Висновки

Аналіз відшкодування моральної шкоди суб'єктам під­приємницької діяльності показує, що існують певні про­галини у його правовій регламентації, а також невиправ­дані розбіжності в регулюванні спеціальних випадків від­повідальності за заподіяння немайнової шкоди. Тому не­обхідно усунути їх суперечливість і досягти погодженості й уніфікації відповідних правових норм про відшкодуван­ня моральної шкоди.

Зокрема, компенсація немайнової (моральної) шкоди юридичним особам має певну специфіку, що не врахова­на в чинному законодавстві. Регламентація цих особливос­тей на законодавчому рівні сприяла б підвищенню ефек­тивності використання цього засобу захисту для гаранту­вання і охорони права на підприємницьку діяльність.

83

Розділ IV

Законодавство про захист від порушень антимонопольного законодавства україни

Відповідно до ст. 42 Конституції України не допуска­ються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяль­ності, спрямованої на недопущення, обмеження або усу­нення конкуренції незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

Закон України "Про обмеження монополізму і недо­пущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності"¹ (далі — Закон України "Про обмеження мо­нополізму...") називає три види порушень антимонополь-ного законодавства: зловживання монопольним станови­щем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії підприємців і дискримінацію підприємців (див. Додаток).

1. Заборона зловживання монопольним становищем на ринку

Цей вид правопорушення може вчинятися лише суб'­єктом, що займає монопольне становище на ринку. Тому аналізові поняття "зловживання" передує дослідження категорії "монопольне становище на ринку".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про обмеження монополізму..." монопольне становище — це домінуюче

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст. 296.

84

становище суб'єкта господарювання, яке дає йому мож­ливість самостійно або разом з іншими суб'єктами госпо­дарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 від­сотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Монопольне становище суб'єктів підприємництва на ринку визначається Антимонопольним комітетом Украї­ни відповідно до Методики визначення монопольного становища підприємців на ринку, затвердженої розпоря­дженням Антимонопольного комітету України від 10 бе­резня 1994 р. № 1-р. Відповідно до п. 4 Методики моно­польним може бути також визнане становище підприєм­ця, частка якого на ринку певного товару становить 35 і менше відсотків, якщо Антимонопольним комітетом України встановлено наявність у нього ринкової влади.

Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, укла­денні договору про поставку, нав'язувати споживачеві не­вигідні умови; здатність підприємця шляхом монополіза­ції ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари із застосуванням цих ви­робничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця скорочувати або обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою отримати однобічну користь при купівлі або продажу то­варів, при укладанні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємці, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товар і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, зумовлений конкуренцією на ринку (п. 4 Методики).

Закон встановлює критерій частки суб'єкта господа­рювання на ринку для визначення його монопольного (домінуючого) становища. Вважаємо, що визначення мо­нопольного становища, що робить наголос виключно на

85

ринковій частці, не можна визнати обгрунтованим, бо при цьому не враховуються інші фактори, зокрема існу­вання або відсутність бар'єрів для вступу на ринок.

У визначенні монопольного (домінуючого) становища може бути прийнятий позитивний досвід інших країн, у тому числі країн Центральної і Східної Європи, які за останні роки вдосконалили відповідні норми конкурент­них законів. Так, угорський Закон "Про заборону недоб­росовісної ринкової практики", прийнятий 20 листопада 1990 р., в його первісній редакції визначав як домінуючу фірму, товар якої не може бути куплений на інших рин­ках або може бути куплений за значно менш сприятливих умов, або частка якої на ринку перевищує ЗО відсотків. Зміни, внесені в закон, виключили частку на ринку як критерій домінування, а замість нього поширили умови домінування і запровадили перерахування ряду факторів (включаючи можливість вступу на ринок і частку на рин­ку), які слід взяти до уваги для оцінки існування домі­нування.

Чехословацький закон, що діяв раніше, позначав фір­му як домінуючу, якщо вона не є предметом істотної конкуренції. Відповідно до нього, домінуюче становище на ринку займає підприємець, який забезпечує відповід­ний ринок принаймні ЗО відсотками поставки ідентич­них, порівняльних і взаємозамінних товарів. Новий сло­вацький закон істотно змінився — критерій ринкової частки піднявся до 40 відсотків, і володіння цією часткою на ринку визначено як презумпція домінування, а не як його факт.

Польський Закон "Про протидію монополістичній діяльності" від 24 лютого 1990 р. визначає домінування як становище господарюючого суб'єкта, за якого немає істотної конкуренції на національному або локальному ринку, і зв'язує з ринковою часткою презюмування вста­новлення домінування. Внесені в цей закон зміни наслі­дували приклад Словаки для підняття презюмованого критерію частки на ринку з ЗО до 40 відсотків.

Комісія ЄС у встановленні існування домінуючого становища підприємця орієнтується не тільки на технічні законодавчі правила, а й на реальності комерційної діяль-

86

ності. Наприклад, два виробники цукру в Голландії були лише законодавче і фінансове незалежні один від одного. На практиці вони систематично співпрацювали у спільній купівлі сировини, використанні продукції, внесенні кош­тів до загального фонду наукових досліджень, рекламу­ванні і підтримці продажу, уніфікації її цін і умов. Щодо інших підприємств вони діяли як єдина фірма і утримува­ли 85 відсотків від продажу цукру в Голландії. Комісія ЄС і Суд ЄС розцінили їх як єдине підприємство при вста­новленні існування домінуючого становища за ст. 86 Римської угоди (Угоди про заснування ЄС).

Основним випадком встановлення існування доміную­чого становища за ст. 86 Римської угоди є приклад кор­порації Континенталь Кен. Щоб встановити існування домінуючого становища цієї корпорації у певних части­нах Німеччини для Комісії ЄС були достатні: докази по­ширеної у світі та на німецькому національному ринку могутності цієї фірми в забезпеченні певними металеви­ми контейнерами; наявність концентрованого ринку, що характеризується неефективністю споживачів і конкурен­тів; істотні технічні та фінансові бар'єри для доступу на ринок конкурентів. Комісія ЄС підкреслила, що підпри­ємства займають домінуюче становище, якщо вони неза­лежні, тобто коли вони діють, не зважаючи на їх конку­рентів, покупців або постачальників. Це не обов'язково має бути абсолютне домінування. Досить, що така влада сильна в цілому, щоб забезпечити цим підприємствам повну незалежність діяльності, навіть за наявності відмін­ностей у ступені їхнього впливу на окремі ринки¹.

Відповідно до § 22 розділу 1 Закону Німеччини "Про недопущення обмеження конкуренції" підприємство вва­жається домінуючим на певному ринку, якщо воно, ви­ступаючи продавцем або покупцем певного виду продук­ції або послуг, не має жодного конкурента або не зазнає істотної конкуренції. За § 22 (3) підприємство вважається домінуючим відповідно до розділу 1, якщо його частка на ринку певної продукції або послуг становить одну трети-

Соттегсіаі Ьа^з о£ Еигоре. — 1980.

87

ну. Отже, щоб визначити монопольне становище підпри­ємства, необхідно визначити його частку на ринку. Од­нак, крім встановлення частки на ринку, є інші критерії визначення монопольного становища. Згідно з § 22 розді­лу 1 Закону Німеччини "Про недопущення обмеження конкуренції" підприємство вважається домінуючим, якщо щодо своїх конкурентів воно займає переважне станови­ще на ринку. При цьому, крім частки на ринку, врахову­ються його фінансова потужність, доступ на ринок поста­чання і збуту, зв'язки з іншими підприємствами, законо­давчі або фактичні бар'єри для вступу на ринок інших підприємств, можливість змінювати своє пропонування або попит на іншу продукцію чи послуги, а також мож­ливості покупців звернутися за послугами до інших під­приємств.

Відповідно до законодавства України саме по собі во­лодіння суб'єктом господарювання монопольним стано­вищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

За ст. 4 Закону України "Про обмеження монопо­лізму..." зловживаннями монопольним становищем вва­жаються:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контр­агентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язу­вання товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також ви­лучення з обороту товарів, що призвели або можуть при­звести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створен­ня або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення мо­нопольних цін;

інші дії, що призвели або можуть призвести до ство­рення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

88

встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розці­нок) на свої товари, що обмежують права окремих спо­живачів;

встановлення монополько високих цін (тарифів, роз­цінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

встановлення монополько низьких цін (тарифів, роз­цінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

Перелік правопорушень, що визнаються зловживан­ням монопольним становищем на ринку, збільшувався в законі і якщо первісне в законодавстві було вказано 5 по­рушень, то потім їх кількість зросла до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопору­шень, цей перелік, як і в первісній редакції закону, є вичерпним. Це не можна визнати правильним, оскільки зазначені дії не вичерпують поняття "зловживання моно­польним становищем на ринку". В це поняття можуть бути включені протиправні дії, що призвели або можуть призвести до: обмеження права на підприємницьку діяль­ність контрагентів за договором шляхом нав'язування їм умов; незаконної зміни або підтримання цін (тарифів, розцінок); обмеження доступу на ринок (виходу з ринку) або усунення з нього підприємців; недостатнього задово­лення попиту споживачів при спроможності виробництва товарів (послуг).

Через відсутність дієвої конкуренції та ефективних засобів правового захисту споживачів різко посилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) шляхом нав'язування умов договору, в тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії виробництва споживач не може реально здійснити право вибору виробника (продавця) і потрапляє в економічну залежність від виробника-монополіста, який нечесними засобами намагається скористатися своїм монопольним становищем.

Особливістю цього виду порушення антимонопольно-^го законодавства є здійснення господарюючим суб'єктом, Що займає монопольне становище на ринку, таких дій, Що були б неможливі за умов ефективної конкуренції на

89

ринку. Це, зокрема, отримання прибутку, зумовленого не ефективною діяльністю або високою продуктивністю, а неправомірним використанням ним свого домінуючого становища на ринку, або утримання чи посилення такого становища шляхом усунення з ринку конкурентів або обмеження доступу їх на ринок.

У визначенні кола правопорушень і їх складів, що є зловживанням домінуючим (монопольним) становищем на ринку, простежується істотна схожість законодавства країн СНД. Порівняльний аналіз цього законодавства по­казує, що основні склади правопорушень тотожні або значною мірою схожі. До них належать:

• нав'язування контрагентові умов договору, невигід­ них для нього, або таких, що не стосуються предмета договору;

• включення у договір дискримінуючих умов, що став­ лять контрагентів у нерівне становище порівняно з іншими господарюючими суб'єктами;

• створення перешкод для доступу на ринок іншим господарюючим суб'єктам або для їх виходу з ринку;

• зміна обсягу виробництва і вилучення товарів з обігу з метою створення штучного дефіциту і підвищення цін;

• цінові маніпуляції з метою отримати додаткові пере­ ваги на ринку.

Незважаючи на таку схожість самих складів правопо­рушень, істотна відмінність у розумінні їх природи про­стежується при зіставленні законодавства України, інших країн СНД і Росії. У законі України, як і більшості інших країн СНД, зазначені дії, безумовно, визнаються право­порушеннями незалежно від будь-яких обставин, у тому числі незалежно від можливості їх позитивного впливу в майбутньому. На відміну від них, закон Росії (п. 2 ст. 5) передбачає, що дії, які формально відповідають ознакам порушення, можуть бути визнані правомірними, якщо господарюючий суб'єкт, який здійснив їх, доведе, що во­ни можуть мати сприятливі соціально-економічні наслід­ки, тобто насичення товарних ринків, поліпшення спо­живчих властивостей товару і (або) підвищення їх конку­рентоспроможності, зокрема на зовнішньому ринку.

90

Концепція в американському законодавстві, що відпо­відає європейській і українській концепції "зловживання монопольним становищем на ринку", називається моно­полізацією Ці концепції не ідентичні. Так, якщо україн­ський закон забороняє як поведінку домінуючого підпри­ємця на ринку, що посилює його домінуюче становище ("створення перешкод доступу на ринок... інших підпри­ємців"), так і поведінку, що використовує домінуюче ста­новище (наприклад, "обмеження або припинення вироб­ництва, а також вилучення з обігу товарів, ... що призве­ли або можуть призвести до встановлення монопольних цін"), то американський закон у цілому забороняє лише поведінку першого з названих типів. Американська юрис­пруденція стосовно монополізації робить акцент на діях, внаслідок яких недобросовісно створюється або підтри­мується монопольне становище, а не на діях, пов'язаних із використанням цього становища.

Стаття 86 Римської угоди забороняє зловживання од­ним або більше підприємствами їх домінуючим станови­щем у межах істотної частини Спільного Ринку, оскільки такі зловживання можуть впливати на торгівлю між дер­жавами—членами ЄС. Таким чином, забороняється не наявність домінуючого становища, а зловживання ним.

У ст. 86 Римської угоди перераховуються певні види діяльності, які можуть бути визнані зловживанням домі­нуючим становищем:

нав'язування нечесних цін або інших умов торгівлі;

обмеження виробництва продукції, ринків або техніч­ного розвитку, що завдає шкоди споживачам;

застосування неоднакових умов до еквівалентних угод, що зумовлює несприятливі наслідки для конкуренції;

підпорядкування контрактів комерційне не пов'яза­ним додатковим зобов'язанням (умовам).

Ці дії значною мірою, хоч і не повністю, подібні до названих у ст. 85 (1) Римської угоди різновидів антикон-курентних угод, рішень і практики, основаних на зговорі. Якщо два і більше підприємства зловживають своїм монопольним становищем за ст. 86, вони також можуть порушувати і ст. 85 (1). Однак не допускається застосу­вання штрафів за одне й те саме порушення відповідно

91

до статей 85 і 86. Стаття 86 істотно відрізняється від стат­ті 85 тим, що в ній не міститься ні положень, що перед­бачають автоматичне визнання зловживання домінуючим становищем юридичне недійсним, ні можливості будь-яких винятків з передбачених заборон.

Якщо встановилося домінуюче становище підприєм­ства на ринку, то Комісія ЄС має право дослідити всю діяльність домінуючого підприємства, включаючи анти-конкурентні аспекти в контрактних та інших відносинах, локальних нормативних актах і загальній комерційній практиці. Так, велика міжнаціональна швейцарська фірма "Хоффман-ля-Рох", була визнана такою, що зловживала домінуючим становищем на семи вітамінних ринках ЄС, оскільки вона використовувала мережу ексклюзивних і переважаючих контрактів з поставки, поряд з реалізацією цього домінування шляхом скуповування товарів ринку роздрібного продажу.

Американська міжнаціональна компанія "Юнайтед Брендс" зловживала своїм домінуючим становищем на банановому ринку шляхом дискримінаційного і надмір­ного встановлення цін у різних країнах ЄС. Ці зловжи­вання також охоплювали відмову мати справу з важливи­ми в минулому замовниками і забороною перепродажу бананів. Встановлення надмірних цін мало місце, коли ціна на банани значно перевищувала їх економічну цін­ність. Зважаючи на одержані компанією високі доходи, Комісія ЄС оштрафувала цю компанію на 1 мільйон екю. Незважаючи на те, що суд ЄС анулював рішення Комісії ЄС за браком фактів, суд визнав, що зловживанням за ст. 87 Римської угоди може бути встановлення надмірно високих цін, які не дорівнюють розумному співвідношен­ню з економічною вартістю діяльності підприємства.

Відповідно до Закону Німеччини "Про недопущення обмеження конкуренції" офіційні особи Картельного Офісу уповноважені забороняти певні види діяльності домінуючих на ринку підприємств та оголошувати певні угоди недійсними (ст. 22 [1]). Згідно з поправкою, внесе­ною до закону у 1980 р., ст. 22 (4) визначає три категорії зловживань. Зловживанням домінуючим підприємством

92

своїм становищем вважається діяльність підприємства-монополіста, якщо вона:

• безпідставно ослаблює або обмежує можливості ді­ яльності інших підприємств, що завдає шкоди кон­ куренції на відповідному ринку;

• встановлює ціни або інші умови, що не були б мож­ ливі за умов нормально діючої конкуренції (при цьому треба брати до уваги діяльність підприємств, які працюють на схожих ринках при діючій конку­ ренції);

• встановлює ціни або інші умови, що виявляються менш сприятливими для покупців порівняно з ціна­ ми та умовами, які пропонує інше домінуюче під­ приємство на подібному ринку щодо схожих покуп­ ців, за умови, що різницю у показниках їхньої про­ дукції не встановлено і немає розумної підстави для різниці в цінах та інших умовах.

Картельний Офіс Німеччини тлумачить зловживання як будь-яке використання ринкової влади, що було б не­можливо за умови ефективної конкуренції. Зловживання виявляють, порівнюючи дійсну поведінку могутньої фір­ми з поведінкою, яку слід було б очікувати від цієї фірми в режимі істотного конкурентного тиску, якому ця фірма насправді не піддається. Для цього порівнюють діяльність фірми на ринку, де є її домінування, з діяльністю, що дійсно має місце на конкурентному ринку (ст. 22 (4) [2]). Цей підхід був названий критерієм "чи начебто конку­ренція".

Таким чином, відповідно до законодавства Німеччини, багато які види поведінки домінуючої фірми можуть вва­жатися зловживанням домінуючим становищем. Зловжи­вання охоплюють будь-яку поведінку, що може істотно впливати на конкурентну структуру ринку, де діє домі­нуюча фірма. Звичайно такий вплив доводиться наявніс­тю шкоди у конкурентів. Будь-яка істотна перешкода, створена домінуючою фірмою діючим конкурентам на відповідному ринку, може вважатися зловживанням. Вона включає: встановлення надмірних цін; придбання засобів або постачальників, які важливі для конкурента; поведін­ка, що створює або посилює бар'єри вступу на ринок но-

93

вих конкурентів; зловживання владою над замовниками шляхом встановлення надмірних цін, забезпечення това­ром і послугами гіршої якості або нав'язування їм неви­гідних для них умов купівлі-продажу. Однак згідно із за­конодавством Німеччини не кожна діяльність домінуючої фірми вважається зловживанням. Для того, щоб поведін­ка підпадала під поняття "зловживання", недостатньо її домінування, необхідно завдати шкоди конкуренції, при­чому шкода має бути настільки значуща, щоб створити серйозну загрозу конкурентній структурі ринку. Необхід­но також встановити причинний зв'язок між поведінкою домінуючої на ринку фірми і шкодою, завданою конку­рентній структурі ринку або певній фірмі¹.

Конкурентні закони, прийняті у колишніх соціалістич­них країнах Центральної і Східної Європи, містять ряд норм, які спрямовані проти зловживання домінуючим становищем. Так, ст. 5 закону Польщі містить перелік дій, що визнаються зловживанням домінуючим станови­щем, зокрема протидія створенню умов, необхідних для появи або розвитку конкуренції; відмова продавати або купувати товар таким чином, що це дискримінує певних господарюючих суб'єктів за відсутності альтернативних джерел поставки або збуту. Ці норми можуть бути вико­ристані при впливі як на горизонтальних конкурентів, так і на підприємства, що функціонують на інших ринках за наявності вертикальних зв'язків з домінуючим підпри­ємством. Крім того, ст. 12 закону Польщі встановлює, що підприємства, які мають домінуюче становище на ринку, можуть бути поділені або ліквідовані, якщо вони постій­но обмежують конкуренцію або умови її появи.

Закон Угорщини забороняє зловживати позицією до­мінування шляхом: безпідставної відмови створювати або підтримувати відносини підприємництва, відповідні типу угоди; безпідставної дискримінації сторін у торгівлі; без­підставного створення несприятливих ринкових умов для конкурентів; безпідставної перешкоди вступу на ринок

¹ ЯауЬоиМ, О. М. Ьа\у о^МопороІіез: Сотреііїіоп Ьаш апсі Ргасіісе іп ІЬе II. 5. А., ЕЕС, Сегтапу апсҐ ІЬе II. К. — СгаЬат & ТпЛтап. — 1991. - Р. 401-403.

будь-яким іншим чином (ст. 12). Стаття 11 перераховує приклади угод, що заборонені, якщо їх предметом, по­тенційним або дійсним результатом є запобігання, обме­ження або руйнування конкуренції, що перешкоджають доступу на ринок, обмежують ринкові можливості інших підприємств або дискримінують їх.

Закон Чехії забороняє зловживати домінуючим стано­вищем, що завдає шкоди іншим конкурентам або спожи­вачам і суспільному інтересу (ст. 9.3). Як чеський, так і словацький закони перераховують категорії зловживань, але, на відміну від закону Польщі, не містять положень про демонополізацію як засіб протидії зловживанню до­мінуючим становищем.

З чеським і словацьким законами схожі відповідні норми закону Румунії. Підприємствам, що займають до­мінуюче становище, забороняється зловживати цим ста­новищем шляхом антиконкурентної дії, метою якої є або може бути наслідком руйнування торгівлі або шкода для споживачів. На відміну від чеських і словацьких законів, румунські конкурентні органи можуть використовувати демонополізацію підприємства, яке зловживає доміную­чим становищем, якщо інші заходи і санкції, що їх засто­совує конкурентний орган, не відновлюють конкуренції і не усувають небезпеку повторення зловживань, але з ви­користанням судового порядку відповідно до ст. 7 закону.

В Україні протягом останніх кількох років зловживан­ня монопольним становищем на ринку є одним з найпо­ширеніших порушень антимонопольного законодавства. Про це свідчать такі факти.

У 1994 р. із 224 заяв про порушення антимонопольно­го законодавства, які надійшли до Антимонопольного ко­мітету України та його територіальних відділень, 74 заяви стосувалися зловживань монопольним становищем, що в загальній структурі розглянутих справ становило 31 відсо­ток¹. Серед найтиповіших порушень, розглядом яких зай­мався Антимонопольний комітет України в 1994 р., були

Антимонопольнмй комитет Украинн. Годовой отчет. — К., 1994. - С. 42.

94

95

дії монополістів, спрямовані на створення перешкод для доступу на ринок іншим підприємцям. Характерним при­кладом є справа проти неправомірних дій концерну "Укргаз", порушена за заявою тресту "Рівнегазбуд". Кон­церн "Укргаз", займаючи природне монопольне станови­ще на ринку послуг з експлуатації побутових газових мереж, видав розпорядження, згідно з яким газові мережі мають бути введені в експлуатацію за умови обладнання їх газовими лічильниками виробництва лише семи визна­чених концерном фірм при реальній можливості їх заку­півлі у більшої кількості фірм. Аргументом було посилан­ня на відсутність фахівців високої кваліфікації, які добре володіють знаннями і досвідом експлуатації різнотипових лічильників. На підставі цього концерн "Укргаз" непра­вомірно намагався накласти заборону на використання продукції італійської фірми "Самгаз". Ці дії призвели до того, що трест "Рівнегазбуд" мало не позбувся вже підпи­саного контракту з італійцями, а це загрожувало велики­ми збитками — штрафними санкціями, які йому прий-шлося б сплатити валютою у разі розірвання контракту. Крім того, концерн "Укргаз" вживав спроби регулювати ринок за територіальним принципом. Своїм розпоряд­женням у лютому 1994 р. в адміністративному порядку "Укргаз" передбачив закріплення кожного типу газових лічильників за конкретними обласними виробничими об'єднаннями газового господарства, що позбавляло спо­живачів права вибору лічильників, запропонованих інши­ми виробниками на кращих умовах. Антимонопольний комітет України кваліфікував дії "Укргаз" як перешкоди для доступу на ринок і, отже, як зловживання монополь­ним становищем. Комітет скасував вищезгадані розпоряд­ження концерну і зобов'язав його усунути порушення¹.

У 1995 р. справи по виявленню і припиненню зловжи­вань монопольним становищем на ринку також посідали центральне місце в діяльності органів Антимонопольного комітету України, але акценти в цій роботі були зміщені.

¹ Антимонопольньш комитет Украйни. Годовой отчет. — К., 1994. - С. 19.

96

Якщо більшість порушень, припинених у 1994 р., була пов'язана з діями монополістів, спрямованими на обме­ження конкуренції шляхом створення бар'єрів вступу на ринки, то в 1995 р. стало значно більше справ, розгляну­тих за ознаками цінових зловживань з метою одержати незаконний монопольний прибуток. Увагу Комітету до діяльності підприємств-монополістів у сфері ціноутворен­ня було значно посилено в другій половині 1995 р. після внесення змін до ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму...", згідно з якими встановлення монополь­них цін також кваліфікувалося як зловживання моно­польним становищем.

Характерними в 1995 р. були справи про порушення з боку АТ "Вінницям'ясопром" та "Вінмолпром", які посідали монопольне становище на обласних ринках від­повідно м'ясних виробів" та тваринного масла. Після лібе­ралізації цін та введення в дію постанови Кабінету Міністрів України "Про ціноутворення в умовах рефор­мування економіки" від 21 жовтня 1994 р. № 733 обидва підприємства підвищили оптово-відпускні ціни на м'ясні вироби і тваринне масло до рівня монополько високих. До того ж АТ "Вінмолпром" попередньо знизило обсяг реалізації масла і створило його дефіцит на ринку. Після втручання органів Антимонопольного комітету АТ "Він­ницям'ясопром" і "Вінмолпром" припинили порушення і перерахували до державного бюджету незаконно отримані прибутки.

Значну частину цінових зловживань, виявлених у 1995 р., було допущено суб'єктами природних монопо­лій — підприємствами зв'язку, енерго-, тепло-, газопоста­чання тощо, тарифи на товари (роботи, послуги) яких, як правило, регулюються. Однак, як свідчить практика, регулювання повною мірою не гарантує від порушень. Перевірки, здійснені органами Антимонопольного комі­тету, показали, що існуючий механізм ціноутворення та регулювання тарифів дає змогу суб'єктам природних монополій завищувати розміри витрат, опосередковано, а то і безпосередньо встановлювати монопольні ціни. Поєднання монопольної влади на ринках товарів, які не­можливо або дуже важко замінити у споживанні, з мож-

4 9-55 97

ливістю списання коштів з рахунків споживачів створює основу для зловживань.

Характерними прикладами подібних порушень, справи за якими розглядали органи Антимонопольного комітету в 1995 р., є: встановлення доплати на розвиток підприєм­ства; вимога сплати послуг, наданих у минулому періоді, за новим тарифом; надання вихідних даних для проекту­вання та будівництва об'єктів соціальної сфери за додат­кову оплату; залучення коштів населення та підприємств для розвитку місцевого телефонного зв'язку шляхом запровадження підвищеного тарифу на встановлення те­лефонів без забезпечення передбаченого права розпоряд­ження телефонною парою; припинення подачі електро­енергії у житлові будинки з вимогою сплати мешканцями вартості заміненого кабелю; запровадження підвищеного (майже в 3 рази) тарифу для приватних підприємств по­рівняно з державними на встановлення або перенесення телефонів¹.

У 1996 р. органами Антимонопольного комітету було припинено 380 порушень у вигляді зловживання моно­польним становищем (у 2, 5 раза більше порівняно з 1995 р.), що становить 36,8 відсотка від усіх припинених за рік порушень. Це дало змогу Антимонопольному комі­тету стверджувати, що зловживання монопольним стано­вищем у 1996 р. стало порушенням антимонопольного законодавства, що вчинялося найчастіше. Про це свід­чить і той факт, що з 399 заяв, звернень про порушення антимонопольного законодавства, що надійшли до орга­нів Комітету, 45 відсотків стосувалися порушень, перед­бачених ст. 4 закону.

З одного боку, велика кількість таких зловживань, що мають місце у відносинах між підприємцями, пояснюєть­ся суб'єктивними та об'єктивними особливостями пере­хідного періоду, зокрема відсутністю ефективного власни­ка на підприємствах, невмінням керівників підприємств налагодити пошук нових партнерів; підтримкою певних

¹ Антимонопольний комітет України. Річний звіт. - К, 1995. — С. 36-38.

монопольних утворень з боку владних структур шляхом надання їм пільг і переваг, нерозвинутістю інфраструкту­ри ринків, перш за все інформаційної тощо. З іншого боку, органами Комітету був організований процес пла­нових наскрізних перевірок монопольних утворень, що збільшило коефіцієнт виявлення порушень. Цьому сприя­ло й те, що на початок 1996 р. Комітетом було сформова­но базу даних стосовно рівня монополізації двох тисяч ринків, на яких діють 2,7 тис. монопольних утворень, а також збільшення активності підприємців, інтереси яких ущемлюються внаслідок зловживань, у відстоюванні своїх прав за допомогою механізмів антимонопольного зако­нодавства.

Всього у 1996 р. надійшло 174 заяви про зловживання господарюючими суб'єктами монопольним становищем, за результатами розгляду яких пригашено 137 порушень.

Найчастіше у 1996 р. зловживання монопольним ста­новищем здійснювалися у вигляді:

• нав'язування умов договору, які ставлять контраген­ тів у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язу­ вання товару, не потрібного контрагентові (137 по­ рушень, або 36 відсотків від усіх припинених);

• встановлення монопольне високих цін, що призво­ дить до порушення прав споживачів (129 порушень, або 34 відсотки);

• встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів (84 пору­ шення, або 22 відсотки).

Ці три види порушень становили 92 відсотки від усіх випадків зловживань монопольним становищем¹.

У 1997 р. з припинених Антимонопольним комітетом України 976 порушень антимонопольного законодавства більше третини (381) припадало на зловживання моно­польним становищем².

Антимонопольний комітет України. Річний звіт. — К„ 1996. — С. 11-12.

Бизнес. - 1998. - № 10. - С. 9.

98

4*

99

Так, за зверненням до Антимонопольного комітету України керівних осіб Української ліги підприємців АПК, Національної асоціації бірж України, Української акаде­мії наук соціального прогресу щодо ситуації, яка склалася в Україні на ринку зерна та іншої сільськогосподарської продукції, було почато розслідування діяльності компанії "Хліб України".

Виявилося, що компанія разом з підпорядкованими їй представництвами і хлібоприймальними та хлібозаготов­чими підприємствами у 1997 р. посіла монопольне стано­вище на регіональному ринку послуг заготівлі, переробки і зберігання зерна у межах Дніпропетровської, Луган­ської, Львівської, Миколаївської, Харківської, Херсон­ської та Черкаської областей.

Своєю телеграмою від 4 серпня 1997 р. № 3-1-02/902 до директорів представництв компанії голова її правління категорично заборонив хлібоприймальним і зернопере-робним підприємствам приймати зерно від КСП, фер­мерських господарств інших областей, з якими не був укладений договір на поставку зерна у держресурси. Приймання зерна від них могло здійснюватися тільки за наявності довідки райзаготінспекції про виконання гос­подарством державного і регіонального замовлень та пов­не погашення заборгованості останніх років за авансами і натуральним кредитом.

Дії компанії згідно зі ст. 4 Закону України "Про обме­ження монополізму..." кваліфіковано як зловживання мо­нопольним становищем на ринку. На компанію "Хліб України" накладено штраф у розмірі ЗО тис. грн., врахо­вуючи, що порушення припинене у зв'язку з практичним завершенням заготівлі зерна врожаю 1997 р. за держза­мовленням¹.

У 1998 р. Луганське територіальне відділення Антимо­нопольного комітету оштрафувало підприємство "Луганс-телеком" на 5,86 тис. грн. за встановлення дискриміна­ційних цін на послуги телефонного зв'язку для ряду під­приємців, а також за відмову в наданні таких послуг.

¹ Бизнес. - 1998. - № 24. - С. 8.

Заподіяні споживачам збитки у розмірі 29,076 тис. грн. підприємство "Луганстелеком" погодилося відшкодувати добровільно.

У 1998 р. робота Антимонопольного комітету була зо­середжена в основному на порушеннях, що завдають най­більшої шкоди економіці держави, до яких належать у першу чергу зловживання монопольним становищем з боку природних монополістів. На їх частку припадало в першому півріччі 1998 р. 34,8 відсотка всіх порушень. Здебільшого не додержують закону підприємства жилко-мунхозу, транспорту і ТЕКу. Головною причиною тому став самий факт існування природних монополій у ко­лишньому вигляді. Без реструктуризації і приведення їх затрат до розумних меж держава не в змозі протистояти такому свавіллю. Наприклад, на залізничному транспорті подібні порушення допускають усі — від Державної адмі­ністрації залізничного транспорту до її окремих підроз­ділів і навіть станцій. Замість прямого підвищення цін природними монополістами намітилася тенденція нена-дання або неповного надання послуг, але за колишню ці­ну. Якщо раніше природні монополісти намагалися вико­ристати своє монопольне становище для збільшення при­бутку, то тепер вони перешкоджають появі на ринку конкурентів¹.