10.Етапи розвитку історії економічної думки.

Періоди: 1)до класична економічна думка, яка охоплює ек.думку Стародавнього Сходу(Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності(стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить ек.думка періоду меркантилізму; 2)класична політична економія – В.Петті, П.Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф.Кене, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.СТ.Міль; 3)альтернативні класичній школі напрями ек.думки – історична школа, марксистська ек.теорія та ґенеза ек.концепцій соціал-демократії; 4)неокласичний напрям ек.теорії – виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська(К.Менгер, Ф.Візер), лозаннська(В.Парето), кембриджська(А.Маршалл) та американська(Дж.Б.Кларк)школи; 5)основні напрями ек.думки ХХст-на початку Хвіст. – виникнення та еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

13.Привласнююче та виробничо-відтворювальне господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість.

Перша стадія розвит­ку первісного суспільства характеризується пануванням привлас­нюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матері­альних потреб людини (їжа, житло, одяг), а засобом їх задоволен­ня — свідома та цілеспрямована діяльність людини, яка й виділя­ла людину з тваринного світу. Зовнішні (при­родні), не створені людиною засоби матеріального існування бу­ли основою привласнюючого господарства. Привласнювальний характер первісного господарства перед­бачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували переважно кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. На основі привласнюючого господарства ранньопервісна людність забезпечувала себе необхідними харчо­вими продуктами та чисельно зростала. Внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф відбувається руйнування господар­ського простору рослинного світу, падіння чисельності промисло­вих тварин. Привласнююче господарство втрачає засади свого іс­нування, а общини первісних людей зазнають смертельного впливу голоду. Найважливішими результатами цього процесу стали поява зем­леробства та приручення тварин. Від використання дарів природи (рослин і тварин) господарські спільноти поступово переходять до їх самостійного вирощування, що поряд з удосконаленням техніки обробки каменю (його шліфовка та свердління) як основного засобу праці створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого господарства. Ця стадія розвитку людства періоду неоліту отримала назву «неолітична революція». На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скота­рів. У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в пер­вісні осередки осіло-землеробських громад.