Державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

• пряме управління інвестиціями;

• регулювання умов інвестиційної діяльності;

• контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками і інвесторами.

Механізм реалізації інвестиційної політики:

1. Система оподаткування з визначенням суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок, пільг.

2. Облікова та процентна політика, операції на фондовому ринку, регулювання діяльності комерційних банків стосовно розвитку інвестиційної діяльності.

3. Грошова політика – забезпечення стабільності національної валюти.

4. Амортизаційна політика – визначення норм і порядку амортизаційного списання, формування та використання амортизаційного фонду.

5. Надання дотацій, субсидій та субвенцій, бюджетних позик окремим регіонам, галузям та виробництвам за їх пріоритетністю.

6. Бюджетна політика та політика державних інвестицій.

7. Конкурентна політика.

8. Зовнішньоекономічна політика.

9. Державні норми, стандарти.

10. Державна експертиза інвестиційних проектів.

11. Цінове регулювання.

Реалізація інвестиційної політики держави передбачає розробку інвестиційних проектів, їхній аналіз.

Інвестиційний проект – це планування, аналіз та освоєння інвестицій.

Проектний аналіз – зіставлення витрат на інвестиційний проект та вигод від його реалізації.

Тема 9. Державне регулювання розвитку науки і техніки

1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання.

2. Необхідність та сутність державної науково-технічної та інноваційної політики.

3. Форми і методи реалізації науково-технічної політики.

4. Державне регулювання інноваційних процесів.

І. Науково-технічний прогрес (НТП) – безперервний розвиток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зростанням та ускладненням суспільних потреб.

НТП складається з двох паралельних процесів:

• науковий прогрес – як оновлення знань;

• технічний (технологічний) прогрес – як зміна характеру фактично використовуваного обладнання і устаткування.

НТП виконує дві основні функції: економічну та соціальну. Перша передбачає економію ресурсів у масштабах національної економіки, друга – задоволення та ускладнення існуючих потреб, розширення кола і формування нових потреб.

Відповідно до уявлення про роль НТП в економічному зростанні виділяють концепції екзогенного та ендогенного НТП.

Екзогенний НТП вважається зовнішньою соціально-економічною силою, що підвищує ефективність виробництва. Ця концепція з’явилась в першій половині ХХ століття.

Концепція ендогенного НТП набула значного поширення в останні 30-40 років. Згідно з цією концепцією НТП розглядається як результат особливої сфери економічної діяльності, що виробляє нову техніку і технологію. Це дає можливість аналізувати витрати і результати, тобто оцінювати ефективність використання економічних ресурсів. Науково-технічна сфера розглядається в тісному зв’язку з соціально-економічним середовищем.

Науково-технічні досягнення, що пов’язанні зі створенням і впровадженням у виробництво нових технологій і товарів, зумовлюють зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю кінцевої продукції або на одиницю її корисного показника. Такі технологічні зміни дають можливість виготовляти більше продукції за умов обмінних ресурсів, тобто збільшують максимально можливий випуск продукції економікою.

В плив НТП на розташування кривої виробничих можливостей можна наочно пояснити за допомогою графіка (рис. 9.1).

Рис. 9.1 Вплив НТП на розташування кривої виробничих можливостей.

Як видно з графіку, якщо технологічні зміни стосуються тільки одного виду продуктів, наприклад А, то крива зі свого первісного положення аб переміщується в положення а₁б. Якщо технологічні зміни стосуються тільки продукту Б, то крива переміщується в положення аб₁. У разі, коли змінюється технологія у виробництві обох продуктів, крива виробничих можливостей набуває вигляду а₁б₁.

Розглянути вплив НТП на економічне зростання можна за допомогою макроекономічного аналізу рівноважного стану економіки. Як відомо, графічно стан економічної рівноваги показується за допомогою кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції. Розглянемо графік економічної рівноваги за кейнсіанською теорією (рис.9.2).

Рис.9.2 Вплив НТП на рівноважне економічне зростання.

Коли економіка перебуває в стані неповного використання ресурсів (відтинок АБ кривої СПр₁), технологічні зміни збільшують ВВП, не порушуючи при цьому економічної рівноваги. На проміжному відтинку (БВ), коли починається інформаційний „перегрів” економіки, технологічні зміни зумовлюють як збільшення ВВП, так і зменшення ціни (за сталої СП₀₁). Це відображається на графіку переміщенням кривої сукупної пропозиції з положення СПр₁ в положення СПр₂ і відповідним переміщенням стану рівноваги з точки Т₁ до точки Т₂. При цьому ВВП збільшується (ВВП₂ > ВВП₁), а ціна зменшується (Ц₂ < Ц₁). Якщо одночасно з технологічними змінами відповідно збільшується сукупний попит, то крива СП₀ переміщується в положення СП₀₂. Збереження економічної рівноваги робить можливим за постійної ціни (Ц₁ = Ц₃) збільшення ВВП до рівня ВВП₃ (ВВП₃ > ВВП₂).

Отже НТП справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання на будь-якому етапі розвитку.

Сукупність національних ресурсів і засобів становить науково-технічний потенціал країни. Його складовими виступають:

• матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, обладнання тощо);

• наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори та ін.);

• фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, винаходів, наукової інформації, патентів тощо);

• організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування НДДКР).

Науково-технічний рівень країни визначається на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

Інноваційні процеси – створення і впровадження нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових виробництв, галузей тощо.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво.

ІІ. Науково-технічна політика – це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.