Ознаки старослов’янізмів:

1. Наявність неповноголосних сполучень –ре, -ле, -ло, -ро на місці повноголосних в аналогах лексем, що належать до питомої лексики.

2. Суфікси –ущ-, -ащ-, -иш-, -знь- (сущність, приязнь).

3. Сполучення жд на місці ж або д у питомому слові.

4. Є на початку слова (олень-єлень).

9. Запозичення з неслов’янських мов.

Запозичені слова первинно виникли в інших мовах і засвоєні в українській мові як цілісні явища.

Виділяють такі типи запозичень:

1. латинізми (абітурієнт, студент, абревіатура, адвокат, радіус, конус, інструкція, генератор, директор, консультація, цивільний);

2. грецизми (початковий –а або –ф, -є) (ангел, азот, Євангеліє, фантазія, філософія, псалом, лексика, синтаксис);

3. з тюркських мов (сингармонізм голосних, виявлений у наявності у кожному складі слова голосних одного ряду) (сарай, килим, ковпак, гайдамака);

4. з германських мов (брифіт, джемпер, банк);

5. з німецької мови (-шп, -шт) (штат, штурм, шприц);

6. з італійської мови (адажіо,соната, брутто, валюта);

7. із французької мови (-уа, - аж) (пуанти, вуаль, амплуа, гараж, бутон, бульйон);

8. із санскриту (свастика);

9. з давньоєврейської мови (субота);

10. з арабської (алгебра, яшма).

Інтернаціоналізми - це слова, що належать до спільного фонду лексики споріднених мов або мов, близьких за історичною належністю до певної зони (банк, математика, актор, наприклад, є у всіх мовах на території Європи).

Лекція 9. Фразеологія сучасної української мови (4год.)

1. Фразеологія і лексикологія.

2. Фразеологізм як одиниця фразеології.

3. Системні формально-семантичні відношення між фразеологізмами (моносемія і полісемія, синонімія та антонімія).

4. Класифікація фразеологізмів (за ступенем семантичної нерозкладності; за походженням і джерелами формування).

1. Фразеологія і лексикологія.

2. Фразеологізм як одиниця фразеології.

Фразеологізм – така мовна одиниця,що характеризується набором типових специфічних ознак:

• номінативною та семантичною цілісністю;

• нарізним оформленням складників;

• синтаксичною неподільністю;

• відтворюваністю,а не створюваністю;

• має стабільний склад своїх елементів.

3. Системні формально-семантичні відношення між фразеологізмами (моносемія і полісемія, синонімія та антонімія).

4. Класифікація фразеологізмів (за ступенем семантичної нерозкладності; за походженням і джерелами формування).

Погляди лінгвістів інколи надзвичайно різні, навіть суперечливі. На сучасному етапі всі теорії можуть бути зведені до широкого (Виноградов В.В., Шанський М.М., Архангельський В.Л., Копиленко М.М. та ін.) і вузького (Молотков А.І., Жуков В.П., Аносова Н.Н., Чернишева І.І., Торопцев І.С.) розуміння фразеології.

Основні критерії виділення вузького і широкого розуміння:

1. класифікація семантична (за ступенем семантичної нерозкладності);

2. граматична класифікація;

3. функціональна характеристика;

4. класифікація за походженням і джерелами формування.

Класифікація семантична (за ступенем семантичної нерозкладності).

Ця класифікація широко висвітлена Шанським М.М., який окрім трьох груп ФО Виноградова виділяв четверту групу – фразеологічні вирази, що складаються із слів з вільним значенням. Так виділяються дві групи, протиставлені семантично (вирази і сполучення) і семантично цілісні, неподільні (зрощення і єдність).

При широкому розумінні, головними ознаками ФО вважаються не цілісність значення, а відтворюваність і стійкість значення, складу і структури (причому стійкість трактується як міра обмеження сполучуваності). За таким трактуванням, до фразеологізмів належать всі чотири групи ФО (за Шанським).

При вузькому розумінні основною ознакою ФО вважається цілісність значення і десемантизація компонентів ФО (Молотков А.І. характеризує ФО як одиницю «не зі слів, а з компонентів, які вт­ратили ознаки слова (лексичне значення, форми зміни слова і лексико-граматичні особливості слова)». За таким трактуванням, до фразеологізмів належать лише групи ФО з цілісним значенням (зрощення і єдність).

Граматична класифікація

При вузькому підході (Молотков А.І.) за межі фразеології виводять стійкі звороти предикативного характеру (прислів'я, приказки, крилаті вислови і так далі), ототожнюючи тим самим ФО зі словом.

При широкому підході (Виноградов В.В., Шанський М.М.) одиниці предикативного характеру включають у систему фразеологізмів, оскільки подібні одиниці як правило мають цілісне образно-експресивне значення, яке може бути мотивованим (єдність) або немотивованим (зрощення).

З іншого боку, деякі лінгвісти (Виноградов В.В., Молотков А.І., Жуков В.П. та ін.) включають до складу фразеології прийменниково-відмінкові конструкції (абияк, позаочі), складні прийменники, сполучники, частки (за рахунок, тому що) і конструктивно-зумовлені значення деяких повнозначних слів (не мед, не жилець). Проте їх не можна визнати ФО з таких причин:

1. Вони включають не більш за одне повнозначне слово і не є словосполученнями (до яких генетично зводять ФО).

2. Роздільне або злите написання багатьох прислівників пов'язане лише з орфографічною традицією.

3. Володіють образністю, але в цьому випадку стає можливим включення в систему фразеологізмів взагалі всіх образно-експресивних крилатих слів типу Отело (= ревнивець), при цьому стирається грань між словом і ФО, що протиставила слову своєю структурою, акцентологічною різнооформленістю і внутрішнім зв'язком між компонентами.

Отже, з погляду граматичної структури серед стійких зворотів виділяються три групи мовних одиниць: 1)  слова (однокомпонентні одиниці, з роздільним написанням прийменників і часток); 2)  словосполучення (що складаються мінімум з двох компонентів, роздільно оформлених акцентологічно); 3)  речення (предикативні одиниці).

При вузькому розумінні, до ФО належать лише словосполучення. При широкому розумінні – всі три групи. Проте існують і проміжні варіанти: Молотков А.І., Жуков В.П. включають слова і виключають речення; Шанський М.М. включає словосполучення і речення.

Функціональна класифікація

Мова постійно поповнюється величезною кількістю одиниць номінативно-термінологічного характеру (складені терміни і найменування), у тому числі і стійкими словосполученнями. Деякі учені включають їх у систему фразеології (білий гриб, кесаревий перетин, будинок відпочинку), проте лише на основі їх експресивно-стилістичної, а не семантичної злитості (за Шанським). Подібні одиниці втратили свою фразеологічність і, хоча вони пов'язані з фразеологізмом генетично, не володіють необхідною сукупністю диференційних ознак ФО.

Серед ознак ФО виділяють образність, емоційну виразність, експресивність і оцінний характер. Ці ознаки часто є найбільш істотними для ФО. Якщо для повнозначних частин мови важливі категорійні значення предметності, дії, стану або ознаки, що забезпечує їх номінативну функцію, то у ФО ослаблення цієї функції відбувається за рахунок посилення емоційної і образно-експресивної. Отже, ФО – особливий розряд мовних одиниць, об'єднаних загальною функцією і призначенням, – викликати образне уявлення про предмет і дати йому емоційно-експресивну характеристику (Молотков А.І.).

У вузькому розумінні до ФЕ відносять стилістично забарвлені стійкі звороти з яскраво вираженим емоційно-експресивним і оцінним компонентом. При цьому до фразеології не відносять складні службові слова (граматична функція), складені терміни та інші складені найменування (власне номінативна функція).

Отже, вузьке розуміння фразеології дозволяє виділити ядро, широке розуміння швидше відноситься до периферії.