Школа наукового управління (1885 – 1920)

Фредерік Тейлор (1856 – 1915), Френк Гілбрейт (1868 – 1924), Лілія Гілбрейт (1878 – 1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. Ф. Тейлором було розроблено комплекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, станлартизації прийомів і знарядь праці. Його основні принципи грунтуються на такому твердженні: „...якщо я на науковій основі відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я сможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником”. Заслуга Ф.Тейлора як засновника школи „наукового управління” полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа „фордизму” (1899 – 1945)

Генрі Форд (1863 – 1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоко-масового виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо „терором машини”. Г.Форд спершу працював менеджером Детройтської фвтомобільної компанії, а потім, ставши її власником, сформував механізм чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, іноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична (адміністративна) школа управління (1920 – 1950)

Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841 – 1950), якого вважають „батьком” менеджменту. А.Файоль був керівником інституціонального рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Він поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках ХХ століття було сформульовано поняття „організаційна структура управління підприємством” (система взаємозв’язків, неперервних взаємопов’язаних дій – функцій менеджменту. Файоль також сформулював 14 принципів менеджменту:

1. поділ праці; 8) централізація;

2. повноваження та вдповідальність; 9) ієрархія управління;

3. дисципліна; 10) порядок;

4. єдиновладдя; 11) справедливість;

5. єдність напряму діяльності; 12) стабільність робочого місця;

6. підпорядкування особистих інтересів загальним; 13) ініціатива;

7. винагорода персоналу; 14) корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено приорітетну роль менеджера як керівника та організатора.

Школа людських стосунків (1930 – 1950)

Мері-Паркер Фолліт (1868 – 1933), Елтон Мейо (1880 – 1949). М.-П. Фолліт першою почала трактевати менеджмент як „забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб”. Представники цієї школи рекомендували здійснювати управляння людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.