Функції податків:

1. Фіскальна: податкові надходження до бюджету забезпечують державу необхідними фінансовими ресурсами

2. Стимулююча: виражається в тому, що податкові заходи держави – здебільшого податкові пільги – можуть стимулювати виробництво найнеобхідніших видів продукції, а також упровадження досягнень НТП, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва; заохочувати оновлення основного капіталу.

3. Регулююча: полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Податкова політика може мати інфляційну та дефляційну спрямованість.

Інфляційна спрямованість полягає у збільшенні ставки оподаткування, ліквідації податкових пільг з метою стримання ділової активності підприємств та скорочення попиту населення.

Дефляційна спрямованість передбачає активне використання всіх видів податків, аби забезпечити сталу базу формування доходів бюджету з їх одночасним індексуванням (ПДВ та акциз).

Податковий тягар – величина податкової суми, яку сплачують платники податків. Вона визначається податковою політикою уряду та рівнем доходів. Величина податкового тягаря в розвинених країнах світу складає 30-33 % обсягу ВВП.

Податкова база – сума, з якої стягуються податки.

Ставка податку – частина податкової бази, яку платник податків зобов’язаний сплатити у вигляді того чи іншого податку.

Податкові пільги – основний інструмент використання податкової системи з метою ДРЕ. Як правило, вони встановлюються законодавчо.

ІІ. Грошово-кредитна політика держави – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Суб’єкт грошово-кредитної політики – Центральний банк країни.

Об’єкт – пропозиція та попит на грошовому ринку.

Центральний банк очолює банківську, регулює кредитну та грошову систему, має монопольне право на грошову емісію і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки.

Банківська система країни є дворівневою і складається з: Центрального (Національного) банку і мереж комерційних банків.

Грошова система охоплює: обіг грошової маси (монет і паперових грошей); чеків, що створюються на основі депозитних вкладів у комерційних банках; інших фінансових документів та платіжних засобів.

Кредитна система пов’язана з операціями з використання позичкового фонду грошових ресурсів, які стають тимчасово вільними у процесі обігу товарних та грошових засобів. Крім банків, кредитні операції здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи.

В Україні роль Центрального банку виконує Національний банк України (НБУ). Його основними цілями є:

• створення нормальних умов для ефективного функціонування суб’єктів економіки;

• захист і забезпечення стабільності гривні;

• розвиток і зміцнення банківської системи;

• забезпечення ефективних розрахунків між суб’єктами економіки.