5.2 Документація

Законодавче визначення:

документація – зафіксована на матеріальному носії інформація про технології та її складові (нормативна, науково-технічна, конструкторська документація, звіти про результати патентно-кон'юнктурних, наукових і науково-прикладних досліджень, конструкторських і проектних робіт, державних випробувань складових технологій), наявність якої забезпечує їх використання (закон України „Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій”№ З від 14.09.2006 р. [10] ).

За визначенням ДСТУ ISO 9000-2001“Системи якості та системи управління якістю. Терміни та визначення”:

документ – інформація ­та її носій.

5.3 Види документації

Основними видами документації техніко-технологічних систем є:

- законодавчі документи – закони України, постанови Кабінету міністрів, накази відповідних відомств, наприклад, Державного комітету україни з питань технічного регулювання та споживчої політики;

- нормативні документи – стандарти, технічні умови України (ТУУ), технічні регламенти підтвердження відповідності, документи центральних органів виконавчої влади. Класи нормативних документів встановлено класифікатором нормативних документів ДК 004-99, наприклад, клас 25 –машинобудування, клас 67 - Харчова промисловість;

- документація організації (підприємства).

Законодавчі та нормативні документи є видами документації, що стосується всіх організацій та діє на державному рівні.

5.4 Нормативні документи

5.4.1 Стандарти

- національні стандарти України:

ДСТУ — державні стандарти, затверджені Держстандартом України;

ДСТУ Б — державні стандарти в галузі будівництва та будівельних матеріалів які затверджені Держбудом України;

ДСТУ ІСО — державні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародної організації з стандартизації (ІСО).

- республіканські стандарти колишньої УРСР;

- міждержавні стандарти, настановчі документи, рекомендації;

- республіканські стандарти колишньої УРСР, затверджені Держпланом або Міністерством економіки України до 1 серпня 1991 р.;

-настановчі документи Держспоживстандарту України (керівні нормтивні документи та рекомендації – КНД та Р);

- галузеві стандарти (ОСТ) і технічні умови (ТУ) колишнього СРСР, затверджені до 1 січня 1992 р., термін чинності яких продовжено, якщо вимоги цих НД не суперечать чинному законодавству України.

- стандарти організацій (компаній та об’єднань підприємств державного рівня) та галузеві стандарти України (СОУ, ГСТУ) зареєстровані державним підприємством „Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості” (ДП „УкрНДНЦ”).

Позначення стандарту складається з індексу, цифрового позначення та відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження. Починаючи з 2000 року рік затвердження стандарту проставляється повністю. Вимоги до позначень стандартів викладено в ДСТУ 1.5-93.

Позначення нормативних документів мають такі індекси:

ДК — державні класифікатори;

ДСТУ — державні стандарти України;

ГСТУ — галузеві стандарти України.

Останнім часом здійснюється гармонізація державних стандартів України з світовими, зокрема, стандартами ISO 9000. Останні є провідними щодо забезпечення якості продукції, тому основні з їх прийнято безпосередньо як стандарти України. Номер державного стандарту відповідає номеру міжнародного стандарту. За таким же принципом позначені державні стандарти, які впроваджують стандарти Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), чи стандарти, прийняті спільно цими організаціями (з індексом ІСО/ІЕС). Якщо позначення державного стандарту містить індекс ГОСТ чи ГОСТ... ИСО..., то такий державний стандарт України прийнято Міждержавною радою як міждержавний і застосовується державами-учасницями Угоди, що прийняли цей стандарт як національний стандарт.