4. Економічне зростання і його детермінанти.

Економічне зростання – це кількісне та якісне зростання суспільного продукту за певний проміжок часу. Аналіз ек.зр.здійснюється за допомогою спеціального інструментарію, до якого відносять перш за все збільшення потенційного чи реального ВНП. Ек.зр.можна схарактеризувати як стійке підвищення сукупного вир-ва товарів та послуг, обсяг яких вимірюються в показниках ВНП. Типи ек.зр.:1)екстенсивний – обсяги суспільного продукту зростають за рахунок кількісного збільшення факторів вир-ва. 2)інтенсивний – зростання масштабів випуску продукції на основі більш ефективних факторів вир-ва за рахунок використання досконалішої техніки. Ек.зр. може змінитися спадом, і вона є умовою ек.розвитку. Факторами виробництва є праця, капітал, земля(природні ресурси), технологія, інформація. Факторами, що впливають на ек.зр. є попит та пропозиція.Причинами вповільнення темпів ек.зр. можуть бути безробіття та низькі темпи впровадження досягнень науки, техніки та технологій. Загальне уявлення про взаємодію факторів ек.зр. дає вивчення кривих виробничих можливостей.

5.Економічний розвиток, його критерії та детермінанти.

Ек.розвиток – це таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи орга­нізаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Економічний розвиток конкретизують такі показники: 1) обсяги виробництва валового національного продукту та йо­го похідних на душу населення; 2) структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, об­сяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3) кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4) використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ре­сурсів, корисних копалин і т. ін.; 5) рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Детермінантами економічного розвитку є населення(чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у суспільному виробництві), технології(технології кам’яного віку, ремісниче виробництво, мануфактурне, машинне вир-во, транспортні технології, засоби зв’язку та інформаційні технології), суспільні інститути, ресурси(земля, корисні копалини, лісові ресурси, водні ресурси, клімат, місце розташування та рельєф). Доступні ресурси(за незмінного рівня технологій) визначають верхню межу ек.досягнень сус-ва. Технологічні зміни дозволяють розширити межі ек.досягнень сус-ва.

6.Предмет історії економіки та економічної думки.

З 60-хрр.ХХст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, с/г, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговувані, фінансах і кредиті. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи. Утім, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження. Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії.