеться про застосування санкції, а її застосу­вання за аналогією не допускається, прогалина в законо­давстві відносно підстав відмови у перереєстрації не може бути заповнена за аналогією, тому необхідно передбачити таку санкцію в законодавстві.

Відмова у реєстрації як охоронний правовий засіб застосовується до суб'єкта підприємницької діяльності

¹ Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - № 4. - С. 204-212.

16

І

при порушенні ним законодавства про реєстрацію. Проте порушення нерідко учиняють і реєструючі органи (вико­навчі комітети міських, районних у місті рад, районні державні адміністрації), неправомірно відмовляючи у ре­єстрації. Для захисту своїх прав підприємець має право оскаржити у судовому порядку відмову у реєстрації (ст. 8 Закону України "Про підприємництво"). Засобом захисту прав підприємця є визнання у судовому порядку недійс­ним рішення реєструючого органу про відмову у реєстра­ції. При цьому арбітражний суд не тільки визнає відмову в державній реєстрації недійсною, а й зобов'язує (спону­кає) відповідний державний орган здійснити таку реєст­рацію. Отже при встановленні неправомірності відмови у реєстрації, для'охорони інтересів підприємців поєднують­ся два засоБй^захИсту, що впливають на реєструючий ор­ган шляхом примусового виконання ним його обов'язку з реєстрації і визнання його акта про відмову в реєстрації недійсним.

* ПрШйгтгідприємця можуть бути порушені не тільки незаконною відмовою у реєстрації, а й неналежним вико­нанням реєструючим органом свого обов'язку з реєстра­ції, зокрема неправомірним ухиленням від здійснення реєстрації.. -у встановлений термін (наприклад, пропуск встановленого для реєстрації строку — 5 робочих днів). Вважаємо, що слід передбачити в законодавстві як засіб захисту4Ірав«4ндпри€мців спонуканням...судовому порядку реєструючого органу здійснити реєстрацію при ухиленні йота'Щ"1йконання Цього-обов'язку^за позовом заінтере­сованої особи).

Президія Вищого арбітражного суду України у роз'яс­ненні від 12 вересня 1996 р. вказала таке. Якщо суб'єкту підприємницької діяльності відмовлено у державній реєстрації або її не проведено за наявності усіх необхід­них для цього документів у встановлений строк (не біль­ше 5 робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є юридичною особою, має право від­повідно до ч. 13 ст. 8 Закону України "Про підприєм­ництво" звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про

17

спонукання його провести таку реєстрацію. Якщо заснов­никами суб'єкта підприємницької діяльності є кілька юридичних осіб, позовну заяву до арбітражного суду може подати одна з них. При цьому спір про визнання такого акта недійсним підпадає під дію ч. 4 ст. 5 Арбіт­ражного процесуального кодексу України, а на спори про спонукання до проведення державної реєстрації поши­рюються вимоги щодо доарбітражного врегулювання

спорів.

У разі прийняття арбітражним судом рішення про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у резо­лютивній частині такого рішення слід зазначити термін, протягом якого цей орган зобов'язаний видати свідоцтво про реєстрацію. При цьому арбітражний суд не зв'язаний вимогами ч. 4 ст. 8 Закону України "Про підприємницт­во" щодо п'ятиденного терміну здійснення державної ре­єстрації відповідним державним органом. За ухилення від виконання рішення арбітражного суду про проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності до органу, що здійснює державну реєстрацію, можуть бути застосовані санкції, передбачені ст. 119 Арбітражно­го процесуального кодексу України (п. 8 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 верес­ня 1996 р.). Вважаємо, що застосування вищезазначених засобів захисту підприємців може поєднуватися з застосу­ванням міри відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих суб'єктам підприємницької діяльності внаслідок незаконної відмови у реєстрації або неналежного вико­нання реєструючим органом обов'язку з реєстрації.

Правоохоронним засобом примусового характеру, що застосовується нри «ездловщності. законодавству уста­новчих документів, може бути визнання в судовому Порядку недійсними установчих документів (повністю або в частиніу.' Цей засіб захисту не передбачений у законо­давстві як самостійний захисний засіб, а названий як підстава скасування державної реєстрації. Однак визнан­ня недійсними установчих документів неминуче не тягне за собою скасування державної реєстрації і ліквідацію юридичної особи (наприклад, визнання доповнень до

18

статуту юридичної особи недійсними або визнання не­дійсними установчих документів у частині). Так, визнан­ня установчого договору недійсним у його частині, що не тягне за собою недійсності договору в цілому, не є підставою для ліквідації суб'єкта підприємницької ді­яльності.

Самостійність визнання недійсними установчих до­кументів як засобу захисту підтверджує і арбітражна прак­тика. Так, арбітражний суд м. Києва, а згодом і Вищий арбітражний суд України розглядали позов прокуратури м. Києва в інтересах Київської державної адміністрації і "Київзелентресту" до ЛТД "Лона", Українського фонду народної освіти, Фонду освіти про визнання недійсними установчих договорів про створення і діяльність ЛТД "Лона" в частині передачі до статутного фонду державно­го майна, яке має бути повернуто належному власникові¹.

Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву відкритого акціонерного товариства "Фірма "Одяг" м. Одеси про перевірку поста­нови арбітражного суду Одеської області від 14 жовтня 1994 р. за позовом "Фірма "Одяг" до організації оренда­рів Одеського кустового інформаційно-обчислювального центру колективного користування (КЮЦ КК) "Світа-нок-93" м. Одеси, виконкому Приморської районної ради народних депутатів м. Одеси про визнання недійсними установчих документів відповідача в частині зазначеної в них юридичної адреси — м. Одеса, вул. Артилерійська, З, за якою було проведено реєстрацію Одеського КЮЦ КК, і організації орендарів ОКЮЦ КК "Світанок-93" рішен­нями Приморського райвиконкому від 2 липня 1993 р. № 1039 і від 1 січня 1993 р. № 1539. Арбітражна наглядо­ва колегія встановила, зокрема, що на час державної реєстрації Одеського КЮЦ КК і організації орендарів (липень—жовтень 1993 р.) зазначена на установчих доку­ментах юридична адреса (вул. Артилерійська, 3) відпові­дала їх фактичному місцезнаходженню. За таких обставин

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 2. - С. 203-212.

19

мотиви для визнання факту реєстрації відповідача за не­належною адресою відсутні, позовні вимоги задоволенню не піддягають¹.

Визнання недійсним установчого договору повністю або в частині можливе, зокрема, якщо в суперечність ви­могам законодавства, у тому числі ч. З ст. 2 Закону Украї­ни "Про підприємництво" і Декрету Кабінету Міністрів України "Про упорядкування діяльності суб'єктів підпри­ємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. № 24-92², одним із засновників суб'єкта підприємництва виявиться державне підприємство або державний орган, покликаний здійсню­вати контроль за діяльністю підприємств. Згідно з п. 1.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво" від 6 серпня 1997 р. № 02-5³, установчий договір може бути визнаний недійсним пов­ністю або в частині щодо участі підприємства або органу в підприємницькій діяльності як такий, що суперечить вимогам закону (ст. 48 ЦК України).

Поряд з визнанням недійсним установчого договору в арбітражній практиці траплялися випадки визнання не­дійсними доповнень до статуту юридичних осіб. Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України 21 червня 1996 р. розглянула заяву Борщагів-ського хіміко-фармацевтичного заводу про перевірку рішення Вищого арбітражного суду України у справі за позовом компанії "Ренд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк." (США) до СП ЗАТ "Борщагівський хіміко-фарма­цевтичний завод", НПЦ ООО "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод", державної адміністрації Ленін­градського району м. Києва (третя особа) про визнання недійсними доповнень до статуту і договору купівлі-про^ дажу від 15 вересня 1995 р. Рішенням Вищого арбітраж-

¹ Бизнес. - 1994. - № 14. - С. 16.

² Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 11. — Ст. 94.

³ Предпринимательство, хозяйство й право. — 1997. — № 10. — С.46.

20

ного суду України позов був задоволений, доповнення до статуту СП ЗАТ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" у частині збільшення статутного фонду і кількості акцій та договір купівлі-продажу 3684 акцій, укладений відповідачами, визнані недійсними. Рішення було моти­вовано тим, що згідно зі статтями 25 і 29 Закону України "Про господарські товариства" акції закритого акціонер­ного товариства розподіляються між засновниками, тому правління може реалізовувати акції тільки засновникам АТ, а НПЦ ООО "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" не належить ні до засновників, ні до спадкоємців, ні до учасників, що користуються переважним правом на придбання акцій.

Розглянувши матеріали справи, наглядова колегія встановила, що державна адміністрація Ленінградського району м. Києва 22 червня 1994 р. зареєструвала СП у формі закритого акціонерного товариства "Борщагів­ський хіміко-фармацевтичний завод", засновниками яко­го виступили американська фірма "Ренд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк." і робітники зазначеного заводу. На підставі рішення виконавчого органу — правління СП від 15 вересня 1995 р., не отримавши у встановленому поряд­ку згоди вищого органу акціонерного товариства (зборів товариства), не узгодивши емісію з іноземною фірмою, правління СП збільшило статутний фонд на 3684 акції. На час створення СП відповідно до установчого договору майно підприємства з іноземними інвестиціями склада­лося з майна української сторони та майна, переданого іноземною фірмою, що у співвідношенні становило відповідний відсоток акцій від загальної вартості майна, які належать кожній стороні. Таким чином, договір купівлі-продажу акцій від 15 вересня 1995 р. був укладе­ний з порушенням чинного законодавства України з метою порушити права рівноправного учасника СП — іноземного інвестора, шляхом неправомірних дій отри­мати дивіденди, в односторонньому порядку змінити умови установчих документів. Виходячи з викладеного вище, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражно­го суду України ухвалила рішення Вищого арбітражного

21

суду з даної справи від 14 березня 1996 р. залишити

без змін¹.

Вважаємо, що визнання в судовому порядку недійсни­ми установчих документів (повністю або в частині) є самостійним правоохоронним засобом, що може застосо­вуватися на таких підставах: а) встановлення недостовір-ності відомостей, що містяться в наведених документах; б) невідповідність установчих документів законодавству

України.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітраж­ного суду України підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих доку­ментів можуть бути, зокрема, учинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактич­ним обставинам вміщених в установчих документах відо­мостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано (п. 17 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р.).

Якщо порушення законодавства про підприємництво були вчинені суб'єктом підприємницької діяльності або виявлені після державної реєстрації, то державна реєстра­ція скасовується. На відміну від скасування державної реєстрації в добровільному порядку (за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів) ска­сування державної реєстрації в судовому порядку є санк­цією, правоохоронним засобом примусового впливу, спрямованим на припинення дій, що порушують право. Законодавство України не передбачає застосування будь-яких запобіжних засобів впливу до скасування державної реєстрації. Вважаємо, що це невиправдано, оскільки, якщо, наприклад, порушення можуть бути усунені під­приємцем і виявлені відразу ж після їх здійснення, тобто в початковий період функціонування суб'єкта, то не доцільно відразу ж скасовувати державну реєстрацію. Скасування державної реєстрації функціонуючого суб'єк­та підприємницької діяльності може спричинити його

¹ Бизнес. - 1996. - № 28. - С. 31.

22

банкрутство, тобто, виконуючи охоронну роль, врешті не­гативно впливати на розвиток підприємництва.

Тому було б доцільно, щоб застосуванню санкції у ви­гляді скасування державної реєстрації при визнанні не­дійсними установчих документів передувало попереджен­ня суб'єкта підприємницької діяльності про необхідність внести відповідні доповнення і (або) зміни в установчі документи. При цьому мають бути передбачені: 1) обов'я­зок реєструючого органу повідомити суб'єкта про необ­хідність внести відповідні доповнення і зміни в установчі документи протягом певного строку; 2) обов'язок суб'єк­та підприємницької діяльності протягом встановленого строку з дати одержання повідомлення внести відповідні доповнення і (або) зміни в установчі документи і подати їх на реєстрацію. Лише при добровільному невиконанні суб'єктом цього обов'язку, тобто неподанні суб'єктом ві­домостей про внесення змін і (або) доповнень в установчі документи у встановлений строк вважаємо за доцільне визнання арбітражним судом установчих документів не­дійсними (повністю або в частині) за позовом реєструю­чого органу.

Підстави скасування державної реєстрації суб'єкта під­приємницької діяльності різні і залежать від того, чи є ним фізична або юридична особа.

Так, скасування державної реєстрації суб'єкта підпри­ємницької діяльності — юридичної особи здійснюється на підставі рішення арбітражного суду у разі:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

• здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам і законодавству;

• несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприєм­ ницької діяльності про зміну свого найменування, організаційної форми, форми власності і місцезна­ ходження;

• визнання суб'єкта підприємницької діяльності банк­ рутом (у випадках, передбачених законодавством);

• неподання протягом року до органів державної по­ даткової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

23

Якщо суб'єктом підприємницької діяльності є фізична особа, то скасування його державної реєстрації можливе на підставі рішення суду (арбітражного суду) в таких ви­ падках: ^ч

• здійснення діяльності, яка суперечить законодавству;

• несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадя- нином про зміну свого постійного аба тимчасового місця проживання;

• неподання протягом року до органів державної по­ даткової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством (п. 33 Положення про реєстрацію від 25 травня 1998 р.).

Здійснення діяльності, яка суперечить законодавству, є протиправною дією, що порушує відповідні правові заборони. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить установчим доку­ментам, покладається на позивача. Ним може бути орган, що відповідно до чинного законодавства здійснює конт­роль за діяльністю підприємства, або інша юридична осо­ба (п. 18.1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р.).

Несвоєчасне повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання) — це бездіяльність, тобто порушення перед­баченого законодавством обов'язку при зміні місцезна­ходження в семиденний термін повідомити про це орган державної реєстрації. Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбіт­ражного суду) з позовом про скасування державної ре­єстрації.

У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду Ук­раїни від 12 вересня 1996 р. вказано, що позивачами у таких справах можуть бути органи, що здійснюють дер­жавну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Заявник повинен подати докази того, що суб'єкт підпри­ємницької діяльності фактично змінив своє місцезна­ходження. Такими доказами можуть бути відповідні акти, складені працівниками органів, що здійснюють контроль за діяльністю цих суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарством або орендодавців за

24

договором оренди державного майна про фактичну від­сутність суб'єкта підприємницької діяльності за його міс­цезнаходженням тощо у сукупності з іншими доказами, які підтверджують його фактичне місцезнаходження, — довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними оголошеннями, транспортними накладними, платіжними документами тощо. Слід враховувати, що саме лише при­пинення підприємницької діяльності за відсутності дока­зів зміни суб'єктом підприємницької діяльності свого місцезнаходження без своєчасного повідомлення про це реєструючого органу не є підставою для прийняття рішення про скасування державної реєстрації. Якщо суб'­єкт підприємницької діяльності приховує своє фактичне місцезнаходження, заява про скасування державної ре­єстрації підлягає розгляду арбітражним судом по суті, з додержанням вимог розділів VI, VIII—XI Арбітражного процесуального кодексу України (п. 18.1).

Законодавством передбачений судовий порядок скасу­вання державної реєстрації за порушення законодавства. Орган, що здійснив державну реєстрацію суб'єктів під­приємницької діяльності, не має права скасувати власне рішення про реєстрацію. Такі дії слід визнавати такими, що не відповідають чинному законодавству і не створю­ють для суб'єктів підприємницької діяльності будь-яких правових наслідків. В іншому разі, тобто коли для скасу­вання державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не встановлено судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним у порядку, передбаченому законодавством (п. 18.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р.).

Таким чином, оскільки скасування державної реєстра­ції можливе тільки в судовому порядку, реєструючий орган сам не має права скасувати своє рішення про ре­єстрацію, інакше таке його рішення визнається в судово­му порядку недійсним. Так, орендне підприємство "Карі-на", вважаючи державну реєстрацію МП ООО "Каріна" і рішення засновників незаконними, звернулося до Одесь­кого міськвиконкому, який рішенням від 6 травня 1993 р. № 419 скасував своє первісне рішення про реєстрацію

25

малого підприємства. Арбітражний суд Одеської області рішенням від 21 червня 1993 р. у справі № 5/182 визнав недійсним рішення Одеського міськвиконкому як прий­няте з перевищенням його компетенції¹.

Суд, скасовуючи державну реєстрацію, не підміняє державні органи, на які покладено обов'язок здійснювати реєстрацію, і не здійснює адміністративні функції, прита­манні цим державним органам. Мета застосування судом засобу захисту — скасування державної реєстрації — не здійснення адміністративних функцій або виконання обов'язків з реєстрації замість реєструючих органів, а захист порушеного або оспорюваного права шляхом реа­лізації повноважень судової влади.

Які правові наслідки скасування державної реєстрації в судовому порядку? Відповідно до законодавства скасу­вання державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприєм­ницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру під­приємств і організацій України. Президія Вищого арбіт­ражного суду України у роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. вказала, що скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, передбачене ч. 11 ст. 8 Зако­ну України "Про підприємництво", тягне за собою ті са­мі правові наслідки, що й ліквідація підприємства (п. 18). Однак не можна вважати, що скасування державної реєстрації автоматично призводить до позбавлення суб'­єкта статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Виклю­ченню юридичної особи з реєстру повинен передувати ліквідаційний процес, що завершується укладанням і затвердженням ліквідаційного балансу. Вважаємо за необ*, хідне передбачити наслідки застосування санкції у вигля­ді скасування державної реєстрації в Законі України "Про підприємництво", де вказати, що скасування дер­жавної реєстрації є підставою для примусової ліквідації юридичної особи на підставі судового рішення.

Згідно з чинним законодавством визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать зако-

¹ Бизнес. - 1994. - № 43. - С. 16.

26

нодавству, призводить до скасування державної реєстра­ції. Зайвою є означена в законі альтернатива "або таки­ми, що суперечать чинному законодавству", оскільки установчі документи, які суперечать законодавству, ви­знаються недійсними.

Вважаємо, що визнання недійсними установчих доку­ментів має зумовлювати не скасування державної реєст­рації, а визнання недійсним акта (рішення) про державну реєстрацію, прийнятого реєструючим органом. Скасуван­ня державної реєстрації припускає, що реєстрація відпо­відала вимогам законодавства (була проведена на закон­них підставах, за відсутності "порочності" у формуванні юридичного факту), а її скасування спричинене правопо­рушеннями, вчиненими суб'єктом підприємництва після реєстрації. Відповідно і акт скасування не матиме зворот­ної сили, а права та обов'язки підприємців, що виникли до цього, не вважаються припиненими. Якщо ж державну реєстрацію проведено на підставі установчих документів, що визнані недійсними, то це неминуче має тягти за собою такий самий юридичний наслідок (визнання не­дійсним) щодо державної реєстрації. Це означає, що дер­жавна реєстрація і спричинені нею правові наслідки не вважатимуться чинними з моменту реєстрації, тобто визнання недійсним реєстрації матиме зворотну силу.

Про це свідчить і арбітражна практика. Так, Арбіт­ражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву орендного підприємства "Карі-на" (м. Одеса) про перевірку постанови арбітражного суду Одеської області у справі № 6/144 за позовом МП "Каріна" до виконкому Одеської міської ради і МП ООО "Каріна" про визнання недійсними установчих докумен­тів і рішення міськвиконкому про реєстрацію малого під­приємства як товариства з обмеженою відповідальністю. Арбітражна наглядова колегія, зокрема, вказала, що оскільки не було дотримано встановленої статтями 34 і 35 Закону України "Про підприємства в Україні" процедури реорганізації, не можна визнати законною державну реєстрацію МП ООО "Каріна" та його установчі доку­менти за юридичною адресою колишнього, не діючого тепер підприємства. Відповідно до статуту орендного під-

27

приємства "Каріна", вищим керівним органом підприєм­ства є загальні збори орендарів, що вирішують питання про припинення діяльності підприємства або його реор­ганізацію. Отже, протокол № 1 загальних зборів колекти­ву орендного підприємства "Каріна" як один з установ­чих документів МП ООО є недійсним, оскільки рішення про перетворення приймали не орендарі, а члени трудо­вого колективу за участю фізичних осіб, не пов'язаних трудовими відносинами з орендним підприємством¹. Ви­щий арбітражний суд України виходив з того, що при визнанні недійсними установчих документів визнається недійсним рішення про реєстрацію суб'єктів підприєм­ництва, а не скасовується реєстрація.

Думаємо, що визнання недійсним рішення про дер­жавну реєстрацію може бути зумовлене не тільки визнан­ням недійсними установчих документів, а й відсутністю одного з необхідних документів або якщо їх оформлення суперечить чинному законодавству. Так, акт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності визнаєть­ся недійсним за відсутності згоди Антимонопольного комітету України або його органу на створення, реоргані­зацію або ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства.

Вважаємо за необхідне закріпити в законодавстві положення про те, що визнання рішення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності недійс­ним можливо за кількома підставами: 1) порушення вста­новленого порядку створення суб'єкта або невідповід­ність установчих документів вимогам законодавства; 2) визнання недійсними установчих документів, на підс­таві яких проведено державну реєстрацію; 3) відсутність усіх необхідних документів для реєстрації; 4) порушення чинного законодавства реєструючими органами. Зокрема, як роз'яснює Президія Вищого арбітражного суду Украї­ни, рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності за міс­цезнаходженням за межами підвідомчій цьому органові

¹ Бизнес. - 1994. - № 43. - С. 16.

території, прийняте з перевищенням ним компетенції, визнається недійсним за позовом іншого суб'єкта підпри­ємницької діяльності або прокурора (п. 4 роз'яснення від 12 вересня 1996 р.).

Іноді висуваються вимоги про визнання недійсною реєстрації статуту юридичної особи — суб'єкта підприєм­ницької діяльності. Однак, оскільки окремо статут не реєструється, а реєстрації підлягає підприємець, засобом захисту є визнання недійсним не акта реєстрації статуту, а акта реєстрації підприємця. У практиці також виникло питання про те, чи можна пред'явити вимогу про визнан­ня недійсним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єк­тів підприємництва. Законодавство передбачає можли­вість визнання недійсними актів ненормативного харак­теру, яким і є акт (рішення) про реєстрацію. Свідоцтво про реєстрацію лише засвідчує, підтверджує реєстрацію, оформляється і видається на підставі рішення про реєст­рацію. Немає потреби самостійно визнавати недійсним свідоцтво про реєстрацію, оскільки визнання недійсним акта реєстрації зумовлює недійсність свідоцтва. Отже, якщо заявлено вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію, суд (арбітражний суд) повинен розгляда­ти питання про недійсність акта реєстрації. Винятком є визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію, не пов'я­заного з недійсністю акта реєстрації, у двох випадках: коли акт реєстрації був відсутній (суб'єкт підприємництва не був зареєстрований у встановленому законом поряд­ку); свідоцтво про реєстрацію суперечить проведеній реєстрації.

Згідно з п. 15 роз'яснення Президії Вищого арбітраж­ного суду України від 12 вересня 1996 р. на спори про визнання недійсними установчих документів або скасу­вання державної реєстрації суб'єкта підприємницької ді­яльності вимоги щодо доарбітражного врегулювання спо­рів не поширюються. Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та (або) рішення про створення підприємства, а також про скасування державної реєстрації суб'єкта під­приємницької діяльності, арбітражному суду у резолютив­ній частині рішення слід зобов'язати власника (власни-

29

28

ків) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому зако­ном порядку. Копії відповідного рішення необхідно направити власникові (власникам) підприємства чи упов­новаженому ним (ними) органові (у разі ліквідації госпо­дарського товариства — його засновникам), а також орга­нові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною в арбітражному процесі. Якщо за заявою про визнання недійсним установчого договору його визнано недійсним у певній його частині і це не тягне за собою недійсності договору в цілому, то арбітражний суд не має правових підстав, щоб зобов'язати власника (орган, упов­новажений створити підприємство) здійснювати ліквіда­цію останнього (п. 20).