3. Типи лексичних значень (мовне та оказіональне, денотативне і конотативне, первинне і вторинне, пряме і переносне; різновиди переносного значення; вільне і зв’язані).

Денотативне лексичне значення – це такий різновид лексичного значення, в якому відбивається об'єктивна інформація про позначуване, його властивості, його ознаки.

Конотативне лексичне значення – це такий різновид лексичного значення, що несе інформацію про суб'єктивну оцінку позначуваного.

Вільні лексичні значення – це такий тип лексичних значень, що виявляються у великій сполучуваності із іншими словами, обмежені лише логіко-семантичною відповідністю сполучуваних слів.

Зв'язні лексичні значення – це такий тип лексичних значень, що виявляються в обмеженій сполучуваності. За характером такої сполучуваності поділяються на:

• фразеологічні зв'язні (єгипетська жорстокість) – виявляються у слова тільки у складі певного фразеологізму;

• синтаксично-зумовлені;

• конструктивно-зумовленні.

Мовне лексичне значення – це такий тип лексичного значення, що є усталеним для семантичної структури лексеми, як мовної одиниці. Це те значення, що фіксується у словниках.

Оказіональне лексичне значення – це значення, яке розвивається у слова у процесі індивідуального мовленнєвого використання і яке не набуло ще усталеності у словниках.

Пряме лексичне значення – це такий тип денотативного лексичного значення, що формується в результаті встановлення безпосереднього мисленнєвого зв'язку між позначуваним і матеріальною формою слова.

Переносне лексичне значення – це такий тип денотативного лексичного значення, що формується в результаті опосередкованих зв'язків між позначуваним і словом, як матеріальною формою.

Пряме значення є первинним у часовому розумінні, вихідним, воно становить сутність реального змісту слова, зрозумілого поза зв'язками з іншими словами.

Переносне значення є вторинним, похідним від прямого значення, воно виникає внаслідок перенесення назв одних предметів, явищ, дій, ознак на інші і залежить від зв'язку з іншими словами (контексту). Так, прямим значенням слова гавкати є «видавати звуки» (про собаку), а переносним – «говорити» (зі зневажливим відтінком). Тут ознаки собачого злого гавкання переносяться на різке мовлення людини.

Переносне значення може творитися внаслідок метафоризації (грец. metaphora – переміщення), метонімізації (грец. metonymia – перейменування) і синекдохи (грец. synekdohe – співвіднесення).

Метафора – це такий тип переносного значення, що формується на підставі виявлення подібності між позначуваним за прямим значенням та іншим позначуваним. Цей семантичний процес виявляється в тому, що форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інші за подібністю: дуб – «нерозумна людина» (негнучкий розум людини подібний до твердості деревини дуба).

Основою метафори може бути подібність за:

– формою: лист дерева – лист паперу, стріла лука – стріла крана, хребет істоти – хребет гори;

– місцем розташування: п'ята людини – п'ята приладу, голова істоти – голова колони;

– кольором: бронзова статуетка – бронзова шкіра, золоте кільце – золоте сонце;

– звучанням: хлопець барабанить – дощ барабанить;

– особливостями руху: коник (маленький кінь) – коник (комаха, що стрибає, як маленький кінь); черепашача швидкість (швидкість черепахи) – черепашача швидкість (невелика швидкість);

– виконуваною функцією: повітряний потік – повітряний флот, стискати руку – стискати файли, крило птаха – крило літака;

– фізіологічними і психічними враженнями від сприймання об'єкта: гострий ніж – гострий розум, море хвилюється – людина хвилюється, шлях до Києва – життєвий шлях, високий мур – високий урожай.

Метафора як перенесення ознаки за подібністю є важливим і необхідним елементом процесів первинної номінації у зв'язку з безперервністю пізнання людиною навколишнього світу і дієвим виражально-зображальним засобом під час вторинної номінації.

Метонімія. Під час цього семантичного процесу форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інший за суміжністю.

Суміжність, що лежить в основі метонімії, може бути:

– просторовою: концертний зал – зал аплодував; спинка дитини – спинка стільця; тарілка на столі – з'їв тарілку;

– часовою: косовиця (процес) – косовиця (час), вечір (час) – вечір (зібрання з розвагами);

– атрибутивною (ознаковою): трон (меблі) – трон (влада монарха), булава (зброя) – булава (гетьманство), сивина (колір волосся) – сивина (старість), генерал (військове звання) – генерал (людина), святковий день – святковий одяг;

– каузальною (причиново-наслідковою): шиття (дія) – шиття (пошита річ), креслення (дія) – креслення (накреслений об'єкт);

– суб'єктно-предикатною, тобто суміжністю дії і виконавця: рада (настанова, вказівка) – рада (державний орган), щедрий чоловік – щедрий подарунок.

Як і метафора, метонімія може використовуватися з метою первинної і вторинної номінації.

Синекдоха. Цей семантичний процес виявляється в тому, що форма мовної одиниці переноситься з одного предмета, явища, дії чи ознаки на інший на основі кількісних відношень, що полягають у заміні назви цілого назвою його частини.

Основою синекдохи можуть бути:

– істотність частини у структурі цілого об'єкта: парус (частина парусного судна) – парус (парусне судно), літо (пора року між весною та осінню) – літо (рік), спідниця (верхній жіночий одяг) – спідниця (жінка), зелений капелюх (головний убір зеленого кольору) – зелений капелюх (людина в такому капелюсі), руки (верхні кінцівки людини) – руки (робоча сила);

– родо-видові відношення: боєць (будь-який учасник бою) – боєць (військовик найнижчого звання, рядовий), ріка (будь-який водний потік, що живиться із джерела) – Ріка (річка на Закарпатті), круча (високий, стрімкий берег) – Круча (назва частини села на стрімкому березі);

– відношення «ознака частини» – «цілий предмет»: чорнявий (колір волосся людини) – чорнявий (людина з таким кольором волосся), гугнявий (нерозбірлива мова людини) – гугнявий (людина, що нерозбірливо говорить), горілчані вироби (горілка) – горілчані вироби (всі міцні алкогольні вироби).

Синекдоха є різновидом метонімії, однак її за традицією розглядають як окремий семантичний процес.