27.Особливості господарського розвитку Давнього Риму.Закони 12 таблиць.

Римляни від самого початку були землеробами, переваж­но дрібними, для яких характерною була висока повага до осо­бистої власності. Народ Риму жив в умовах натурального ойкісного господарства, в якому переважало землеробство, і навіть у період найвищого розвитку ця риса так само домінувала. Ве­ликі землевласники зосереджували у своїх руках не лише сіль­ськогосподарське виробництво, а й переробку продукції сільського господарства, а також реалізацію готового продукту. Про­тилежності між містом і селом у господарському відношенні не існувало, міста населяли багаті сільські господарі з їхнім слу­гами, а також величезні маси пролетарів, які не мали ні землі, ані роботи.

Надзвичайно важливим моментом в економічній історії Риму стала розробка у 451—450 рр. до Р.Х. Законів XII таблиць, які зафіксували відносини особистої власності Вони також санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв. Згадуються у Законах і боржники та лихварі, міститься також стаття, що обмежує лих­варський відсоток. Усе це говорить про певне посту­пове витіснення натурального господарства господарством гро­шовим. Підтверджують Закони й поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. Боротьба плеб­су з цими явищами дістала відображення в аграрному законі за яким землеволодіння обмежувалося 125 га.Вже у період між II ст. до Р.Х. та II ст. після Р.Х. економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства, руйнуванням господарства ойкісного. Протягом цього періоду Рим досяг панування не лише у Серед­земномор'ї, а й на значній території відомого тоді світового про­стору. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й еко­номічних відносин головного міста з імперською периферією. У республіканському Римі ще не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам.Крім відкупників у провінціях діють приватні торговельні товариства, які орендували державні землі та копальні, брали підряди на забезпечення війська та постачання хліба у міста, передусім до Рима. Поширення набуває також лихварство, коли кредити надавалися провінціалам для погашення податків під дуже високий відсоток.Проте слід за­уважити, що кредитні операції практично не охоплювали вироб­ничого сектора як у ремісництві, так і в сільському госпо­дарстві. Водночас, головною галуззю господарства у Давньому Римі залишалося сільське господарство.

На руйнування дрібного та середнього господарства впливало також і поширення праці рабів як основних виробників великих господарств. Адже саме тут, у Римській державі, класичне рабст­во набуло завершених форм. Одночасно відбувається зубожіння віль­них селян. Наприкінці І тисячоліття до Р.Х. відбувається криза республі­канського устрою, перехід до імперії.Важли­вою ознакою цього періоду є перехід від селянського війська до найманої армії, яку очолював імператор, і завдяки якій мав одноосібну владу. Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після Р.Х. відбува­ється як криза системи господарства, так і криза імперії, яка ха­рактеризується певними ознаками. Так, утворення єдиної імперії змінюється протилежною тенденцією — поси­ленням сепаратизму провінцій, Рим поступово втрачає економіч­ну та політичну першість і залишається лише символом імперії.