40. Розвиток феодального землеволодіння та його форми в Україні. Категорії залежного населення за «Руською правдою».

Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.«Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда». У цих документах обмежувалася, а потім і відмінялася кровна помста як пережиток первісного ладу.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспіль­не становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огніщанина необхідно було виплатити штраф у 80 гривень тоді як за вбивство смерда лише 5 гривень. Однакова сума штрафу суспільства. за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан. Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феода­ла.( не все)

35. Господарська система Західної Європи в XI – xVст

Зміна структури господарського розвитку була перш за все пов’язана зі збільшенням населення що стимулювала зростання потреби у продуктах харчування та ремесла, зумовлюючи й розширення площ під землеробство. Враховуючи недостатню забезпеченість селянства землею (за де­якими даними мінімально необхідною кількістю землі для забез­печення особистих потреб у XIII ст. мали можливість користува­тися лише 60 % її утримувачів), стає зрозумілим, що від збіль­шення площ ріллі безпосередньо залежав рівень життя більшості європейського селянства. Ці процеси підштовхувалися й розвит­ком міського ремесла, адже більшість своїх потреб у продуктах харчування та сировині ремісники забезпечували через ринок.

Зростання потреби у сільськогосподарській продукції викли­кало й кардинальні зміни в системі землеробства. Тодішня пере­логова система не могла забезпечити задоволення цих потреб. Ій на зміну приходить трипільна система, яка надовго, в деяких краї­нах до кінця XIX ст., стала основою європейського землеробства. Трипільна система передбачала поділ ріллі на три ділянки, на од­ній сіяли озимі, на другій — ярові культури, а третю залишали «під паром». Використання у землеробстві гною як добрива підвищило роль тваринництва, а поряд з ріллею дедалі більшого значення набувають луки та пасовища. Отже, відбувається певна модерні­зація структури сільськогосподарського виробництва, яка вияв­ляється також у порайонній його спеціалізації. Усі ці зміни зачіпали насамперед селянське господарство, збіль­шували зайнятість селянина на власному наділі та негативно впливали на ефективність його праці у панському господарстві.