Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpargalka_istoria_33__33__33__33__33__33.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
22.04.2019
Размер:
912.9 Кб
Скачать

82. Характерні особливості розвитку економіки України в пореформений період (60 - 70-ті роки XIX ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці.

Україна у своєму індустріальному розвитку в останній третині XIX ст. зробила значний крок уперед. Певне ж відставання Росії, і в її складі України, від передових країн світу на даному етапі мало не тільки негативні прояви. Воно принесло па­ралельно й позитивні результати, як-от: можливість скористатися досвідом західноєвропейських держав у здійсненні промислового перевороту, організації виробництва та запровадженні нової техні­ки та технології; залучити іноземні інвестиції для проведення влас­них індустріальних перетворень. Це, у свою чергу, впливало на темпи економічного зростання, модернізацію промислового вироб­ництва, сприяло розвитку економіки на підприємницьких засадах, хоча цей розвиток, як зазначалося вище, носив незрівноважений характер та мали місце деформації структури економіки (доміну­вання галузей важкої промисловості, незавершений цикл виробни­цтва, відсталість сільського господарства тощо).

В цілому праці вітчизняних економістів були спрямовані, на­самперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний ас­пект різноманітних проблем соціально-економічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустар­ного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвит­ку, географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, пи­тання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового гос­подарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. та час становлення капіталістичних відносин у 70—80-х рр. XIX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної еко­номії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарб­ниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналі­зував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

І. В. Вернадський приді­ляв велику увагу питанню вивчення ролі машинного виробницт­ва як засобу подолання феодальних пережитків та відсталості Ро­сії від більш розвинутих країн Західної Європи. У зростанні промисловості вчений вбачав важливу передумову розвитку ка­піталістичних відносин та розширення ринку.

83.Становлення інституціональної наукової традиції в українській економічній думці

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання.

Яскравою постаттю в українському кооперативному русі був М. Левитсьський , який вважав, що "кооперація є найліпше і най­краще виявлення людського генія в межах соціально-економі­чного будівництва". Він закликав дрібних селянських влас­ників до добровільної гуртової господарки, яка б не допуска­ла навіть тіні примусу. Він склав низку проектів про організацію землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кре­дитних і кооперативних об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів товарів, виставок сіль­ськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілям і т.п.

Помітне місце серед інституціоналістів-кооператорів посі­дає Б.Мартос. Він розробив свою класифікацію кооперативів, до­кладно описав кожну кооперативну форму, спираючись на український і зарубіжний матеріал. В Україні, на його думку, найпоширенішими видами кооперації буди кредитові, споживчі й сільськогосподарські товариства та їхні союзи. Вчений роз­глянув також статут "кооперативів, права і обов'язки членів, інші статутно-організаційні питання кооперативного руху. З'ясування цих проблем не втратило свого практичного зна­чення досі.

Як видно, кооперативна теорія і практика цінувала на­самперед фундаментальні моральні засади людини, госпо­дарські, національні й культурні традиції. Це були ті ознаки, які відрізняли кооперацію від господарських систем капіталізму і державницького соціалізму. "Теорія кооперації" Б.Мартоса - помітне явище в науці про кооперацію.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]