Складові науково-технічної політики:

а) визначення цілей, пріоритетів і напрямів науково-технічного розвитку;

б) формування ефективних умов розвитку НТП і впровадження його результатів у виробництво;

в) розробка фінансово-економічного та правового механізмів регулювання, стимулювання науково-технічних, інноваційних процесів;

г) забезпечення науково-технічної діяльності держави;

д) створення організаційної структури управління науково-технічною сферою, визначення функцій, прав і обов’язків відповідних органів регулювання.

Основні напрями науково-технічної політики:

• розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

• стратегічний, науковий і технічний прорив;

• підтримка інноваційної діяльності в економіці;

• раціональне використання науково-технічного потенціалу країни;

• суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

Інноваційна політика держави має на меті об’єднання науково-технічної та інвестиційної політики..

Державна інноваційна політика – це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Головні цілі інноваційної політики:

• забезпечення розвитку країни, впровадження нововведень;

• постійне оновлення і модернізація виробництва;

• забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

• синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;

• формування сучасного конкурентноздатного національного виробництва;

• налагодження системи наукового прогнозування технологічного розвитку галузей;

• експертна інвентаризація державних науково-технічних програм;

• прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції та підвищення попиту на науково-технічні досягнення.

ІІІ. Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів її реалізації.

За ознакою форми впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та непрямого регулювання.

До методів прямого регулювання належать:

1. Визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки.

2. Державні науково-технічні програми.

3. Держане замовлення в науково-технічній сфері.

4. Державна науково-технічна експертиза.

5. Бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються в рамках пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки.

6. Державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів.

7. Державна політика у сфері патентів і ліценцій.

До методів непрямого регулювання належать:

1. Диференційована податкова політика.

2. Стимулююча фінансово-кредитна політика.

3. Гнучка амортизаційна політика.

4. Правовий захист інтелектуальної власності.

5. Державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередньо участь держави у вирішенні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення НТП.

Методи реалізації державної науково-технічної політики за способом впливу можна поділити на три групи: правові, адміністративні та економічні. З-поміж методів науково-технічної політики відокремлюються прості методи, які користуються тільки одним із способів впливу, і складні, які поєднують усі можливі способи.

ІV. Інновація – це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного та іншого ефекту.

Терміни „інновація” та „інноваційний процес” є близькими, але неоднозначними. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Інноваційний процес складається з таких взаємозумовлених стадій: виникнення ідей, фундаментальні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне виробництво, споживання.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва і сферу експлуатації.

З поняттям інноваційного процесу тісно пов’язане поняття „інноваційна діяльність”. Це діяльність, спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому та зарубіжному ринках. Інноваційна діяльність, яка пов’язана з капіталовкладенням в інновації, отримала назву інноваційної форми інвестування.