111.Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х роках та їх відображення в посткейнсіанстві.

У 60-70 рр. на арені економічної думки з’явився такий напрям як посткейнсіанство. Історично воно сформувалося на основі злиття 2-х потоків. З 1-го боку, це було англ. ліве кейнсіанство, центр якого знаходився у Кембріджі. З 2-го боку, приблизно з середини 60-х рр. критична переоцінка кейнсіанства почалася у США. Найяскравішим представником лівих кейнсіанців є Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983), а також Н.Калдор, П.Сраффа, продовжують критику неокласицизму і особливо маржиналізму. Основним своїм завданням вони вважають оновлення вчення Кейнса та доведення до логічного кінця повалення неокласичної системи. Ліві кейнсіанці не обмежувалися тільки теоретичними постулатами Кейнса. У своїй концепції вони синтезували ідеї Д.Рікардо, Кейнса, інституціоналізм, вчення радикалів і водночас запозичили деякі марксиські положення. Ліве кейнсіанство – реформістський, дрібнобуржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Висувають свої варіанти реформування кап-зму, прагнучи зміцнити їх більш реалістичну теорію. Корінь зла вони бачать у недостатності ефективного попиту, наслідками якого є безробіття та кризи. Головною причиною недостатнього попиту вони вважають нерівномірність і несправедливість у розподілі національного доходу. Проблему ефективного попиту Робінсон пов’язує із здійсненням деяких соціальних реформ – підвищенням зарплат і визнанням економічної боротьби профспілок за її зростання, більш радикальними програмами держ. перерозподілу доходів, із скороченням військових витрат, обмеженям влади монополії. Виступають за економічне зростання, вирішення деяких соціальних проблем, ліквідацію нерівності у розподілі доходів і підвищення купівельної спроможності населення. У посткейнсіанських теоріях розподілу отримав подальшу розробку кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних заощаджень. Система розподілу за Калдором повинна бути такою, що забезпечити відповідний рівень заощаджень. Вирішення проблеми розподілу Калдора можна подати у вигляді такої схеми – якщо заощаджень недостатньо, то необхідно збільшити доходи тих, хто більше заощаджує. Головним фактором, що формує характер взаємозв’язків між економічними змінними, технологічні умови В. Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом антимаржиналістської революції, відіграв 1-н з представників кембріджської школи П. Сраффа. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями граничної корисності й граничної продуктивності й повертається до теорії вартості Д.Рікардо. Сраффа піддав гострій критиці розподільчу функцію вільної конкуренції, яка стихійно призводить до одержання кожним з факторів В своєї частки у створеному доході відповідно до граничної продуктивності. Він вважає, що криву руху ціни і доходу не адекватні кривим руху граничної продуктивності, не забезпечують умов рівноваги виробникам. Межами подальшого розширення В для під-ця є проблеми реалізації виробленого товару. Якщо існує можливість зниження цін окремими продавцями, то ні про яку вільну конкуренцію мова йти не може. Згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. Ціна на товари не є єдиним привілеєм для покупців. Факторами є його якість, торговельна марка тощо.