Радіально- послідовний зв'язок
Для того щоб встановити структуру семеми, необхідно виявити шляхом порівняння з іншими позначуваними складники елементарних властивостей позначуваного, що відповідають аналізованій лексемі. Необхідно орієнтуватися на різні типи сем. Якщо кожну елементарну ознаку назвемо словом, то це і буде структурний склад.
Лекція 5. Системні відношення лексем на лексико-семантичному рівні мови (2 год.)
Типи системних відношень на лексико-семантичному рівні.
Моносемія і полісемія лексем.
Синонімія. Типи синонімів. Синонімічний ряд.
Антонімія. Типи антонімів.
Лексико-семантичне поле.
Омонімія. Типи омонімів. Паронімія.
Типи системних відношень на лексико-семантичному рівні.
Існує три види системних відношень взагалі:
Ієрархічні(підпорядкування)
Парадигматичні(між рівноправними одиницями на виявлення протиставляючих ознак)
Синтагматичні у відношеннях послідовної сполучуваності)
Системні відношення виявляють переважно парадигматичний характер. Тобто системні зв’язки мають міжлексемний і внутрішньолексемний характер.
Внутрішньолексемні системні зв’язки встановлюються між семемами і семами , що структурують план-змісту лексеми. Виявляються такі системні явища у полісемії і моносемії лексем.
Міжлексемні системні зв’язки виявляються в явищах синонімії, антонімії, омонімії і гіпо-гіперонімії.
Моносемія і полісемія лексем.
За семемним поділом семантичної структури лексеми виявляються такі властивості лексем, як полісемія та моносемія.
Моносемія – це така властивість лексеми, що виявляється в наявності у структурі ЛЗ лексеми тільки однієї семеми. Моносемія лексем значно менше поширена, ніж полісемія.
Полісемія – це така властивість лексеми, що виявляється в наявності в структурі її ЛЗ двох і більше семем.
Семеми однієї полісемічної лексеми виникають і формуються завдяки можливості встановлення асоціативних зв’язків між різними позначуваними (денотатами).
Синонімія. Типи синонімів. Синонімічний ряд.
Синонімія – це такий тип системних парадигматичних відношень, (що виявляється між всіма двоплановими одиницями мови) між двома, або більше лексемами однієї частини мови, що встановлюються за наявністю в семантичній структурі кожної з лексем спільної семеми з переважно однаковим складом денотативних сем.
Слова, що об’єднуються відношеннями синонімії називаються синонімами.
Наприклад, дощ і злива – синоніми, бо в них є спільна семема і одна диференційна сема (це конотативна сема інтенсивності)
Синонімічні відношення лексеми встановлюються окремо відповідно до кожної семеми цієї лексеми.
Полісемічні лексеми можуть входити до складу різних синонімічних рядів.
Синоніми – слова, або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, синтаксичні конструкції, що при повній або частковій відмінності мають тотожні, чи майже тотожні, значення з можливими відмінностями в стилістичних і граматичних характеристиках та в сполучуваності.
Типи синонімів
1.За ознаками змісту:
за кількістю спільних семем:
лексичні дублети – це такі синоніми, що мають спільний склад усіх семем (напр. процент – відсоток, чинник – фактор).
абсолютні синоніми – такий тип синонімів, які мають тотожний семний склад однієї або кількох, але не всіх, спільних семем (напр. ціна – вартість);
квазісиноніми – слова досить близькі за значенням, але мають відмінності, що в семемному складі.
Серед різновидів квазісинонімії особливо виділяються гіпонімія й несумісність.
Гіпонімічні кореляції, так звані гіпогіперонімічні, або родо-видові – зв'язують слово, що позначає загальне родове поняття зі словами, що позначають підрозділи цього поняття.
Слово, що виражає більш загальне поняття в цьому виді кореляції, називається гіперонімом, а слово, що позначає окремий випадок, вид зазначеного роду об'єктів або явищ називається гіпонімом.
Слова, що мають загальний гіперонім називаються когіпонімами або согіпонімами.
Наприклад, слово дерево є гіперонімом стосовно слів дуб, ясен, береза, пальма, саксаул і т.п., які є його гіпонімами, і тим самим когіпонімами по відношенню один до одного.
На основі родо-видових кореляцій можна будувати ендоцентричні ряди, у яких кожне наступне слово ряду являє собою гіпонім стосовно попереднього слова й гіперонім щодо наступного, наприклад:
людина – дитина – хлопчик – шибеник;
пересуватися – іти – плестися.
Лексеми з таких рядів можуть у мовленні використовуватися для називання, номінації того самого референта. Дійсно, якщо який-небудь об'єкт може бути названий антонівкою, то в силу існуючих у мові гіпонімічних кореляцій він може бути названий яблуком, фруктом, предметом.
Мовець, бажаючи вказати на який-небудь об'єкт, у такий спосіб має на вибір цілий ряд лексем різного рівня специфічності, конкретності. На чому ж ми ґрунтуємося, які фактори визначають вибір? Розглядаючи це питання, дослідники встановили, що можна виділити в кожному ендоцентричному ряді, побудованому на відношенні включення (= гіпонімії ), слово, що відповідає нейтральному рівню конкретності.
Наприклад, на питання Що в тебе в кишені? можна одержати три дорівнює правдивих відповіді: (а) Яблуко; (б) Антонівка; (в) Фрукт. З них тільки (а) є нейтральним, немаркованим, (б) і (в) – марковані, несуть додаткову інформацію прагматичного характеру.
Слова типу яблуко, собака, чашка, синій, бігти (на відміну від слів типу фрукт, антонівка, тварина, пудель, посудина, темно-синій, пересуватися, боятися) позначають класи об'єктів, властивостей і явищ, виділювані на базовому рівні категоризації дійсності. Інакше кажучи, їм відповідають основні, базові категорії людського мислення.
До назв більшого або меншого рівня точності ми вдаємося, тільки коли цього вимагає контекст: