Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpargalka_istoria_33__33__33__33__33__33.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
22.04.2019
Размер:
912.9 Кб
Скачать

41. Місто та міське господарство в Київській Русі «Руська правда»

У Київській Русі 13—15 % населення мешкали у містах і се-иищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста ма­ли населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбіль­ших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і горгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на горговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. На шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні мі­ста, як Київ, Любеч, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізні­ше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісни­чими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Західноєвропейські мандрівники відзначали наявність великої кількості міст у Київській Русі, вони навіть називали її країною міст, «гардарікою».

Високий розвиток ремісництва. Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних гор­нах. Великого розвитку отримало також і теслярство, адже значну кількість церковних будівель, княжих та боярських теремів, а та­кож будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дру­жини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»), але вони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні за­східноєвропейським.

42. Утворення Галицько – Волинської держави, як результат феодальної роздробленості.

Галицько-Волинське князівство утворилося лише наприкінці XII ст. в результаті об'єднання князем Романом Мстиславовичем Волинського та Галицького князівств (1199 р.). Це був початок створення нової ранньофеодальної держави на теренах України. Вже у першій половині XIII ст. це було велике феодальне об'єд­нання, в яке входили не лише Галицька та Волинська землі, а й Поділля та частина Київщини разом з Києвом, де князь Данило Романович поставив свого намісника. Економічний розвиток цих земель характеризувався тими ж особливостями, що й розвиток Київської Русі. Це був новий центр політичного та економічного життя. Галицько-Волинської держави, яка продовж півтора сторіччя відігравала над­звичайно важливу роль у житті східних слов'ян. На жаль, нескін­ченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання су­сідніх держав не дали можливості зберегтися цій державі, падіння якої призвело до багатовікової втрати української державності. Господарство характеризується такими ж рисами що і Київській Русі.

43. Економічний розвиток українських земель у складі Польщі та Литви. „Литовські статути”, „Устава на волоки”

Землі під Литовським князівством не втрачали своєї самобутності. Мова залишається руська, а звичаї не чіпаються. Зберігаються і форми організації господарства та власності (вотчини, „держава” - бенефіцій). Данина збиралася переважно у вигляді продуктової ренти. Була також відробіткова. Поступово натуральна рента змінюється продуктовою. Поширеною формою господарства став фільварок – велике багатогалузеве товарне господарство, засноване на примусовій праці кріпаків. Селянство поділяли на 3 групи: слуги, челядь, тяглі люди. Поступово відроджуються українські міста, де розвивалось ремісництво та ярмаркова торгівля. Ремісники об’єднувалися у цехи, очолювані цехмістрами. Міста отримали магдебурзьке право. Торгівля відбувалась в умовах обмежень, особливо зовнішньої. Поширення товарних відносин стимулює розвиток грошової системи.

Литовські князі та польські королі вважали українські землі своєю власністю. Вони роздавали їх на право та на ліво з правом експлуатації селян. З розвитком феодального землеволодіння найчастіше був пов’язаний процес потупового покріпачення селянства. У Литві остаточне закріплення селян було фіксовано Литовським статутом 1588р. За селянами залишалося лише право володіти рухомим майном, необхідне для виконання повинностей.

„Устава на волоки” - це земельна реформа, за якою вся земля селян вимірювалась та поділялась на волоки (20 га). Саме за волоком закріплювалися всі повинності що їх несли селяни. На основі цієї реформи було створено фільваркові господарства. Встановлювалася норма панщини – 2 дні на тиждень. Одним з важливих наслідків реформи було руйнування громади.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]