58.Економічні погляди в.Петті та п.Буагільбера.

Видатний англійський економіст Вільям Петті був яскравим представни­ком економічної науки періоду подолання меркантилістських догм, який одним з перших вийшов за межі меркантилізму і за­початкував новий напрям економічної науки — класичну полі­тичну економію. Петті висловив відмінну від меркантилістської думку, що багатство утворюють не тільки до­рогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але й землі, бу­дівлі, товари. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля — його матір'ю. Одним з перших В. Петті висловив ідею про наявність в еко­номіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порів­нював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку політичної економії. Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента, В. Петті висловив ідеї, які забезпечи­ли протягом наступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

Причини низького рівня життя у провінціях Франції на ру­бежі XVII—XVIII століть намагався з'ясувати П'єр Буагільбер. Він був виразником і захисником інтересів селянства, родоначаль­ником класичної політичної економії у Франції. Самостійно дійшов до тих ідей, що їх згодом обстою­вали великі мислителі XVIII ст. — ідеї природного порядку, невтручання держави в господарську діяль­ність, природної ціни й ринкового саморегулювання. У кількох книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подо­лання негативних явищ в економіці. Буагільбер оголошував себе «адвокатом сільського господарства» і з цих позицій розглядав економічні проблеми, пов'язані з вирішальним значенням фер­мерського устрою сільськогосподарського виробництва у соціаль­но-економічному розвитку суспільства. П. Буагільбер абсолютизував роль сільського господарства в економічному розвитку країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майно­вого багатства. П. Буагільбер виступав з ідеєю економічного лі­бералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльно­сті. Незалежно від інших він дійшов розуміння того, що багатс­тво країни полягає не у фізичній масі грошей, а в усій багато­манітності благ і речей. Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної думки Франції і формування в ній ринкових відносин оцінюється тим, що саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій «французької школи» наукової політекономії. Ідеї П. Буагільбера були розвинуті фізіократами.

59.Суть та значення демократичної, індустріальної та освітньої революцій для ринкових

перетворень в країнах Європейської цивілізації.

Демократична революція. Буржуазно-демократичні революції в країнах Західної Європи докорінно змінили політичну та соціальну систему суспільства; Задеклару­вали свободу й рівність усіх громадян держави проти привілеїв пануючої аристо­кратії. Демократичні революції стали також висхідною точкою у фор­муванні національних держав на основі спільної культури, мови та етнічної належності людей, їх рівності. Відбувається поділ влади на законодавчу, су­дову і виконавчу. Формування внутрішнього ринку та його інститутів. Основою взаємовідно­син у такій державі стала солідарність. Створення національної держави забезпечило соціаль­но -політичні умови розвитку ринкової економічної системи. Індустріальна революція. Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Це є перехід від ручного виробництва до машин­ного, коли мануфактура була замінена фабрикою. Відбувається швидка механізація виробництва, розвиток ткацької про­мисловості, застосування парової машини, впровадження виплав­ки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та ін­женерії з промисловим виробництвом тощо. Джон Хікс пов'язує суть промислової революції з впливом науки, яка сти­мулювала розвиток техніки, а також з появою нових джерел енер­гії. Промислова революції змінила характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою, обумовила зміни в структурі народно­го господарства

Освітня революція. Людство переосмислило світо­гляд античності, що проявилось у Ренесансі (Відродженні) античних тради­цій. З'явилася модифікація християнства — протестантизм (від слова протест). «Протестантська етика» включала в себе такі головні складові: ощадливість, прагнення до багатства, прагматизм, побутовий аскетизм, і стала основою розвитку підприємницької діяльності і реалізації індивідуалізму. Гуманістичний рух епохи Відродження підготував перехід до епохи Реформації, що зла­мало духовну диктатуру католицької церкви та підривало основи її економічної могутності. Просвітники до­тримувались раціоналізму та відмовлялись від Святого письма, як єдиного джерела знань. Відродження, Реформація та Просвітництво змінили підходи до політики і права, які з часом стали основою для боротьби за буржуазно-демократичні свободи.