Фінансове регулювання

В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високо розвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.

Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами - доходи і видатки учасників суспільної системи.

Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система фінансового регулювання складається з наступних підсистем (рис. 1.):

Рис. 1Система фінансового регулювання

Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових.

Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:

1) державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;

2) безпосереднього регулювання цін;

3) регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;

4) системи пільг;

5) системи санкцій.

При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечується саморегулюванням.

Саморегулювання здійснюється на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтере­си на власний розсуд. Усі методи фінансового регулювання роз­поділу, обміну і споживання здійснюються через ринок.

Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обгрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія ( поточна й довгострокова).

5.7. Фінансове планування. Види фінансових планів.

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фі­нансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фі­нансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

• втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показ­ники;

• забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фі­нансування;

• виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

• обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;

• контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

• наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показни­ків має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

• комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

• безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточ­них та оперативних фінансових планів;

• стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

• оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

• фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фі­нансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани склада­ють на період, більший одного року);

• поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяль­ності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроко­вому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

• оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошо­вих надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і кон­кретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування :

Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.

Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й за­вдань і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

На рівні держави фінансове програмування передбачає:

• встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;

• підвищення ефективності використання державних коштів;

• припинення фінансування у відповідності з вибором альтер­нативного варіанта.

Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мсти, але й обсяг ресурсів, які є очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х років. Суть його полягає в складанні “плаваючих” планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за п'ятирічною шкалою па рік вперед. Планові показники першого майбутньої о року є директивними, а наступні чотири роки - орієнтованими.

Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мета збалансування по ресурсах та виконавцях.

Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньо-строковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - є визначення реаль­но можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формуван­ня, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики.

Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

• асоціація і аналогія;

• побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що ви­значають і впливають на економічні процеси;

• кореляційно-регресивний аналіз;

• метод безпосередньої експертної оцінки;

При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:

- об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;

- аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;

- вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;

- історичний підхід.

Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.

Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:

• ресурси;

• економічна та фінансова ситуація;

• фінансова політика.

Фінансовий план –особлива форма документа, показники якого завжди вказані в грошовому виразі і відображають результати господарської діяльності та пух фінансових ресурсів за певний період

Фінансові плани мають доходну і видаткову частину їх поділяють на 2 великі групи: зведені фінансові плані і індивідуальні (тобто на рівні окремого суб’єкта господарювання)

Зведене планування здійснюється в масштабах держави, в масштабі окремих територіальних одиниць та на рівні господарських об’єктів.

Завдання зведеного планування:

• становлення можливостей фінансового забезпечення стратегічних цілей і основних завдань розвитку суспільства на конкретний період з урахуванням рівня розвитку суспільства;

• визначення джерел фінансових ресурсів за допомогою яких за даних умов можлива забезпечити розв’язання або рішення поставлених завдань;

• обґрунтування найраціональніших і найефективніших шляхів використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей.