Лекція 2. Одиниці лексикології (4 год.)

1. Лексема як основна одиниця лексикології.

2. Слово і лексема.

3. Поняття про сему і семему.

4. Типи сем.

5. Співвідношення між лексемою, семемою і семою.

1. Лексема як основна одиниця лексикології.

Основна одиниця лексикології – слово (=лексема).

Лексема (грец. lexis – слово, мовний зворот) – така двопланова одиниця лексико-семантичного рівня мови, що становить слово у сукупності всіх його форм і значень. План вираження лексеми – звукоряд і його відтворення за допомогою графічних засобів. План змісту лексеми – лексичне значення.

Конкретна реалізація лексеми в мовленні (тексті), за допомогою однієї із можливих граматичних форм називається лексою. Звідси → лексема – це сукупність лекс, виражених сукупністю можливих словоформ

Словоформа – граматична форма слова – відрізняється від іншої його форми лише граматичним значенням і є одиницею мовлення. Лексема може реалізуватися у багатьох словоформах, зберігаючи у кожному випадку своє лексичне значення. напр.: стіл – столу, столом, на столі, столи, столів і т.д. Терміном словоформа позначають лише відмінювані слова. Невідмінювані слова мають тільки одну граматичну форму, тому їх доцільно називати словами, а не словоформами. Для невідмінюваних слів у плані вираження характерний збіг понять лексема і словоформа. Однак у плані змісту вони не збігаються, оскільки невідмінювана лексема є сукупністю усіх значень, які можливі при слововживанні, а в кожному конкретному випадку слововживання може реалізуватися лише одне значення слова. Тільки коли невідмінюване слово є абсолютно однозначним, можна вважати, що поняття лексема і словоформа збігаються.

Ототожнення у лексемі усіх словоформ певного слова становить проблему для лексикології, оскільки продукує ряд дискусійних питань. Наприклад, окремими лексемами чи словоформами однієї лексеми є слова:

ворон і ворона (це дві окремі лексеми, які мають різні граматичні значення (чоловічий і жіночий рід), відрізняються лексичним значенням (біологічна стать);

вода і води, пісок і піски, спирт і спирти (також є окремими лексемами, адже категорія числа у них виконує функцію словотворчого засобу);

дописати – дописувати, підпиляти – підпилювати, стерти – стирати (можна вважати словоформами однієї лексеми);

писати – дописати (дві лексеми – другий член опозиції відрізняється не тільки значенням доконаного виду, а й лексичним значенням – «завершеність дії»).

2. Слово і лексема.

У мовознавстві існує понад 70 визначень слова.

Ці дефініції вказують лише на окремі властивості і ознаки слова, тому вони є неповними. Крім них, існує визначення слова, яке різнобічно характеризує його, вказує на зв'язки слова з дійсністю:

Слово – найменша самостійна, вільно відтворювана в мовленні структурно-функціональна і значеннєва одиниця мови, що вказує на пізнані елементи дійсності.

Ознаки слова:

Фонетичні ознаки	Цільнооформлене, складається зі звуків, має один основний наголос.
Семантичні ознаки	Слово є назвою якогось поняття чи явища – має лексичне значення – повнозначне; слово не має лексичного значення, а виражає відношення між значеннями – неповнозначне; проміжний рівень – вигуки.
Морфемний склад	У слові виявляють своє значення морфеми. За кількістю кореневих морфем у слові – прості й складні.
Словотвірні ознаки	Похідні / непохідні.
Граматичні ознаки	Певний набір граматичних ознак для якоїсь частини мови.
Морфологічна словозміна	Змінні / незмінні.
Синтаксичні властивості	Слово пов’язується з іншими словами в реченні змістовими і граматичними зв’язкамиі; можуть виконувати роль члена речення.

Поняття «слово» вживається для позначення не тільки мовної одиниці, а й одиниці мовлення, що зумовлює незручності. Тому одиницю мови ще називають лексемою.

Існує дваосновних підходи до опису слова в лексикології:

1) системно-семасіологічний (слово з погляду його значення, зв'язки слова з іншими словами в контексті і системі мови);

2) соціолінгвістичний (слово з погляду його хронологічних, соціальних і територіальних характеристик).

Примітка: У разі потреби, вчені застосовують інші підходи, наприклад, статистичний, коли з’ясовують частотність вживання слова.

І. За здатністю виражати ЛЗ чи відношення між ЛЗ:

1. самостійні – має ЛЗ; службові – виражає відношення між ЛЗ; вигукові.

2. повнозначні; займенникові.

повнозначне

• За здатністю називати окремий предмет чи клас однорідних предметів:

• власні назви;

• загальні назви.

• За ступенем узагальнення лексичного значення:

• слова з конкретним значенням;

• слова з абстрактним значенням.

• За виявом ставлення мовця до висловленого:

• емоційне (зневажливе; пестливе);

• нейтральне.

• За активністю вживання належить до лексики:

• активної

• пасивної:

  • застарілі слова (архаїзми; історизми);

  • неологізми (загальномовні; авторські).

• За кількістю значень:

• однозначні

• багатозначні: радіальна, ланцюжкова, радіально- ланцюжкова багатозначність

  • багатозначні за типом лексичного значення:

• вжите у прямому значенні;

• вжите у переносному значенні:

  • за типом переносного значення:

метафора (узуальна, оказіональна), метонімія, синекдоха

ІІ. За кореляціями семантичного поля:

• Синоніми: абсолютна синонімія. Повна і неповна (ідеографічна) синонімія. Інші типи відмінностей між синонімами (граматичні, стилістичні, емоційно-експресивні, жанрові, соціальні, територіальні). Квазісиноніми. Синоніми системно-мовні і ситуативно-мовленнєві.

• Антоніми:

ІІІ. За співвідношенням ЛЗ і зовнішньої форми:

• омоніми (повні й неповні (часткові)). Увага! Відмежовуємо лексичні омоніми від випадків відносної омонімії (омофонів, омоформ, омографів).

• пароніми

ІV. За походженням:

• незапозичені:

• успадковані від попереднього періоду розвитку мови;

• власне українські.

• запозичені:

• старослов’янізми;

• з інших слов’янських мов;

• з неслов’янських мов.