91. Криза світового господарства (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Сутність політики «Нового курсу» ф.Д. Рузвельта.

Причини світової економічної кризи. Відставання купівельно­го попиту від зростання обсягів виробленої продукції. Це наблизило впритул економіку до надвироб­ництва. Нагро­мадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, які не мали потреби в поновленні устатку­вання. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був по­трібен величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Не­розв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укруп­нення господарств три­вало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутріш­нього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сіль­ськогосподарської продукції. Монополії невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Присто­совуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію. Наслідки кризи. «Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведін­ки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зов­сім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рів­новаги. Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Зростання державного контролю над банківською системою, посилювався контроль над біржею і ринком цінних па­перів. Закон про відновлення національної промисловості вводив си­стему державного регулювання промислового сектору. Антикризова аграрна політика Ф. Рузвельта, здійснювана на підставі закону про регулювання сільського господарства. Закон про соціальне забезпечення відкривав шлях до ство­рення пенсійних фондів і затверджував практику виплат допомоги за безробіттям. Національний закон про трудові угоди надав чинності діяльності проф­спілок, робітники здобули право укладати колективні договори і влаштовувати страйки.

94.Особливості економічної, кризи 1929-1933 років у Німеччині. Роль німецької школи

неолібералізму у господарському відродженні країни.

Німеччина. «Новий порядок» ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести: примусове картелювання промисловості; ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків; контроль над цінами і заробітною платою; централізований адміністративний розподіл трудових і ма­теріальних ресурсів; жорстке обмеження управлінських функцій та управлінсь­кої свободи підприємців; прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурса­ми протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговель­на політика. Успіхи Німеччини у подоланні кризи були вельми примарними, адже зовсім не усували народногосподарсь­ких диспропорцій, які були її причиною, а навпаки, поглиблюва­ли їх.

Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само організації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

Відокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зробили помітний внесок в теорію та практику соціального ринкового господарства:

1) Найстаршу групу нім. неолібералістів очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв’язку цих понять;

2) 2-а група сформувалася навколо В.Ойкена та Ф.Бема у Фрайбурзькому університеті. Ця група зайнялася визнанням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи.

3) 3-я група А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард і їх учні; їх школа називалась Кельнська. Розробили концепцію “соціального ринкового господарства”.