4. Антонімія. Типи антонімів.

Антонімія – це такий тип парадигматичних відношень між лексемами, що мають у своїй семантичній структурі принаймі по одній семемі, які співвідносяться за однією спільною семою і протиставляються за рештою сем, що знаходяться у відношеннях взаємовиключення.

Антонімічні відношення наявні не тільки в лексико-семантичній системі мови, а й в інших системах, де є двопланові одиниці.

Антонімічні:

• морфеми;

• граматичні форми (майб.+ мин. час).

Відношення антонімії характеризуються:

• наявністю спільної родової семи;

• неумісністю інших сем (видових);

• семантичною дихотомічністю (бінарністю) ознаки, яку репрезентує родова сема.

Наприклад, природний – штучний (сема - властивість); стриманий – невгамовний (сема – виявлення почуттів).

Типи антонімів:

 за семантичним протиставленням:

• градувальні – антоніми, що позначають два протилежні поняття, між якими існують інші поняття, що репрезентують ступеневе зростання або ступеневе зменшення. Наприклад, важкий – легки; гарячий – холодний.

• комплементарні – антоніми, що позначають два протиставленні поняття, які доповнюють один одного до цілого. Наприклад, мовчати – говорити (участь у мовленнєвому акті). Відношення додатковості, або комплементарна антонімія, характеризує пари слів, коли заперечення того, що позначає одне з них, дає значення другого, наприклад, одружений - неодружений, з - без.

• векторні – антоніми зі значенням протилежно спрямованих дій або властивостей в просторі, або в часі. Наприклад, той – це; запалити – потушити (показують існування того, що горить або світить).

• конверсивні – антоніми, що позначають ту саму ситуацію, але розглянуту з погляду різних її учасників: виграти - програти, над - під, мати - належати, молодше - старше й т.п.

 за структурою:

• різнокореневі (власне лексичні) – протилежні основним елементам лексичного значення.

• спільнокореневі (дериваційні) – антоніми, які утворюються за допомогою префіксів, (між якими встановлюється відношення омонімії).

• енантеосемічні – слова, в структурі яких є протиставлені семеми. Наприклад, очевидно – 1 ) те, в чому людина переконана; 2) невпевненість в існуванні чогось, припущення.

5. Лексико-семантичне поле. Лексико-семантична група.

Лексико-семантичне поле (ЛСП) – це сукупність лексем, об’єднаних за наявною спільною гіперсемою (архісемою).

Лексеми одного ЛСП можуть мати різну частиномовну належність.

Наприклад, рослинність – дерево, кущ, трава, стиглий, нестиглий, береза, ялинка, ясен, дуб, шипшина, малина, мак, жито, город, сад, ліс, садівник, орач.

У межах ЛСП лексичний склад цього поля упорядковується за відношеннями до певної лексико-семантичної групи (ЛСГ)

ЛСГ – це певна сукупність лексем, що виокремлюються в межах ЛСП за наявністю в їхній семантичній структурі спільної інтегральної семи.

Наприклад, серед ЛСП «опади» виокремлюємо ЛСГ з інтегральною семою 'сніг' – cніг, метелиця, завірюха.

ЛСП будується за ядерно-периферійним принципом. Ядро ЛСП складають слова-лексеми, для яких обов’язковими є такі ознаки:

• висока частотність вживання;

• лексеми, семантична структура яких складається лише із денотативних сем.