Тема 2. Методологічні питання державного регулювання економіки

1. Система методів ДРЕ.

2. Інструменти та засоби ДРЕ.

3. Методи та інструменти обґрунтування показників економічного розвитку.

4. Модельне уявлення взаємозв’язків в економіці.

5. Об’єкти та суб’єкти ДРЕ.

6. Норми та нормативи системи ДРЕ.

І. Під методами ДРЕ розуміють способи впливу держави в особі законодавчих, виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

За формами впливу на суб’єкти ринку методи ДРЕ поділяються на дві групи: прямого і непрямого впливу.

До методів прямого державного впливу належать такі:

• визначення стратегічних цілей розвитку економіки та їх відображення в планах, цільових програмах;

• державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

• державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

• нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

• правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

• ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.

Прямі методи ДРЕ не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками, і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого державного регулювання ґрунтуються на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

• оподаткування, рівень оподаткування та система податкових пільг;

• регулювання цін, їх рівня та співвідношення;

• плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

• митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.

Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові методи регулювання.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання Указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Адміністративні методи регулювання виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб’єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

Економічні методи регулювання – це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

ІІ. Засоби ДРЕ.

1. Автоматичні регулятори – сукупність важелів, що пов’язані з економічною діяльністю держави і діють автономно незалежно від актів державної політики. Основні регулятори – оподаткування та допомога безробітним.

2. Антициклічні регулятори – сукупність важелів фіскальної та кредитної політики.

Антициклічні заходи фіскальної політики:

• державні закупки;

• державні капіталовкладення;

• трансфертні платежі;

• регулювання податкових ставок, а також правил і норм амортизації основного капіталу.

Антициклічні заходи кредитної політики:

• зміна облікової ставки позичкового відсотка;

• зміна обов’язкових норм резервів комерційних банків;

• випуск державою короткострокових зобов’язань казначейства;

• кількісні обмеження кредиту;

• зміна умов споживчого, іпотечного і біржового кредиту.

3. Державне середньо - та довгострокове програмування.

Програмування діє в таких напрямах:

• координація діяльності державних підприємств і установ;

• довгострокове планування державних капіталовкладень;

• субсидуювання і підтримка певних галузей;

• координація виробничих планів монополій згідно із загальноекономічним довгостроковим прогнозом.

Сукупність інструментів державного регулювання включає в себе наступні основні елементи:

1. економічне прогнозування – передбачення майбутнього стану економіки та пов’язаних з нею сфер;

2. складання індикативного плану (прогнозу) по всьому комплексу господарства країни;

3. розробку і реалізацію адресного плану по певному колу господарчих об’єктів, що входять у підвідомче державним органам влади господарство;

4. застосування інструментарію непрямого впливу на господарчі об’єкти;

5. розробку і реалізацію цільових комплексних програм по рішенню найбільш приоритетних задач соціального розвитку країни.

ІІІ. Набір методів обґрунтування показників економічного розвитку включає в себе:

1. економіко-математичні і структурно-логічні моделі економіки;

2. економетричні моделі економічного розвитку;

3. балансові і факторні методи обґрунтування макроекономічних показників на плановий період;

4. метод “витрати – випуск” як інструмент обґрунтування галузевої структури економіки на основі міжгалузевого балансу;

5. методика розробки і реалізація програм соціально-економічного розвитку з використанням інструментарію дерева цілей;

6. нормативно-балансовий метод при обґрунтуванні фінансових показників плану;

7. балансові методи обґрунтування раціональних міжнародних зв’язків;

8. інструменти виявлення приоритетних проблем соціально-економічного розвитку.

IV. При обґрунтуванні перспектив економічного розвитку необхідно застосувати спеціально розроблену систему моделей суспільного відтворення.

Модельне уявлення взаємозв’язків в економіці має декілька основних типів.

1. Макроструктурна модель:

а) вартісний прогноз основних макроекономічних показників;

б) виявлення реакції моделі економічної системи на зміни конкретного управляючого параметру, що розглядається і затверджується законодавчими органами;

в) виявлення наслідків розпорядження обмеженими виробничими ресурсами держави на фінансову систему країни;

г) можливості і наслідки підтримки НТП.

2. Структурно-галузева модель:

а) побудова базової моделі міжгалузевого балансу за звітні роки;

б) розробка першого варіанту прогнозного балансу міжгалузевих зв’язків в країні на перспективу;

в) розробка другого варіанту прогнозного балансу;

г) узгодження двох вищеназваних прогнозних варіантів.

3. Фінансово-вартісна модель національної економіки.

Призначається для обґрунтування фінансової збалансованості в економіці за допомогою використання інструментарію системи національних рахунків.

V. Об’єктами державного впливу на економіку є умови, процеси та відносини, що відбуваються в сфері суспільного відтворення, функціонування якої ринкових механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує.

За рівнем задач, що розв’язуються, виділяються наступні об’єкти ДРЕ:

1) загальнодержавні процеси

2) крупні сектори економіки

3) галузі і корпорації

4) комплексний розвиток регіонів.

Суб’єктами ДРЕ є носії економічних інтересів, фізичні і юридичні особи й утворені ними групи. Вони розрізняються за рядом ознак: майновою, доходами, видом діяльності, професійними та регіональними характеристиками.

VI. Система соціально-економічних норм і нормативів, що регулюють процес споживання, охоплюють норми і нормативи споживання товарів, послуг, розвитку матеріальної бази соціальної інфраструктури та економіко-екологічні.

Розрахунок норм споживання платних послуг базується на двох принципах:

• вибір основного чинника, що визначає розмір потреб у певному виді послуг;

• облік демографічних характеристик населення країни.

Для розробки нормативів споживання товарів і послуг застосовуються методи:

1. нормативний – передбачає мінімальні норми харчування, забезпеченості товарами тривалого використання, норми розвитку мережі установ комунально-побутового та соціального обслуговування населення; нормативи охоплення населення різними видами платних послуг; норм забезпечення житловою площею, телефоном, газом та ін.;

2. статистичний – полягає в здійсненні аналізу з метою виявлення закономірностей споживання товарів і послуг за їх видами; аналіз динаміки показників доходів населення, можливих витрат та бюджетних надходжень;

3. евристичний – полягає у використанні експертних оцінок із залученням матеріалів соціологічних досліджень.

В економічній системі визначається нормативне функціонування соціальної інфраструктури, які спираються на наступні дані:

• чисельність населення, його динаміка, сімейний та віковий склад по території загалом та її підрозділами;

• наявність об’єктів невиробничої сфери та їх потужність в натуральному обчисленні;

• обсяги введення в дію об’єктів невиробничого призначення;

• розміри вибуття об’єктів матеріальної бази соціальної інфраструктури;

• нормативна питома вага кошторисної вартості будівництва об’єктів соціальної інфраструктури, яку розробляють головні організації та відомства;

• обґрунтований облік стану та прогнозу розвитку конкретної галузі соціальної сфери, характерної для певного територіального підрозділу.

Система екологічних нормативів:

• нормативи екологічної безпеки;

• нормативи використання природних ресурсів;

• нормативи платежів і тарифів за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.