Структуроутворюючі частини дре.
В економічній літературі визначено критерії створення системи державного макроекономічного регулювання (ДМЕР).
Згідно з першим критерієм об’єктивною основою системи ДМЕР є національна макроекономіка, об’єктивна, складна і суперечлива.
Другий критерій визначення ДМЕР як системи – його діалектика. Це передусім створення сукупності правових актів, положень і норм, що регулюють законодавче і виконавче ДМЕР. Далі – еволюція його економічних форм, що свідчить про розвиток його економічного змісту, посилення впливу на процес виробництва і накопичення його внутрішніх і зовнішніх суперечностей.
Третій критерій – визначення ДМЕР як системи його використання. Державним макроекономічним регулюванням повністю опосередковуються вертикальні зв’язки: центральний апарат – галузеве управління – регіони - підприємства. Горизонтальні економічні зв’язки (виробництво – розподіл – обмін – споживання) значною мірою опосередковані ДМЕР.
Четвертий критерій визначення ДМЕР як системи – посилення наукового вивчення, осмислення та прогнозування його подальшого розвитку.
Перша основна ознака, що характеризує ДМЕР як систему, - діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних елементів суспільної структури:
сукупність утворень і органів, пов’язаних процесом економічного розвитку;
об’єднання підсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв’язок) і сприймають (зворотній зв’язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Друга основна ознака системи ДМЕР характеризує її саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів.
З одного боку, структура системи ДМЕР відображує структуру економіки (що дає змогу регулювати її), а з іншого реалізує з позиції макроекономічного аналізу три структурні підсистеми ДМЕР: субстанційну (усуспільнення), сутнісну (власність) та функціональну (регуляція).
Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі залежать від багатьох чинників: ступеня загального розвитку економіки; структури економіки на сучасному етапі та бажаної в майбутньому; міри участі країни в міжнародному поділі праці.
Генеральною метою ДРЕ є економічна та соціальна стабільність, зміцнення та вдосконалення існуючого устрою всередині країни та за кордоном, адаптація його до умов, що змінюються.
Поряд з генеральною існує велика кількість більш конкретних цілей, без здійснення яких генеральна мета не може бути досягнута. Всі ці цілі у сукупності з генеральною створюють дерево цілей (рис. 1.1).
Рис.1.1 - Дерево цілей
Загальні принципи регулювання економіки.
Принцип пріоритету права над економікою.
Постійне розширення органічно взаємопов’язаних форм державного регулювання.
Поєднання національного державного підходу та інтернаціонального досвіду державного регулювання в умовах реформування економіки.
ІІІ. Виділяють дві основні функції ДРЕ: забезпечення правової бази та громадського порядку і захист конкуренції.
Разом з ними виділяють функції:
перерозподілу доходу і багатства;
коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;
стабілізація економіки та стимулювання економічного розвитку.
ІV. Основні етапи розвитку ДРЕ:
В період становлення ринкового господарства держава створює загальні сприятливі умови для його розвитку.
Загострення соціальних протиріч і перші економічні кризи наголошують про те, що ринковий механізм сам по собі не спроможний вирішити всі проблеми соціально-економічного розвитку. Держава починає приймати безпосередню участь в господарчих процесах.
3. Держава надає все нові пільги для відтворення приватного капіталу; завершується розробка трудового, податкового, торгового, соціального законодавства. Уряди виступають у якості крупних позичальників капіталу в середині країн і стають міжнародними кредиторами. Проводиться політика заохочування експорту товарів та вивозу капіталу.
4. Проводяться неузгоджені між собою акції антикризової та структурної спрямованості, приймаються спроби впливу на зайнятість та ціни. Держава заохочує централізацію капіталу. Монополії через прямі зв’язки підприємців та політичні партії все більше впливають на внутрішню урядову політику.
5. Революція в Європі, перемога революції в Росії, післявоєнна депресія та Велика криза 1929-33 рр. призвели до теоретичного осмислення необхідності ДРЕ на макроекономічному рівні. Дж.М.Кейнс розроблює концепцію активної ДЕП. Починається усвідомлення загрози подальшої монополізації для ринкового господарства. Робляться перші кроки по обмеженню зростання монополії.
6. Після другої світової війни важливі галузі промисловості переходять у власність державі. Створюється значний державний сектор. ДЕП спрямована на стимулювання нагромадження, оновлення та розширення основного капіталу, заохочування експорту. Розроблюється інструментарій ДРЕ.
7. У зв’язку із завершенням тривалого післявоєнного економічного піднесення виникають нові проблеми. Теоретики та практики ДРЕ шукають їх рішення шляхом розробки галузевих та регіональних середньотермінових програм. В ряді розвинених країн відбувається хвиля приватизації об’єктів державної власності в формі пільгового продажу “народних акцій”. Створення ЄЕС, розвиток європейської економічної інтеграції.
8. В теорії та практиці ДРЕ досягнуті великі успіхи у визначенні оптимальних співвідношень цілей та засобів державного регулювання і в розрахунку кількісних наслідків регулюючих засобів державного регулювання, і в розрахунку кількісних наслідків регулюючих заходів. Здійснюється загальнодержавне короткострокове програмування у співвідношенні з виробленням довгострокових перспективних орієнтирів.
9. У зв’язку з успішним розвитком економічної інтеграції все більше функцій ДРЕ передається наднаціональним органам.
Питання V, VI виносяться на самостійне вивчення.